08.12.2014 Єдиний унікальний номер 205/8535/14-ц
2/205/4378/14
08 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В. при секретарі Волкобоєвої А.О.
за участю: позивач - ОСОБА_1, представник відповідача - Коваль С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Дніпропетровської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що у 1999 році квартира АДРЕСА_1 була приватизована на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом ради народних депутатів 24.11.1999 року, де зазначено, що на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1. Далі позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_5, і 22.03.2007 року державним нотаріусом Жуковою Ю.Ю. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом за № 364/2007, зареєстрованого в реєстрі за № 3-900, відповідно до якого, спадкоємцем 1/2 частини спадкового майна ОСОБА_5, яке складається із 1/3 частини квартири є ОСОБА_6. Окрім цього, далі позивач зазначає, що 16.08.2012 року помела його мати, ОСОБА_6, яка за життя не встигла провести державну реєстрацію права власності на спадкове майно після смерті свого чоловіка. Позивач також зазначає, що він постійно проживав разом зі своєю матір'ю до моменту її смерті, що підтверджується довідкою № 90 від 29.08.2014 року, виданою КП «Житлово - експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради. Далі позивач вказує, що він звернувся у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_6, однак отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.
У зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду, та просить суд визнати за ним, ОСОБА_1, право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 69,9 кв.м., житлова площа 48,1 кв.м., складається з: 1 - коридор, 2 - ванна, 3 - туалет, 4 - кухня, 5 - комора, 6,7,8 - житлові кімнати, І - балкон, ІІ - лоджія) в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Позивач в судовому засідання позовну заяву підтримав в повному обсязі, про вищевказані обставини не заперечував, просив позовну заяву задовольнити.
Представник Дніпропетровської міської ради у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просить справу розглядати без її участі та винести рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню по наступних підставах.
Так, судом встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 24 листопада 1999 року виконкомом міської ради народних депутатів, зареєстрованого в КП «Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради та записано у реєстрову книгу за № 459п-800-457 на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 (а.с. 8).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, про що в Книзі реєстрації смерті відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції 30 травня 2006 року зроблено відповідний актовий запис за № 4388 (а.с.10).
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли дружина померлого - ОСОБА_6, як спадкоємець першої черги за законом, та його син, позивач по справі.
Судом встановлено що 22.03.2008 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається із 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 для кожного із спадкоємців (а.с.14).
Судом також встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, про що в Книзі реєстрації смерті відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції 27 серпня 2012 року зроблено відповідний актовий запис за № 5777 (а.с.15).
Судом також встановлено, а сторонами визнано, що ОСОБА_6 за час свого життя речове право на вказане спадкове майно у вигляді частини квартири АДРЕСА_1, у встановленому законом порядку не зареєструвала.
У відповідності до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа має звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач вчасно звернувся до органу нотаріату із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, однак 26.09.2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу І.О. Гуніной було відмовлено позивачеві у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину та рекомендовано звернутись до суду (а.с.17). В обґрунтування вказаної відмови нотаріусом була покладена обставина відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, а саме: Витягу з Реєстру прав власності на вищевказане нерухоме майно на ім'я його матері ОСОБА_6.
Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку у позивача відсутні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, а відтак його цивільне право підлягає захисту в судовому порядку.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до вимог статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
З аналізу наведених норм матеріального закону вбачається, що право власності спадкодавця на нерухоме майно є саме тим правом, яке переходить спадкоємцеві в разі відкриття спадщини, однак до спадкоємця може перейти право тільки на те майно, яке належало спадкодавцеві на підставі діючого законодавства.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відсутність державної реєстрації права на майно, зазначеного у свідоцтві про право на спадщину, не може позбавляти спадкоємця права на таку спадщину.
Як зазначалось вище, ОСОБА_6 була спадщина прийнята у вигляді частини спірного нерухомого майна, та їй видано відповідний правовстановлюючий документ у вигляді свідоцтва про право на спадщину.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи із змісту наведеної норми і відповідно до встановлених у даній справі обставин несправедливість процедури щодо реєстрації права власності на нерухоме майно не може обмежувати права власника.
Суд зауважує, що відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (вересень 2008 року), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.
Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
З наведеного вбачається, що право власності, що набуте на відповідне нерухоме майно до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» набувається в порядку, який існував на час його набуття, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.
При цьому з аналізу вищенаведених норм матеріального закону випливає, що у разі не здійснення державної реєстрації права власності на спадкове майно, яке входить до складу спадщини, особа не втрачає права на таку спадщину, а лише позбавляється можливості здійснення права власності у повному обсязі (права відчуження тощо).
За таких підстав та наведених вимог матеріального закону, суд доходить висновку про те, що вказане спадкове майно у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 входить до складу спадщини, що залишилося після смерті ОСОБА_6, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки позивач просив визнати за ним право власності на 1/6 частку такого нерухомого майна, то суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд вирішує цивільний спір виключно в межах заявлених позовних вимог, вважає за можливе позов задовольнити в межах такої вимоги, у зв'язку з чим за позивачем слід визнати право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 69,9 кв.м., житлова площа 48,1 кв.м., складається з: 1 - коридор, 2 - ванна, 3 - туалет, 4 - кухня, 5 - комора, 6,7,8 - житлові кімнати, І - балкон, ІІ - лоджія) в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Також суд, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України із відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 469 (чотириста шістдесят дев'ять) грн. 52 коп.
На підставі викладеного, ст.ст. 3, 16, 1218, 1268, 1297, 1299 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.ст. 2, 10, 11, 57-60, 88, 130, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ВирішиВ:
1. Позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, - задовольнити.
2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 69,9 кв.м., житлова площа 48,1 кв.м., складається з: 1 - коридор, 2 - ванна, 3 - туалет, 4 - кухня, 5 - комора, 6,7,8 - житлові кімнати, І - балкон, ІІ - лоджія) в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області, через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Мовчан Д.В.