04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" грудня 2014 р. Справа№ 911/130/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Новікова М.М.
секретар: Фільманович М.Є.
за участю представників:
позивача: Філоненко Я.В., Можейко Т.М., Домашенко О.Є.;
відповідача: Сідєнко О.Л.;
третьої особи-1: Лук'янова Н.М.;
третьої особи-2: Волошина Ю.Г.;
третьої особи-3: Волошина Ю.Г.;
третьої особи-4: Окорокова Г.П.;
третьої особи-5: не з'явилися;
третьої особи-6: Дейнека М.І.;
третьої особи-7: не з'явилися;
третьої особи-8: не з'явилися;
третьої особи-9: Дружина К.В.;
прокуратури Київської області: Шиленко М.В.;
Бориспільської міжрайонної прокуратури: Кулішенко О.Ю.;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фонду державного майна України
на рішення Господарського суду Київської області
від 14.08.2014р.
у справі №911/130/14 (суддя Кошик А.Ю.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд"
до Фонду державного майна України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача 1) Комунальне підприємство "Житлове ремонтно-
експлуатаційне управління"
2) Бориспільська міська рада Київської області
3) виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської
області
4) Окороков Микола Леонідович
5) Окороков Микола Миколайович
6) Дейнека Микола Іванович
7) Дружина Віра Михайлівна
8) Дружина Михайло Володимирович
9) Дружина Катерина Володимирівна
за участю 1) прокуратури Київської області
2) Бориспільської міжрайонної прокуратури
про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії
Публічне акціонерне товариство "Укргазбуд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фонду державного майна України (далі - відповідач) про визнання права власності на виробничий гуртожиток по вул. Поповича, 4, у м. Борисполі в Київській області за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач добросовісно, відкрито і безперервно користувався спірним майном з 1994 року. Окрім того, позивач зазначав наступне:
- з моменту завершення приватизації позивач весь час здійснює фактичне володіння, користування зазначеним нерухомим майном, власними силами та за власні кошти здійснював утримання спірного об'єкту на своєму балансі, що в силу ст. 344 Цивільного кодексу України є підставою для визнання права власності на гуртожиток за набувальною давністю;
- оскільки право власності на спірний гуртожиток не було визначено в ході приватизації, однак відповідне нерухоме майно перебувало у фактичному володінні і користуванні позивача без правових підстав, відповідне володіння було відкритим і безперервним, жодні особи, в тому числі і власник майна, не заявляли заперечень чи претензій щодо спірного володіння, позивач з метою визначення правового статусу гуртожитку звернувся до суду з позовом на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України про визнання за ним права власності за набувальною давністю.
Відповідач проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, наголошуючи на наступному:
- відповідно до Переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства - фірми "Укргазбуд" гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Борисполі Київської області в зазначеному переліку відсутній, що дає підстави стверджувати, що вартість зазначеного гуртожитку до статутного капіталу АТФ "Укргазбуд" не включалася;
- право державної власності на гуртожиток не змінювалося і спірний гуртожиток перебував і перебуває на даний час у державній власності;
- відповідно до акту інвентаризації майна, яке не увійшло до статутного капіталу АТФ "Укргазбуд" та є державною власністю станом на 01.11.2006р., підписаного Головою правління АТФ "Укргазбуд" та головним бухгалтером, серед майна, наявного в зазначеному акті, також присутній і гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Борисполі Київської області;
- відповідно до абзацу 5 п.п."а" п.6 ч. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, однією з підстав оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування юридичними особам, є внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна засновниками. В даному випадку спірний об'єкт був внесений до статутного фонду АТФ "Укргазбуд" не засновником, а саме відповідачем, про що свідчить акт інвентаризації майна;
- в ч.2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено перелік об'єктів, який не підлягає приватизації. До цього переліку також віднесено кімнати в гуртожитках. В разі переходу права власності на спірний гуртожиток до позивача виникне порушення прав громадян, які проживають в даному гуртожитку;
