Справа № 22-ц-90 Головуючий у 1-й інстанції Риков В.В.
Категорія 44 Суддя -доповідач Сибільова Л.О.
РІШЕННЯ іменем України
09 січня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого -Маслова В.О.,
суддів - Сибільової Л.О., Попруги С.В.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
та осіб, які беруть участь у справі - відповідачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника відповідача Сумської міської клінічної лікарні № 4 - Польовик І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 23 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Сумської міської клінічної лікарні № 4, ОСОБА_1 про визнання дій Сумської міської клінічної лікарні № 4 в особі лікаря ОСОБА_1 бездіяльністю, встановлення факту отруєння, -
встановила:
В червні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, вимоги якого, уточнивши їх в послідуючому, мотивував тим, що він працював з 1978 року на Сумському чавуноливарному підприємстві «Центроліт», на час звільнення 21 квітня 1983 року з підприємства був працівником з варіння рідкого скла ливарного виробництва цеху № 2, працював у шкідливих умовах. В квітні 1983 року при варінні рідкого скла з карбамідом (сечовиною), в склад якого входила отруйна хімічна речовина аміак, у нього погіршився стан здоров'я. 13 квітня 1983 року він звернувся у оздоровчий пункт підприємства до цехового лікаря цеху № 2 ОСОБА_1, яка перебувала в трудових відносинах з Сумською міською лікарнею № 4, зі скаргами на розлад здоров'я, які свідчили про виникнення у нього професійного отруєння з загостренням його хвороби - вегето-судинної дистонії.
Лікар проявила бездіяльність, на його звернення не відреагувала, медичної допомоги йому не надала, не повідомила адміністрацію підприємства або санепідемстанцію м.Суми про розлад його здоров'я в зв'язку з отруєнням для складання акту про отруєння на виробництві, не направила його на лабораторне дослідження крові. В зв'язку з тим, що лікар не виконала свого професійного обов'язку, його здоров'ю заподіяна шкода, його безпідставно змушували працювати в шкідливих умовах. Після звернення його до ОСОБА_1 на прийом в поліклініку 14 квітня 1983 року вона лише направила його на прийом до невропатолога та окуліста.
Просив визнати дії Сумської міської клінічної лікарні № 4 в особі лікаря ОСОБА_1 по відмові у наданні йому медичної допомоги при його зверненні 13 квітня 1983 року до оздоровчого пункту підприємства та 14 квітня 1983 року бездіяльністю, визнати факт його отруєння хімічною речовиною - аміаком при варінні рідкого скла з карбамідом (сечовиною) у квітні 1983 року (а. с. 2-4, 17-18, 65-66, 85 -87).
Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.
Визнано дії лікаря ОСОБА_1 під час її роботи в якості лікаря цеху № 2 Сумського чавуноливарного підприємства "Центроліт" при зверненні до неї 13 та 14 квітня 1983 року з боку ОСОБА_3 за медичною допомогою бездіяльністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи, просить це рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що суд не врахував наявні в справі докази про відсутність в її діях порушень як лікаря, виставлений нею позивачеві діагноз був підтверджений висновками експертизи, факту отруєння встановлено не було, а тому не було потреби надавати йому медичну допомогу. Не вбачаючи порушень в діях лікарні, в якій вона працювала, суд помилково вбачає винні дії з її боку, не зазначивши, в чому вони полягали, зокрема, 13 квітня 1983 року, коли вона не вела прийом хворих на території підприємства. 14 квітня 1983 року позивач був терапевтично працездатним, не мав ознак отруєння, не потребував невідкладної медичної допомоги. Крім того, місцевий суд не врахував, що позивач з 1989 року перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері з діагнозом паранояльний розвиток особистості і ним був пропущений строк звернення до суду.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, які підтримали вимоги скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що лікар ОСОБА_1 при зверненні до неї позивача повинна була надати йому належну медичну допомогу, в тому числі з застосуванням лікарських препаратів, отримати переконливу інформацію щодо встановленого нею попереднього діагнозу, проявити власну ініціативу щодо надання ефективного курсу лікування, не позбавляючи за таких умов позивача у праві на альтернативну медичну допомогу. Обмежившись направленням позивача до невропатолога та окуліста, поклавши на пацієнта тягар доказування встановленого нею попереднього діагнозу та забезпечення отримання медичної допомоги, лікар проявила безвідповідальне (неетичне) ставлення до пацієнта.
Проте з цим висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач з 17 квітня 1978 року по
21 квітня 1983 року працював на Сумському чавуноливарному підприємстві
"Центроліт" працівником варіння рідкого скла. Був звільнений за статтею 40 пункт З
КЗпП України за систематичне невиконання виробничих завдань (а.с.11-12).
Відповідач ОСОБА_1 протягом 1983 року працювала лікарем -терапевтом цехової служби Сумської міської лікарні № 4, а саме - цеховим терапевтом цеху № 2, в якому працював позивач, з умовами роботи, за якими всі скарги працівників підприємства реєструвались на амбулаторному прийомі у лікаря в поліклініці № 4 (а.с.80).
