"11" грудня 2014 р. Справа № 908/1746/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Плахов О.В.
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників:
позивача - Іванова П.О. (довіреність №39/10 від 19.09.14р)
відповідача - Тьо-Левіної Г.В. (довіреність №24/1 від 10.01.2014р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ (вх.№ 3567 З/2) на рішення господарського суду Запорізької області від « 07» серпня 2014 р. у справі № 908/1746/14
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі», м. Мелітополь
про стягнення 1012832,02 грн., -
У травні 2014р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 426623,62 грн., 285665,41 грн. інфляційних втрат, 300542,99 грн. 3% річних.
Відповідач у відзиві на позов зазначає про сплив строку позовної давності щодо заявлених вимог.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.09.2014р. позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі", 163720 (сто шістдесят три тисячі сімсот двадцять) грн. 54коп. індексу інфляції, 269928 (двісті шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 95 коп. 3% річних, 8673 (вісім тисяч шістсот сімдесят три) грн. 18 коп. судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2014р. у справі №908/1746,14 в частині відмови у стягненні 426623,62 грн. пені, 121944,87 грн. інфляційних втрат та 30614,04 грн. 3% річних, прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.12.2014р., на підставі розпорядження Секретаря другої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р. у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Плахов О.В.
10.12.2014р. від відповідача надійшов відзив (№12094) на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2014р. по справі №908/1746/14 без змін.
В судовому засіданні 11.12.2014р. сторони підтримали свої вимоги.
Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Звертаючись з даним позовом, ДК "Газ України" зазначено, що рішенням господарського суду Запорізької області від 09.04.2012 у справі № 5009/1034/12 за позовом Мелітопольського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі ДК "Газ України" до ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" про стягнення 2862427,33 грн. встановлено факт прострочення Відповідача у зв'язку з неналежним виконанням умов договору №06/10-2200БО-14 від 20.12.2010 та стягнуто з останнього 2862427,33грн. основного боргу та 57248,54грн. судового збору.
Вказаним рішенням встановлено факт постачання позивачем та отримання відповідачем за умовами договору № 06/10-2201БО-14 від 20.12.2010 природного газу, що підтверджується: актом на постачання газу у січні 2011 на суму 5241527,35 грн.; актом на постачання газу у лютому 2011 на суму 5985753,44 грн.; актом на постачання газу у березні на суму 4164584,17 грн.; актом на постачання газу у квітні на суму 1201313,23 грн.
Обгрунтовуючи даний позов, та надаючи розрахунок суми, що підлягає стягненню, позивач, посилаючись на ст. 202 ГК України, ст. 598 ЦК України, вказав, що незважаючи на невиконання відповідачем рішення господарського суду Запорізької області від 09.04.2012 у справі № 5009/1034/12, зобов'язання зі сплати вартості поставленого газу у відповідача перед позивачем не припиняється, та не виключається відповідальність боржника за порушення строків розрахунків, а тому просить стягнути пеню за невиконання зобов'язань за договором № 06/10-2201БО-14 від 20.12.2010 у розмірі 426623,62 грн. за період з 11.02.2011р. по 11.10.2011р., обраховуючи її виходячи з моменту сплати за кожним актом на постачання газу за січень, лютий, березень, квітень 2011р.; інфляційні втрати в розмірі 285665,41 грн. за період з лютого 2011р. по березень 2014р.; 3% річних у розмірі 300542,99 грн. за період з 11.02.2011р. по 16.05.2014р.
Приймаючи оскаржуване рішення та повністю відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення пені, господарський суд Запорізької області зазначив, що початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору. Місцевим господарським судом також встановлено невідповідність п. 9.3 Договору № 06/10-2201 БО-14 від 20 грудня 2010р., нормам чинного законодавства, зокрема статті 260, 261 ЦК України.
З даними висновками погоджується колегія суддів, з наступних підстав.
Так, умовами договору № 06/10-2201 БО-14 від 20 грудня 2010р., укладеного між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Мелітопольським орендним підприємством теплових мереж (правонаступником якого є ТОВ "Мелітопольські теплові мережі") (покупець) про закупівлю природного газу за державні кошти, передбачено, що постачальник зобов'язується поставити покупцеві природний газ, а покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.
Відповідно до вимог п. 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку:
- перша оплата в розмірі 34 (тридцять чотири) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;
- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 (тридцять три) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п. 7.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Згідно п. 7.3.1. договору, у разі порушення покупцем умов п.4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
У відповідності до п. 9.3. договору, строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Проте, частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.
При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини першої статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Відповідно до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам, у пункті 2 надані наступні роз'яснення:
2.Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
2.5. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Таким чином, порядок нарахування пені та обчислення строків позовної давності, з урахуванням вимог частини другої статті 260 ЦК України, статті не може бути змінений за домовленістю сторін.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що пункт 9.3. договору №06/10-2201БО-14 від 20 грудня 2010р. суперечить нормам чинного законодавства, оскільки сторонами визначено порядок обчислення та нарахування неустойки (пені) за невиконання грошового зобов'язання за цим договором, та відповідно, і обчислення моменту нарахування - за шість місяців, що передують зверненню з претензією або позовом, тобто з порушенням статей 260, 261 ЦК України.
Проте, приймаючи до уваги правильність висновків суду першої інстанції щодо невідповідності п. 9.3 договору вимогам законодавства, колегія суддів не погоджується з висновком останнього щодо визнання цього пункту недійсним, оскільки зазначене не було відображене у резолютивній частині оскаржуваного рішення.
Крім того, пунктом 7 вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що неустойка (пеня, штраф) не може бути предметом позову, поданого позивачем у разу не виконання відповідачем рішення суду про стягнення з останнього грошового зобов'язання.
Отже, колегія суддів погоджується з господарським судом Запорізької області щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача пені, з урахуванням наведеного вище.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд, приймаючи рішення в цій частині, зазначив, що до стягнення підлягає сума інфляційних за період з червня 2011р. по березень 2014р. у сумі 163720,54 грн. та 3% річних за період 22.05.2011р. по 16.05.2014р.у сумі 269928,95 грн.
З таким висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.
Статтею 525 цього кодексу не допускається одностороння відмова від зобов'язання.
Стаття 526 передбачає виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Керуючись частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦКУ).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у п. 3 надані наступні роз'яснення: «Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання».
Виходячи з розрахунку інфляційних втрат, викладеного позивачем у позові, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні за період починаючи з моменту сплати за актом постачання газу у січні 2011 р. - з лютого 2011р. по березень 2014р., тоді як, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, викладене у відзиві на позов, інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача за період з червня 2011р. по березень 2014р., що становить 163720,54 грн., як правильно встановлено судом першої інстанції.
Що стосується висновку господарського суду Запорізької області щодо наявності підстав стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 269928,95 грн., обчисленої місцевим господарським судом за період з 22.05.2011р. по 16.05.2014р., колегія суддів погоджується з таким висновком, з урахуванням наступного.
Як вже зазначалось статтею 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми.
Постановою Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у п. 4 вказано, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних, колегією суддів встановлено, що сума 3% річних, яка пред'явлена обґрунтовано та підлягає стягненню складає у розмірі 269928,95 коп. за період з 22.05.2011р. по 16.05.2014р.
Що стосується доводів апелянта стосовно переривання строку позовної давності, як підстави для стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% річних з урахуванням переривання строку позовної давності, який на думку апелянта спливає 20.03.2015р. у зв'язку з поданням позивачем позову про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за спірним договором, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
З системного аналізу наведеної статті, вбачається, що переривання строку позовної давності можливо за зобов'язаннями, які були предметом позову, заявленого позивачем та не виконані протягом трирічного строку. Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, 3% річних та пені, про стягнення яких позивач звернувся з даним позовом та нараховані позивачем з моменту підписання першого акту поставки газу у січні 2011р. за період з лютого 2011р. по березень 2014р. не було предметом позову у справі №5009/1034/12. До того ж, судом першої інстанції стягнуто з відповідача суму інфляційних та 3% річних майже за три роки невиконання грошового зобов'язання, тобто в межах загального строку позовної давності.
Згідно ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зважаючи на приписи статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія судді дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного позивачем рішення суду та про відсутність достатніх підстав для його скасування, а тому залишає рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2014р. без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2014р. по справі № 908/1746/14 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 16.12.2014 р.
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Плахов