- в ході розгляду аналогічного спору у справі Господарського суду міста Києва №32/536-56/251 (щодо іншого гуртожитку), за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції, Вищий господарський суд України в своїй постанові від 13.12.2011р. наголосив на безпідставності висновків суду апеляційної інстанції у вказаній справі про те, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном, а наявність у володільця певного титулу, наприклад договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності, зазначивши, що мова йде не про перехід права власності від однієї особи до іншої, а про застосування ст. 344 Цивільного кодексу України, згідно якої право власності набувається за давністю добросовісного володіння, що відноситься до первинного способу набуття права власності;
- правовідносини між позивачем та відповідачем виникли у 1993 році, а саме на момент укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Орендного підприємства-Фірми "Укргазбуд" №КП-231 від 07.12.1993р., відповідно до предмету якого відповідач продав, а позивач придбав майно цілісного майнового комплексу. Тобто, позивач був обізнаний про факт передачі державного майна, яке не увійшло до його статутного капіталу в процесі приватизації, однак залишилося на балансі під час проведення приватизації. У зв'язку з наведеним, позивачем пропущений строк позовної давності на визнання права власності та проведення державної реєстрації на спірне майно, оскільки звернення до суду з позовом відбулося на початку 2014 року. На думку відповідача, до спірних правовідносин сторін слід застосувати строки позовної давності, пропущені позивачем без поважних причин;
- в ст. 344 Цивільного кодексу України та п.8 Перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. передбачено випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цього Цивільного кодексу України, тобто у період з 01.01.2001р. по 01.01.2004р. Застосування позивачем вказаних норм права суперечить вимогам ст. 58 Конституції України у частині зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів в часі, оскільки визначатися вказані строки повинні лише з 01.01.2004р. і за наявністю інших складових, передбачених для набувальної давності відповідною статтею Цивільного кодексу України;
- гуртожиток не передавався у приватну власність, а право державної власності на нього не змінювалося, оскільки гуртожиток знаходиться і перебуває на даний час у державній власності, про що був обізнаний позивач, що не відповідає ознакам добросовісного володіння нерухомим майном.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.08.2014р. у справі №911/130/14 позов було задоволено, визнано за позивачем право власності на виробничий гуртожиток по вул. Поповича, 4 в м. Борисполі Київської області. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 332,38 грн. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2014р. у справі №911/130/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:
- позивачем було пропущено строк позовної давності і не заявлено клопотання про його відновлення;
- позивач не надав доказів передання йому спірного майна (гуртожитку) на безоплатній основі;
- органом управління спірним гуртожитком є Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву;
- на сьогоднішній день спірний гуртожиток перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Борисполя, але місцевим господарським судом було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі іншим відповідачем Бориспільську міську раду;
- право державної власності на спірний гуртожиток не змінювалось.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.09.2014р.
В судове засідання 29.09.2014р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 21.10.2014р.
29.09.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Житлове ремонтно-експлуатаційне управління» надійшла заява про залучення вказаного підприємства до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Заява обґрунтована тим, що спірний гуртожиток, розташований у м. Борисполі по вул. Поповича, 4, на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради №531 від 30.08.2013р. було передано до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя, а також прийнято Комунальним підприємством «Житлове ремонтно-експлуатаційне управління» в повне господарське відання. На підтвердження викладеного, Комунальним підприємством «Житлове ремонтно-експлуатаційне управління» було надано суду Акт приймання-передачі від 06.08.2013р., дефектний акт на поточний ремонт гуртожитку, локальні кошториси та рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради №531 від 30.08.2013р. «Про затвердження актів прийняття-передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя по вул. Поповича, №№4, 10, 10-А та по вул. Дружби, 39».
В судове засідання 21.10.2014р. з'явилися представники сторін.
Представник позивача заперечував проти клопотання щодо залучення Комунального підприємства «Житлове ремонтно-експлуатаційне управління» до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, просив в задоволенні клопотання відмовити.
Представник відповідача підтримав вищезгадане клопотання та просив суд його задовольнити.
Колегія суддів вирішила задовольнити клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунального підприємства «Житлове ремонтно-експлуатаційне управління» (далі - третя особа-1).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014р., на підставі ст. ст. 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Комунальне підприємство «Житлове ремонтно-експлуатаційне управління», розгляд справи відкладено на 10.11.2014р.
Через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: 21.10.2014р. - заява Бориспільської міжрайонної прокуратури про вступ у справу; 29.10.2014р. - повідомлення Прокуратури Київської області про вступ у справу; 30.10.2014р. - заява Бориспільської міської ради Київської області та виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області про залучення їх до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; 31.10.2014р. заяви Окорокова М.Л., Окорокова М.М., Дейнеки М.І., Дружини В.М., Дружини М.В., Дружини К.В. про залучення їх до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Новікова М.М.
В судове засідання 10.11.2014р. з'явилися представники сторін та третьої особи.
Представники позивача заперечували проти задоволення заяв про залучення до участі у справі третіми особами Бориспільської міської ради Київської області, виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, Окорокова М.Л., Окорокова М.М., Дейнеки М.І., Дружини В.М., Дружини М.В. та Дружини К.В.
Представники відповідача і третьої особи підтримали вищевказані заяви та просили суд їх задовольнити.
Колегія суддів вирішила задовольнити заяви Бориспільської міської ради Київської області, виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, Окорокова М.Л., Окорокова М.М., Дружини В.М., Дружини М.В. та Дружини К.В. про залучення їх до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Окрім того, судом було частково задоволено заяву Дейнеки М.І. про залучення Дейнеки М.І та Дейнеки Н.М. до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014р., на підставі ст. ст. 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено: Бориспільську міську раду Київської області (далі - третя особа-2), виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області (далі - третя особа-3), Окорокова М.Л. (далі - третя особа-4), Окорокова М.М. (далі - третя особа-5), Дейнеку М.І. (далі - третя особа-6), Дружину В.М. (далі - третя особа-7), Дружину М.В. (далі - третя особа-8) та Дружину К.В. (далі - третя особа-9). Розгляд справи відкладено на 25.11.2014р.
Через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: 10.11.2014р. - відзив третьої особи-1 на апеляційну скаргу; 18.11.2014р. - пояснення третьої особи-2 та третьої особи-3 на апеляційну скаргу; 21.11.2014р. - відзив третьої особи-6 на апеляційну скаргу; 24.11.2014р. - додаткові пояснення позивача.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новікова М.М.
В судове засідання 25.11.2014р. з'явилися представники позивача, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3 та третьої особи-6. Представники відповідача, третьої особи-4, третьої особи-5, третьої особи-7, третьої особи-8, третьої особи-9, Бориспільської міжрайонної прокуратури та прокуратури Київської області не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Окрім того, сторонами, третьою особою-4, третьою особою-5, третьою особою-7, третьою особою-8 та третьою особою-9 не виконано вимоги суду, викладені в ухвалі від 10.11.2014р. Жодних пояснень з приводу поважності невиконання вимог суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 09.12.2014р.
03.12.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 10.11.2014р.
04.12.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-4, третьої особи-5, третьої особи-7, третьої особи-8 та третьої особи-9 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони підтримували доводи відповідача та просили суд скаргу задовольнити.
В судовому засіданні 09.12.2014р. представники відповідача, прокуратури Київської області, Бориспільської міжрайонної прокуратури, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-4, третя особа-6 та третя особа-9 підтримали апеляційну скаргу відповідача, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2014р. у справі №911/130/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В судовому засіданні 09.12.2014р. представники позивача заперечували проти апеляційної скарги відповідача, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники третьої особи-5, третьої особи-7 та третьої особи-8 в судове засідання 09.12.2014р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін, третіх осіб та прокуратури в судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третіх осіб та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала можливим розглядати справу у відсутності представників третьої особи-5, третьої особи-7 та третьої особи-8 за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 09.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокуратури Київської області, Бориспільської міжрайонної прокуратури, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-4, третьої особи-6 та третьої особи-9, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
15.03.1992р. набрав чинності Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств", відповідно до ч.2 ст. 3 якого дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент приватизації) до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
Згідно із Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" трудовий колектив Державного підприємства Виробничого об'єднання "Укргазбуд" створив організацію орендарів (згідно наказу орендної фірми "Укргазбуд" №306 від 30.12.1992р. та свідоцтва №1041 від 13.11.1992р.).
28.12.1992р. між відповідачем, як орендодавцем, та Організацією орендарів орендного підприємства - фірми "Укргазбуд", як орендарем, було укладено договір оренди, за умовами якого орендар прийняв в оренду майно державного виробничого об'єднання "Укргазбуд". Згідно з інвентаризаційною відомістю до основних фондів підприємства увійшли будинки та споруди, які знаходилися на балансі підприємства, зокрема, і всі будинки та споруди, які належали до об'єктів соціально-побутового призначення. Актом прийому-передачі зазначені основні фонди були передані підприємству в оренду.
За твердженням позивача, крім об'єктів виробничого призначення, у складі орендованого майна були передані також і об'єкти соціально-побутового призначення, зокрема, гуртожиток по вул. Поповича, 4, м. Борисполя, Київської області, який знаходиться на балансі структурного підрозділу Управління механізації будівництва №17 Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд".
07.12.1993р. між відповідачем, як продавцем, та Організацією орендарів "Укргазбуд", як покупцем, було укладено договір №КП-231 купівлі цілісного майнового комплексу орендного підприємства Фірми "Укргазбуд", за умовами якого продавець продав, а покупець купив майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства - фірми "Укргазбуд", що знаходиться в м. Києві на вул. О.Пироговського, 19, корпус 2. Право власності на майно, що приватизується, переходить до покупця з моменту підписання сторонами договору купівлі-продажу.
16.03.1994р. між відповідачем та Організацією орендарів "Укргазбуд" складено акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Укргазбуд".
Позивач зазначав про те, що 25.05.1994р. відповідачем було видано свідоцтво про власність на майно орендного підприємства "Укргазбуд", яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Пироговського, 19, корпус 2. Однак в процесі приватизації плану приватизації розроблено та затверджено не було. Основні умови приватизації були визначені в Додатковій угоді від 02.11.1993р., укладеній між позивачем і відповідачем, про внесення змін та доповнень до договору оренди №1819 від 28.12.1992р. Вказана додаткова угода не містить жодних застережень щодо майна, яке належить до об'єктів соціально-побутового призначення які перебували на балансі позивача, конкретно не вказує про можливість приватизації таких об'єктів та одночасно не вказує про заборону приватизації цих об'єктів. Тобто, дана додаткова угода не визначила конкретні умови приватизації об'єктів соціально-побутового призначення, які були у складі орендованого майна та перебували на балансі структурного підрозділу позивача.
Також за твердженням позивача, договір купівлі-продажу №КП-231 від 07.12.1993р. та акт прийму-передачі від 16.03.1994р. також не містить жодних застережень щодо майна, яке належить до об'єктів соціально-побутового призначення, що перебували на балансі підприємства. Разом з тим, після укладення зазначеного договору на балансі позивача (структурного підрозділу Управління механізації будівництва №17 ПАТ "Укргазбуд") залишились об'єкти соціально-побутового призначення, зокрема, гуртожиток по вул. Поповича, 4, м. Борисполя, Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з моменту завершення приватизації весь час здійснює фактичне володіння, користування зазначеним нерухомим майном, власними силами та за власні кошти здійснював утримання спірного об'єкту на своєму балансі, що в силу ст. 344 Цивільного кодексу України є підставою для визнання права власності на гуртожиток за набувальною давністю.
Місцевий господарський суд позов задовольнив, визнавши вимоги позивача обґрунтованими, нормативно та документально підтвердженими. При цьому, суд зазначив наступне:
- жодних угод з приводу спірного майна гуртожитку, якими б регулювалась форма речових прав позивача на це майно, між сторонами укладено не було, але фактично з цього часу позивач володіє гуртожитком, несе витрати на його утримання за власні кошти та користується ним, як власним майном, про що свідчать надані суду договори про надання послуг, акти виконаних робіт щодо ремонту, податковий розрахунок земельного податку, тощо;
- інші особи не пред'являли до позивача вимог щодо повернення гуртожитку з володіння та користування;
- на час укладання договору купівлі-продажу №КП-231 від 07.12.1993р. та здійснення процедури приватизації цілісного майнового комплексу АТФ "Укргазбуд", законодавством було передбачено набуття підприємствами права власності на об'єкти соціально-побутового призначення, зокрема, на гуртожитки, що були створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку таких підприємств;
- жодних підстав для виникнення певного юридичного титулу володіння позивачем спірним нерухомим майном немає, оскільки не існує жодних цивільно-правових угод (правочинів) чи інших актів на підставі яких би спірний об'єкт нерухомості передавався у володіння позивача. По закінченню процесу приватизації, між позивачем та відповідачем не укладалось жодних правочинів, які б врегульовували форму речових прав позивача на будівлю гуртожитку;
- в ході приватизації не була визначена форма речових прав щодо спірного гуртожитку. На підставі установчого договору від 12.04.1994р. до статутного фонду АТФ "Укргазбуд" було передано викуплене майно Виробничого об'єднання "Укргазбуд" та майно, яке знаходилось на балансі позивача. Спірний гуртожиток був фактично безоплатно переданий позивачу, про що свідчить перебування його на балансі АТФ "Укргазбуд", безперервне володіння, користування, утримання даного гуртожитку за власні кошти підприємства та відсутність з боку відповідача вимоги повернути про повернення його з володіння та користування;
- на момент проведення приватизації організації орендарів орендного підприємства - фірми "Укргазбуд" гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, які підлягали приватизації громадянами України чи підлягали передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало;
- позивач з моменту завершення приватизації весь час здійснює фактичне володіння, користування зазначеним нерухомим майном, власними силами та за власні кошти здійснював утримання цього об'єкту;
- згідно з п.п.1, 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004р., правила ст. 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Отже, перебіг строку володіння майном для визнання права власності на нього за набувальною давністю слід рахувати тільки після 01.01.2001р. До закінчення строків набувальної давності, встановлених в ст. 344 та п.8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, будівля гуртожитку не була витребувана від позивача іншими особами;
- строк володіння нерухомим майном позивачем складає більше десяти років. Причому таке володіння відбувалось відкрито та з відома територіальної громади, що підтверджується укладеними позивачем договорами, згідно з якими утримується будівля гуртожитку. Про безперервність десятирічного строку володіння позивачем будівлею гуртожитку, починаючи з 01.01.2001р., свідчить постійне відображення гуртожитку у складі основних засобів та в бухгалтерській звітності позивача, що підтверджується наданими позивачем балансами та розшифровками до них. Крім того, сторонами не надано належних доказів того, що будь-яка інша особа заявила свої права на це нерухоме майно шляхом пред'явлення відповідного позову;
- враховуючи дотримання позивачем 10-річного строку набувальної давності, протягом якого позивач продовжує відкрито, безперервно володіти будівлею гуртожитку, якою він добросовісно заволодів, утримує її за власні кошти, суд вважає, що позивач набув право власності на цей об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю;
- посилання відповідача на пропуск строку позовної давності не прийняті судом до уваги, оскільки вони стосуються підстав набуття спірного майна у власність за наслідками його передачі позивачу та внесення його до статутного капіталу та складу приватизованого цілісного майнового комплексу. Натомість позовні вимоги у даній справі заявлені на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю добросовісного володіння, що відноситься до первинного способу набуття права власності;
- посилання відповідача на необхідність залучення до участі у справі іншого відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву не прийнято до уваги, оскільки відповідач, як центральний орган управління державним майном, посилається на виданий ним же нормативний документ про передачу функцій управління регіональним відділенням. При цьому, суду не надано доказів перебування спірного майна на обліку в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по м. Києву. До того ж, в 2008 році Бориспільською міською радою було прийнято рішення від 13.11.2008р. №4900-42-У про прийняття від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя спірного гуртожитку;
- посилання відповідача на передачу спірного гуртожитку до комунальної власності не впливає на підстави позовних вимог щодо факту набуття позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю. Відповідачем надано лише рішення ради про прийняття спірного майна до комунальної власності, при цьому не надано суду доказів прийняття відповідного рішення про передачу майна до комунальної власності, що унеможливлює встановлення правомірності такої передачі. Таким чином, факт переходу спірного майна до комунальної власності не доведений належним чином, комунальна власність є різновидом державної власності і у разі спірності питання, саме центральний орган з управління державним майном є належним відповідачем у справі;
- доводи відповідача про те, що спірне майно перебувало у позивача лише в безоплатному користуванні, що не підтверджує факту володіння, є безпідставними, оскільки володіння майном полягає у фізичному перебуванні майна у особи, здійснення заходів щодо його утримання та обслуговування, що і мало місце у позивача;
- суд не прийняв до уваги посилання відповідача на необхідність припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки в діях відповідача відсутні ознаки порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Суд дійшов висновку про те, що спір у даній справі пов'язаний з набуттям права власності на майно за набувальною давністю, тому обставини, які мають значення для вирішення такого спору не передбачають наявності факту порушення права чи протиправності будь-чиїх дій. До того ж, нормами чинного законодавства встановлено, що набуття права власності за набувальною давністю можливе не інакше, як за рішенням суду, що і спричинило необхідність звернення позивача з відповідним позовом.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 Цивільного кодексу України).
Як уже зазначалося вище, 07.12.1993р. між відповідачем, як продавцем, та організацією орендарів «Укргазбуд», як покупцем, було укладено договір №КП-231 (том справи - 1, аркуші справи - 23-24), за умовами якого (п.п.1, 2) продавець продав, а покупець купив майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства - фірми «Укргазбуд», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. О.Пирогівського, 19, корпус 2 на земельній ділянці 97,2 га. У відповідності до Акту оцінки, затвердженого Фондом державного майна України по м. Києву від 27.10.1993р., вартість відчужуваного цілісного майнового комплексу становить 16 905 384 карбованців.
Згідно з Актом оцінки вартості майна орендного підприємства - фірми «Укргазбуд», затвердженого Фондом державного майна України 26.10.1993р., з вартості майна вказаного підприємства було вилучено: вартість майна на суму 2 342 231 тис. карбованців, у тому числі вартість державного житлового фонду у розмірі 508 526 тис. карбованців (том справи - 1, аркуші справи - 84-89).
Дані Акту оцінки відповідають даним Акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства - фірми «Укргазбуд». Що ж до вартості вилучення спірного гуртожитку зі статутного капіталу позивача, то цей гуртожиток не передавався у приватну власність. Зокрема, в матеріалах справи наявний Перелік нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства - фірми «Укргазбуд» (том справи - 1, аркуші справи - 92-93), з якого вбачається, що гуртожиток, розташований в м. Борисполі по вул. Поповича, 4, не вказаний у цьому переліку. Тобто, вартість названого гуртожитку до статутного капіталу позивача не включалась, право державної власності на цей гуртожиток не змінювалось до прийняття відповідного рішення про передачу гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя.
Посилання позивача на те, що спірний гуртожиток не було включено до приватизованого цілісного майнового комплексу, а віднесено до об'єктів, які передаються безкоштовно, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки передача у власність має бути обумовлена нормативно-правовими актами, на підставі яких здійснюють свою діяльність державні органи приватизації відповідно до Конституції України. Однак ані в ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», ані іншими нормативними актами відповідачу та його регіональним відділенням не надано право передачі об'єктів, визначених вищевказаним Законом, у власність на безоплатній основі.