Як вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 1983 року ОСОБА_3 звертався з скаргами на погіршення стану здоров'я до оздоровчого пункту підприємства, а 14 квітня 1983 року звернувся до поліклініки на амбулаторний прийом до ОСОБА_1, яка обстеживши його та встановивши діагноз - вегето - судинну дистонію, астенічний синдром, порекомендувала йому консультацію у невропатолога та окуліста з питання працевлаштування. Ознак отруєння виявлено не було. Підстав для надання йому лікарем в зв'язку з цим медичної допомоги не було виявлено. Позивач пройшов 22 квітня 1983 року огляд у окуліста, який встановив йому діагноз гіперметропічний астигматизм обох очей, про що свідчить запис в амбулаторній картці. Невропатолога він не відвідував (а.с.25,45, 93).
Суд, викладаючи встановлені ним обставини справи, зазначив, що в квітні 1983 року при варінні рідкого скла з карбамідом у позивача погіршився стан здоров'я, в зв'язку з чим він звернувся за медичною допомогою.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилався на те, що бездіяльність відповідача ОСОБА_1 він пов'язує з ненаданням йому медичної допомоги саме в зв'язку з його отруєнням на виробництві.
Факт погіршення стану здоров'я позивача в квітні 1983 року в результаті отруєння та заподіяння шкоди його здоров'ю в результаті бездіяльності лікаря не підтверджується доказами в справі.
Дії відповідача ОСОБА_1 неодноразово були предметом перевірки в результаті звернень ОСОБА_3 до органів різних інстанцій і були оцінені як такі, що узгоджувались з діючим законодавством (а. с. 8, 9, 38, 74-78, 91-92, 146).
В справі є достатньо доказів правильності діагнозу лікаря, в тому числі висновком лікарсько - експертної комісії Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань підтверджується, що це захворювання не пов'язане з умовами праці позивача. Факт отруєння позивача не знайшов підтвердження. Це вбачається і з рішення Зарічного районного суду м.Суми, від 21 лютого 1992 року, яким було відмовлено в позову ОСОБА_3 до Сумського чавуноливарного підприємства «Центроліт» про встановлення факту отруєння та відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я (а.с.22,23,24, 39-46,49 - 52,56, 59-64, 70-72, 82, 89 -90).
З зазначеного вбачається, що необхідності у наданні медичної допомоги позивачеві, пов'язаної саме з отруєнням, а також у вжитті в зв'язку з цим інших заходів, саме на чому наполягає позивач, не було.
Посилання суду на порушення лікарем положень міжнародних правових актів, зокрема, Міжнародного кодексу медичної етики, прийнятого 3-ю Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації в 1949 році, згідно якого в обов"язки лікаря, не дивлячись на вид медичної практики, входить самовіддано надавати компетентну медичну допомогу з повною технічною та моральною незалежністю, із співучастю та повагою до людської гідності, обов'язок діяти лише в інтересах пацієнта в тих випадках, коли він надає такі види медичної допомоги, які можуть ослабити фізичний або психічний стан пацієнта, обов'язок засвідчувати тільки те, що він особисто перевірив, а також обов'язок надавати пацієнту всі ресурси науки, якщо лікар не має можливості провести обстеження або лікування, він овинен притягти іншого лікаря, у якого така можливість є, є безпідставними, оскільки її дії не суперечать зазначеним положенням.
Не вбачається в діях відповідача і порушень її обов'язків, передбачених Положенням про лікаря-терапевта, затвердженого наказом № 1000 від 23 вересня 1981 року Міністра охорони здоров'я СРСР.
Як вбачається з запису лікаря в картці амбулаторного прийому позивача, вона встановила йому діагноз вегето-судинна дистонія, астенічний синдром, і цей діагноз був остаточним, а не попереднім, як це помилково стверджує суд. З запису також вбачається, що встановлення цього діагнозу супроводжувалось вимірюванням тиску позивача, показники якого були в межах норми, що дало підстави відповідачеві ОСОБА_1 зробити висновок про те, що ОСОБА_3 є терапевтично здоровим і не викликало необхідності надавати йому за такого діагнозу медичну допомогу лікарськими препаратами.
Заслуговують на увагу і пояснення апелянта про те, що при встановленні такого діагнозу вона зобов'язана була б надати позивачеві невідкладну медичну допомогу за наявності підвищеного тиску, гіпертонічного кризу, потреби в чому не було. З рішення ж суду не вбачається, якої саме медичної допомоги потребував позивач при його зверненні до лікаря за відсутності факту отруєння та за відсутності необхідності надання допомоги при встановленому лікарем діагнозі з врахуванням об'єктивного стану позивача на той час, в тому числі і за нормального тиску.
Крім того, суд не звернув уваги на те, що лікар ОСОБА_1 після встановлення нею позивачеві неврологічного діагнозу, який був не попереднім, «під питанням», а остаточним, та відсутності необхідності з врахуванням його об'єктивного стану надання йому допомоги з застосуванням медичних препаратів, направила позивача до лікарів інших спеціальностей для вирішення питання працевлаштування, а не для доказування встановленого нею попереднього діагнозу та вирішення питання подальшої працездатності, як помилково зазначає суд в своєму рішенні.
Залучення ОСОБА_1 до своєї роботи лікарів інших спеціальностей узгоджується з п.4 вищезазначеного Положенням про лікаря - терапевта.
Таким чином, рішення суду в частині задоволення вимог позивача є незаконним і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 23 листопада 2006 року в даній справі скасувати в частині визнання бездіяльністю дій лікаря ОСОБА_1 під час її роботи в якості лікаря цеху № 2 Сумського чавуноливарного підприємства «Центроліт» при зверненні до неї 13 та 14 квітня 1983 року з боку ОСОБА_3 за медичною допомогою.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог в цій частині.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили..