Номер провадження: 22-ц/785/7927/14
Головуючий у першій інстанції Загороднюк В.І.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
04.12.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Таварткіладзе О.М.
суддів: Кварталової А.М., Троїцької Л.Л.
при секретарі: Швець В.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою заступника начальника філії Одеське обласне управління АТ „Ощадбанк" по роботі з проблемними активами - Козаченка Віталія Вікторовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського міського відділення АТ «Ощадбанк» про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання договорів іпотеки недійсними,-
У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського міського відділення АТ «Ощадбанк» про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання договорів іпотеки недійсними.
17.03.2011 року позивачка уточнила позовні вимоги та просила поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності її та її чоловіка, ОСОБА_4, виділити їй та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, виділити ОСОБА_4 та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2, також просить визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 укладений 05.09.2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний ощадний банк України», та договір іпотеки квартири АДРЕСА_2 укладений 05.09.2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний ощадний банк України» та стягнути на її користь судові витрати.
Позивач мотивує свій позов тим, що в період шлюбу нею та відповідачем було придбано наступне майно, яке підлягає поділу: квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2. Відповідач без її згоди отримав в ВАТ «Держощадбанк України» грошові кошти за кредитним договором та надав у забезпечення виконання зобов'язання в іпотеку вказані квартири. Оскільки договори іпотеки укладені без її згоди то вони повинні бути визнані недійсними.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 22.01.2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поділено спільне майно подружжя, виділивши у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат загальною площею 54,2 кв.м, житловою площею 34,1 кв.м. Виділено у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2, яка складається з двох кімнат загальною площею 46,8 кв.м, житловою площею 39,8 кв.м. Визнано недійсним іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 1264 від 05.09.2008 р., що укладений між ВАТ„Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське міське відділення № 7860 ВАТ „Ощадбанк" та ОСОБА_4, згідно якого в іпотеку передано квартиру під АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 171 (сто сімдесят одна) гривень. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступник начальника філії Одеське обласне управління АТ „Ощадбанк" по роботі з проблемними активами - Козаченко Віталій Вікторович, звернувся до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, та стягнути з відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь апелянта, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:
- з 1998 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі від якого мають малолітню дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7);
- згідно договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за № 2808 від 27.11.2007 року, що укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 останній придбав квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 48-49);
- відповідно до договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 3507 від 21.08.2006 року, що укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 останній прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 8);
- рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 року, яке набрало законної сили 11.02.2011 року, визнано удаваним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 21 серпня 2006 року за р.№ 3507, згідно якого ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар квартиру під АДРЕСА_1, а також визнано, що насправді 21 серпня 2006 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 р .№.№ 3507, згідно якого ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_4 купив квартиру під АДРЕСА_1 (а. с. 70-72);
- 04.09.2008 року між ВАТ „Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське міське відділення № 7860 ВАТ „Ощадбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського міського відділення АТ „Ощадбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1853 (а. с. 34-39);
- в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 05.09.2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 1264, згідно якого в іпотеку передано квартиру під АДРЕСА_1, а також іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 1261, згідно якого в іпотеку передано квартиру під АДРЕСА_2 ( а. с. 42-47, 99-103).
Частково задовольняючи позов, щодо поділу майна подружжя, набутого під час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі, визнаючи недійсним іпотечний договір щодо передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1, відмовляючи у вимозі про визнання недійсним іпотечного договору щодо передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив з того, що:
- під час шлюбу сторони придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2;
- малолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає разом з матір'ю ОСОБА_3, що є підставою для відступлення від принципу рівності часток у майні подружжя та виділення ОСОБА_3 у власність більшої частки майна, а саме квартири під АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат загальною площею 54,2 кв. м, жилою площею 34,1 кв.м.;
- позивачка не надавала свою згоду на укладання іпотечного договору, який укладений між банком та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 1264 від 05.09.2008 року, згідно якого в іпотеку передано квартиру під АДРЕСА_1, що є підставою для визнання даного іпотечного договору недійсним;
- будь-яких правових підстав для визнання недійсним іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 1261 від 05.09.2008 року, що укладений між банком та ОСОБА_4, згідно якого в іпотеку передано квартиру під АДРЕСА_2 не має.
Такий висновок суду відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законі.
Як правильно встановлено судом під час шлюбу сторони придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.
Як роз'яснено у п. 30 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сімї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Як вбачається з п. 1.2 договору відновлювальної кредитної лінії № 1853 від 04.09.2008 року, укладеного між ВАТ„Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 кредит видається на споживчі потреби окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, відкритою на строк 24 місяці у період до 04.09.2010 року з остаточним поверненням не пізніше 04 вересня 2018 року.
Пунктом 1.4.1. серед умов предмету договору відновлювальної кредитної лінії передбачено укладення в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором таких договорів забезпечення: іпотечний договір на двокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 та іпотечний договір на двокімнатну квартиру під АДРЕСА_2 (а. с. 34).
Як встановлено судом і не заперечувалося сторонами, позивач ОСОБА_3, як дружина позичальника ОСОБА_4, надавала нотаріально посвідчену згоду на передачу в іпотеку квартири під АДРЕСА_2 для забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії.
Одночасно ОСОБА_4 передано в іпотеку і іншу квартиру в цьому ж будинку, яка фактично була придбана за грошові кошти під час шлюбу, але фактично оформлена на його ім'я договором дарування.
З матеріалів справи не вбачається про обізнаність ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 передав спірну квартиру АДРЕСА_1, в іпотеку Банку з її згоди.
Згідно із п. 5.1.1 договору іпотеки від 05.09.2008 року (а. с. 42-47) ОСОБА_4 засвідчив та гарантував, що на момент укладення цих договорів предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця і він вправі ним розпоряджатися і на нього може бути звернено стягнення без жодних обтяжень та обмежень, не знаходиться в іпотеці у третіх осіб, в тому числі не знаходиться у податковій заставі, нікому іншому не подарований, не проданий, у суперечці та під арештом не перебуває, не виступає предметом судових та інших спорів, не обтяжений з метою забезпечення виконання інших зобов'язань, прав третіх осіб.
При цьому ОСОБА_4 не повідомив Банку про дійсні обставини набуття ним права власності на квартиру шляхом її купівлі за сімейні кошти та одночасно не попередив дружину, що передає спріну квартиру в іпотеку.
Разом з тим Банк мав відомості про те, що ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі, оскільки витребував згоду його дружини при укладенні 05.09.2008 року іпотечного договору щодо передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_2. Проте укладаючи в той же день іпотечний договір щодо квартири АДРЕСА_1 в цьому ж будинку, Банк не уточнив у ОСОБА_3 про наявність у неї претензій на спірну квартиру.
Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_4 при укладенні іпотечного договору перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, районний суд правильно врахував та застосував положення ч.3ст.65СК України, ч.1 ст.578 ЦК України та ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку».
За змістом ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до ч. 1 ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.
Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.
За змістом ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
На час передачі квартири в іпотеку сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Укладаючи договір іпотеки, ОСОБА_4 діяв недобросовісно, оскільки йому було достовірно відомо, що квартира була придбана за сімейні кошти під час шлюбу в інтересах сім'ї та належала сторонам на праві спільної сумісної власності, а відтак право спільної сумісної власності на квартиру презюмується.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що майно, яке перебуває у спільній сумісній власності, може бути передане в іпотеку лише за згодою усіх співвласників, а підставою для визнання недійсним правочину щодо розпорядження таким майном, зокрема, є відсутність у співвласника, який вчинив цей правочин, згоди інших співвласників на його укладення.
Ухвалюючи рішення, районний суд покладався на факти встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 року, яким договір дарування визнано удаваним та визнано таким, що відбувся договір купівлі-продажу, у зв'язку з чим спірна квартира належала сторонам на праві спільної сумісної власності і об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На час ухвалення рішення від 22.01.2014 року, що є предметом перегляду в апеляційному порядку, рішення Приморського районного суду від 01.02.2011 року вступило в законну силу і сторонами не оскаржувалося.
Апеляційна скарга на вказане рішення подана ПАТ «Державний ощадний банк України» вже після ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2014 року і на даний час апеляційна скарга ПАТ «Державний ощадний банк України» розглядається в апеляційному порядку.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 361 ЦПК України підставами перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку із новивявленими обставинами є зокрема скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду.
Отже у разі скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 року, яким визнано договір дарування спірної квартири удаваним та визнано таким, що був укладений договір купівлі-продажу та ухвалення нового рішення про відмову у задовленні заявлених вимог, дані обставини є підставою для звернення ПАТ «Державний ощадний банк України» до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про перегляд у зв'язку із нововиявленими обставинами рішення Приморського районного сду м. Одеси від 22.01.2014 року.
При таких обставинах відсутні підстави для скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2014 року або підстави для його зміни в апеляційному порядку.
В оскаржуваному рішенні суд виходив з фактів встановлених рішенням суду, що вступило в законну силу рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 року, яке вступило в законну силу і яким договір дарування визнано удаваним та визнано таким, що відбувся договір купівлі-продажу. При ухваленні даного рішення ПАТ «Державний ощадний банк України» не було залучено до участі у справі. Тому в розумінні ст. 61 ЦПК України наявність даного рішення не звільняє сторони від обов'язку доказування і тому вказане рішення є одним із доказів у справі.
Проте ПАТ «Державний ощадний банк України» є учасником справи, по якій ухвалено рішення 22.01.2014 року, яке оскаржується в апеляційному порядку і мало реалізувати свої процесуальні права під час розгляду даної справи - зокрема оскаржити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 року та заявити клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення апеляційним судом. Однак ПАТ «Державний ощадний банк України» своїм процесуальним правом під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористалося та оскаржило рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2011 року вже після ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2014 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що на час укладення іпотечного договору у Банку не було жодних підстав вважати договір дарування недійсним (удаваним) не спростовують висновок суду першої інстанції, який відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законі.
Доказів недобросовісності ОСОБА_3 під час укладення її чоловіком іпотечного договору з Банком або фактів її змови з ОСОБА_4 задля отримання кредитних коштів з запланованим зловживанням процесуальними правами щодо оскарження дійсності іпотечного договору, судом апеляційної інстанції не встановлено. Про перевірку даних доводів, ПАТ «Державний ощадний банк України» в поданій апеляційній скарзі не зазначав.
Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.
За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції і вважає, що доводи апеляційної скарги не надають підстав для набуття висновку про неправильне застосування чи порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає відхиленню.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, судова колегія - У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу заступника начальника філії Одеське обласне управління АТ „Ощадбанк" по роботі з проблемними активами Козаченка Віталія Вікторовича - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили ухвалою суду.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.Л. Троїцька
А.М. Кварталова