№ 201/9382/14 ц
провадження 2/201/ 2428/2014
16 грудня 2014 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Дашкевич Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми та витрат, -
ОСОБА_1 16 липня 2014 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми та витрат. Позивач в своєму позові, а його представник в судовому засіданні посилалися на те, що 01 лютого 2012 року між сторонами було укладено договір дарування належної відповідачу квартири АДРЕСА_1, цей договір підписано і виконано, але цей договір мав ознаки договору купівлі-продажу, оскільки вказана квартира належала відповідачці і знаходилася в іпотеці в банку, цього відповідачка позивачці не сказала, учасники кредитного договору і договору іпотеки оскаржили договір дарування від 01 лютого 2012 року і рішенням суду вказаний договір скасовано, вказана квартира в якості забезпечення іпотеки передана іпотекодавцю (підприємству, в якості забезпечення кредиту якого і укладався договір іпотеки), рішення судів набрали законної сили. При укладанні договору дарування між сторонами відповідачка отримала від позивачки кошти в сумі 729410 грн., що підтверджується письмовою власноручно написаною розпискою. Позивач вважає, що отримані відповідачкою кошти від вказаного договору дарування є безпідставно набутими коштами, оскільки законного права на таке відповідачка не мала, а гроші отримувала, чим позивачу завдана матеріальна шкода, позивачка понесла витрати. Звернулася до відповідача повернути їй гроші та виплатити витрати, але отримала відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Вважають вказані дії відповідача протиправними і просили стягнути з відповідача всю отриману останньою суму грошових коштів - 729410 грн. і судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила. Вказаним, на думку суду, фактично з позовом погодилася і не заперечувала проти його задоволення. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаної відповідачки згідно ст. 169 ЦПК України
Вислухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши думку сторін. оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що дійсно відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належала квартири АДРЕСА_1 01 лютого 2012 року між сторонами було укладено договір дарування вказаної належної відповідачу квартири, згідно якого відповідачка передала в дар позивачці квартиру АДРЕСА_1, цей договір підписано і виконано, вказане житло зареєстроване за позивачкою, але цей договір мав ознаки договору купівлі-продажу, оскільки вказана квартира належала відповідачці і знаходилася в іпотеці відповідно до договору від 07 березня 2006 року в банку, цього відповідачка позивачці не сказала під час укладання договору дарування, учасники кредитного договору і договору іпотеки оскаржили договір дарування від 01 лютого 2012 року і рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року вказаний договір скасовано, вказана квартира в якості забезпечення іпотеки передана іпотекодавцю (підприємству, в якості забезпечення кредиту якого і укладався договір іпотеки) шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, квартира витребування з чужого незаконного володіння в ОСОБА_2; це рішення було оскаржено і ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2014 року апеляція ОСОБА_1 відхилена, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року залишене без змін; ухвалою касаційної інстанції від 10 грудня 2014 року вказані рішення районного суду і ухвала апеляційного суду залишені без змін; судів набрали законної сили. При укладанні договору дарування між сторонами відповідачка отримала від позивачки кошти в сумі 729410 грн., що підтверджується письмовою власноручно написаною розпискою. Позивач вважає, що отримані відповідачкою кошти від вказаного договору дарування є безпідставно набутими коштами, оскільки законного права на таке відповідачка не мала, а гроші отримувала, чим позивачу завдана матеріальна шкода, позивачка понесла витрати. Звернулася до відповідача повернути їй гроші та виплатити витрати, але отримала відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В судовому засіданні встановлено із пояснень сторін і доведено документальними доказами, що дійсно позивачу було передано квартиру АДРЕСА_1 а відповідач отримала грошові кошти у розмірі 729 410. 00 грн. (сімсот двадцять дев'ять тисяч чотириста десять гривень 00 коп.) від позивача, що підтверджується розпискою про отримання грошей. Під час посвідчення договору дарування вказаної квартири від 01 лютого 2012 року нотаріусом було перевірено наявність права власності у дарувальника, яке підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію прав від 17 січня 2012 року, а також встановлено відсутність будь-яких обтяжень нерухомого майна. Проте згодом позивачу стало відомо про те, що вказана квартира № 164 є предметом іпотеки за іпотечним договором № 30.840.06.1 від 07 березня 2006 року, та на який звернуто стягнення у судовому порядку: 03 квітня 2014 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2014 року) звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 яка є предметом договору іпотеки № 30.840.06.1 від 07 березня 2006 року, визнано недійсним договір дарування від 01 лютого 2012 року. Тобто, позивача було позбавлено прав на квартиру, що була передана їй відповідачем та за яку вона сплатила грошові кошти. Таким чином, враховуючи те, що відповідач передав позивачу майно, а позивач сплатив за нього грошові кошти, вбачається, що між сторонами насправді здійснений правочин щодо оплатного відчуження нерухомого майна.
Згідно ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тобто, до правовідносин, що склалися між сторонами, застосовуються норми Глави 54 ЦК України, які регулюють питання купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 661 ЦК України, у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Оскільки рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року у справі № 200/2390/13-ц позивача позбавлено вказаної квартири, на підставі ст. ст. 659, 661 ЦК України вона (позивачка) має право на відшкодування завданих збитків, які виразилися у позбавленні її квартири.
Враховуючи те, що вищезазначеним рішенням також вирішено питання про визнання договору дарування від 01 лютого 2012 року недійсним, до удаваного правочину застосовуються наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України. Такої позиції дотримується Верховний суд України у постанові № 9 Пленуму від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «до удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний».
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Таким чином, в результаті визнання судом недійсним договору дарування від 01 лютого 2012 року, який фактично є договором купівлі-продажу, відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти сплачені за передачу позивачу квартири АДРЕСА_1
Не може суд прийняти до уваги можливе не визнання відповідачкою позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Отже суд вважає, що відповідачем не було доведено, та не надано належні докази, які б свідчили про те, що вказаний правочин, а саме договір дарування квартири, укладений без будь-яких порушень закону і не порушує законні права та охоронювані законом інтереси сторін.
Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним належним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями позивача, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків відповідачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Згідно ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а у відповідності до ч. 1 статті 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України є підставою недійсності правочину.
У відповідності до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), Цією ж нормою закону встановлено, що визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, отримання коштів, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Отже не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачкою позовних вимог, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються; укладений договір дарування квартири визнано недійсним і не можуть бути підставою для відмови в задоволення позову, оскільки не відповідає дійсним правовідносинам сторін та в цьому розумінні вимогам закону.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 729410 грн. і судові витрати в сумі 3654 грн., а всього 733064 грн..
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів і витрат знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 22, 203, 210, 215, 216, 235, 321, 328, 525, 526, 530, 627, 628, 629, 657, 659, 661 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 729410 грн. і судові витрати в сумі 3654 грн., а всього 733064 грн..
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -