"11" грудня 2014 р. Справа № 922/3288/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.
при секретарі Пляс Л.Ф.
за участю представників:
позивача - Квіцінська А.І. (дов. №01-42юр/8329 від 15.09.2014 р.)
відповідача - Малихіна А.О. (дов. №1 від 08.01.2014 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3629Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року у справі
за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків
до Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром", м. Харків
про стягнення коштів в розмірі 36497,66 грн.
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з ОКВЕП "Держпром" на свою користь штрафні санкції, нараховані в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань по договору про постачання електричної енергії №2-230К від 04.06.2004 р. в розмірі 36497,66 грн., з яких: 13937,29 грн. - пеня, 2750,43 грн. - 3% річних, 19809,94 грн. - інфляційні нарахування.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.10.2014 р. у справі №922/3288/14 (суддя Аюпова Р.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ОКВЕП "Держпром" на користь АК "Харківобленерго" суму пені в розмірі 6968,65 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 19809,94 грн., 3% річних в розмірі 2750,43 грн., судовий збір в розмірі 1827,00 грн. В частині стягнення пені в сумі 6968,65 грн. відмовлено.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд в рішенні не обґрунтував, чому він керувався п. 5 додатку №2 до спірного договору, а не п. 4.5 того ж додатку, до якого були внесені зміни додатковою угодою від 31.05.2013 р., адже за загальними правилами при колізії норм однакової юридичної сили застосовуються ті норми, які були введені в дію пізніше. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що п. 4.5 додаткової угоди від 31.05.2013 р. сторонами змінено порядок розрахунків тільки в частині передплати. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи додаткової угоди від 31.05.2013 р., на яку посилаються сторони в обґрунтування своїх правових позицій, колегія суддів, з метою надання сторонам можливості надати вказаний документ суду, оголосила перерву до 14 год. 30 хв. 11 грудня 2014 р.
Позивач (вх. №12135 від 11.12.2014 р.) та відповідач (вх. №12024 від 09.12.2014 р.) надали суду копії додатку №2 від 17.09.2012 р. до договору про постачання електричної енергії №2-230К від 04.06.2004 р. та додаткової угоди від 31.05.2013 р. до додатку №2 від 17.09.2012 р., які колегією суддів долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні 11.12.2014 р. відповідач прострочення виконання зобов'язання за договором №2-230К від 04.06.2004 р. визнає лише за 18 днів в лютому 2014 року та за 5 днів в червні 2014 року. Просить зменшити розмір пені, що має бути нарахована за цей період, на 100% через відсутність збитків завданих позивачу простроченням платежів. Проти нарахування за цей період інфляційних втрат та 3% річних заперечує, зазначаючи, що даний вид штрафних санкцій за період менше місяця не нараховується.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, додаткові пояснення, надані на вимогу суду документи, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2004 р. між АК "Харківобленерго" (постачальник) та ВЕП "Держпром" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №2-230К, згідно п. 1 якого позивач постачає електричну енергію відповідачу, а відповідач оплачує позивачу її вартість та здійснює інші платежі, згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами (а. с. 9-31).
На підставі п. 9.11 дію договору було пролонговано сторонами на 2014 рік.
Додатковою угодою до договору від 14.03.2011 р. було змінено назву споживача з Виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" на Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром" (за умови повного правонаступництва).
Відповідно до п. 2.1.2 договору, постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, з урахуванням розділів 6, 7 договору, відповідно до додатка 1 "Договірні величини споживання" та додатка 2 "Порядок розрахунків".
Згідно п. 2.2.5. договору, споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування.
Пунктом 5 додатку 2 передбачено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунку, який виставляється постачальником електричної енергії, на основі даних про фактичне споживання електричної енергії. При цьому, споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.
Позивач за договором №2-230К свої зобов'язання виконав в повному обсязі. Однак, відповідач, в порушення умов договору, несвоєчасно оплатив спожиту протягом березня 2013 року - січня 2014 року електричну енергію, що стало підставою для звернення АК "Харківобленерго" до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення заборгованості у сумі 36497,66 грн., у тому числі: 13937,29 грн. пені, 2750,43 грн. 3% річних, 19809,94 грн. інфляційних втрат.
Господарський суд, посилаючись на порушення відповідачем пункту 5 додатка №2 до договору №2-230К, встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань та, перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Вирішуючи питання щодо задоволення позову в частині стягнення пені, суд зазначив про необхідність зменшення її розміру на 50 %, та стягнув з відповідача 6968,65 грн., відмовивши в задоволенні решти позовних вимог в цій частині.
Однак, колегія суддів з висновками господарського суду не погоджується з наступних підстав.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що пункт 4.5. додатку № 2 від 17.09.2012 р. до договору про постачання електричної енергії №2-230К від 04.06.2004 р., викладений сторонами в наступній редакції: "Розрахунки за електричну енергію здійснюються споживачем на підставі виставлених постачальником електричної енергії рахунків. Споживач здійснює 2 планових платежі на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання у таких співвідношеннях: до 20 числа розрахункового періоду - 30 % від вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде спожита у розрахунковому періоді; остаточний розрахунок споживач здійснює за фактичними показами засобів обліку електричної енергії шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Розрахунок суми планового платежу здійснюється шляхом множення чинного у розрахунковому періоді тарифу на обсяг електричної енергії, заявленої на розрахунковий період, що настає за наступним розрахунковим періодом, з урахуванням відсотка авансового платежу. У платіжному дорученні споживач чітко вказує в розділі "призначення платежу": за який вид нарахувань проводиться оплата (види нарахувань вказані в п. 4.1. та п. 4.2.); номер і дату укладеного договору про постачання електроенергії; за який період здійснюється оплата"
31.05.2013 р. між сторонами укладена додаткова угода до додатку №2 до договору №2-230К, якою внесено зміни в пункт 4.5. додатку №2 та викладено його у наступній редакції: "Розрахунки за електричну енергію здійснюються споживачем на підставі виставлених постачальником електричної енергії рахунків. Споживач здійснює розрахунок за фактичними показами засобів обліку електричної енергії шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок впродовж наступного місяця за розрахунковим періодом".
Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказаною вище додатковою угодою було змінено лише порядок розрахунків в частині передплати, оскільки у даній додатковій угоді сторони узгодили розрахунки за електричну енергію без розмежування їх на авансовий та остаточний платежі, за фактичними показами засобів обліку.
Колегія суддів, надаючи правову оцінку доказам, наданим в обґрунтування позову, вважає, що п. 5 додатку №2 до договору про постачання електричної енергії №2-230К від 04.06.2004 р., слід вважати таким, що втратив свою дію з 01.06.2013 р., оскільки даним пунктом визначено порядок здійснення остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію, як другого планового платежу, встановленого п. 4.5. додатку №2 до договору, який було змінено та викладено у новій редакції додатковою угодою від 31.05.2013 р.
Такого ж висновку дійшов суд першої інстанції під час розгляду господарських справ №922/3947/13 та №922/996/14. Так, судовими рішеннями господарського суду Харківської області від 24.12.2013 р. у справі №922/3947/13, від 22.04.2014 р. у справі №922/996/14 між тими ж сторонами про стягнення 3% річних та пені за тим же договором визначено, що, починаючи з 01.06.2013 р., платежі мають сплачуватися протягом календарного місяця, наступного за звітним.
Вказані рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржені, на момент розгляду даної справи набрали законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, з 01.06.2013 р. розрахунки за спожиту електричну енергію мали здійснюватись відповідачем, у відповідності до умов договору, в межах місячного строку, наступного за розрахунковим періодом.
Позивачем сума штрафних санкцій нарахована наступним чином: пеня - за період вересень - жовтень 2013 року, січень - квітень 2013 року; 3% річних - за період грудень 2013 року, січень - травень 2014 року; інфляційні втрати - за період жовтень 2013 року, грудень 2013 року, січень-квітень 2014 року.
Перевіривши наявність прострочення виконання грошових зобов'язань за вказаний у позові період, колегія суддів встановила, що відповідачем було допущено прострочення з оплати за спожиту електроенергію в грудні 2013 року: на 18 днів.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу Україна, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, розмір пені, що підлягає сплаті ОКВЕП "Держпром" за прострочення виконання зобов'язання по договору №2-230К від 04.06.2004 р. становить 2980,01 грн., а 3% річних - 765,03 грн.
Враховуючи, що загальна кількість днів прострочення виконання зобов'язання становить 18, а індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Крім того, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.
В зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про стягнення інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо відповідності нарахування позивачем заявлених до стягнення розмірів пені, 3% річних та інфляційних втрат вимогам діючого законодавства, та в порушення приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України прийняв неправомірне рішення про задоволення позову в цій частині.
На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2014 р. у справі №922/3288/14 прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню.
Керуючись статтями 80, 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п. 1, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2014 р. у справі №922/3288/14 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" (61022, м. Харків, м-н Свободи, 5 п/р 26006010065216 в АТ "Банк Золоті Ворота", МФО 351931, код 04014097) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, п/р 2600111646 в ПАТ "Мегабанк", МФО 351629, код ЄДРПОУ 00131954) 2980,01 грн. пені, 765,03 грн. 3 % річних, 913,50 грн. судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Повна постанова складена 16.12.2014 р.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Івакіна В.О.
Суддя Камишева Л.М.