Зокрема, в ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» чітко визначено, що приватизація державного майна - це платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Як вірно зазначав відповідач у своїх письмових поясненнях, порядок та способи відчуження державного майна, яке здійснюється в процесі приватизації, регламентовано Законом України «Про приватизацію державного майна», Законом України «Про Державну програму приватизації» на відповідний рік. Узагальнюючи способи, передбачені чинним законодавством, можна дійти висновку про платність будь-якого із способів приватизації. Аналогічні положення щодо платності приватизації закріплені також в Державній програмі приватизації на відповідний рік.
Таким чином, безоплатна передача майна, визначена в ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», не є відчуженням такого майна, а є лише підставою для передачі об'єкту державного житлового фонду в безоплатне користування.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» з державної у комунальну власність передаються безоплатно житлові будинки та гуртожитки, зокрема військових містечок, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил України (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), у тому числі ті, будівництво яких не завершено.
Тобто, державний житловий фонд не міг бути переданий у власність позивача на безоплатній основі.
04.09.2008р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії якого поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управлінням житловим фондом незалежно від форм власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до інформації, наданої відповідачем (Фондом державного майна України), гуртожитки у м. Борисполі по вул. Поповича, 4, 10 та 10-а перебували у державній власності і згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» підлягали передачі у комунальну власність територіальної громади м. Борисполя, на території якого вказані гуртожитки перебували.
Згідно з наданими суду поясненнями, починаючи з 2007 року, мешканці гуртожитків у м. Борисполі по вул. Поповича, 4, 10 та 10-а неодноразово звертались до відповідача з проханням вирішити питання про передачу цих гуртожитків до комунальної власності.
Окрім того, в матеріалах справи наявні листи мешканців вищезгаданих гуртожитків, адресовані Президенту України, Генеральній прокуратурі України, Кабінету Міністрів України, з проханням вирішити питання про передачу гуртожитків до комунальної власності м. Борисполя.
Враховуючи наявність численних звернень мешканців гуртожитків у м. Борисполі по вул. Поповича, 4, 10 та 10-а, третя особа-2 звернулася з листом №12-31-4987 від 05.11.2007р. до керівника УМБ-17 АТФ «Укргазбуд» про надання пропозицій щодо передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя. Однак згоди від позивача з цього приводу не надійшло.
Враховуючи, що гуртожитки перебували у державній власності, третя особа-2 звернулася до відповідача з листом №12-18-5659 від 12.12.2007р., в якому також порушувала питання про можливість передання гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя.
Відповідач в листі №10-25-15942 від 05.11.2008р. повідомив про те, що він не заперечує проти передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ч.1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, зокрема, належить право приймати рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону.
З урахуванням результатів розгляду листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 29.10.2008р., пропозицій постійних комісій Бориспільської міської ради відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», 13.11.2008р. третьою особою-2 було прийнято рішення №4900-42-V «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя від регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області гуртожитків по вул. Поповича, 4, 10 та 10-А», яким вирішено прийняти безоплатно до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області гуртожитки по вул. Поповича, 4, 10 та 10-А (том справи - 2, аркуш справи - 94).
Доказів на підтвердження зміни чи скасування вказаного рішення третьої особи-2 не надано і на даний час це рішення є чинним і обов'язковим до виконання.
У зв'язку з прийняттям Закону України від 04.09.2008р. №500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та на виконання доручення Фонду державного майна України від 14.08.2009р. №10-25-12052 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області було видано наказ №28 від 31.08.2009р. (том справи - 4, аркуш справи - 44), яким, зокрема, доручено Відділу обліку та управління об'єктами державної власності здійснити передачу гуртожитків, які під час приватизації не увійшли до статутних капіталів господарських товариств та є державною власністю, до комунальної власності територіальних громад відповідно до додатку (п.1.1 вказаного наказу).
В матеріалах справи наявний лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №08-13-2242 від 17.05.2013р. (том справи - 3, аркуші справи - 42-43), адресований органам місцевого самоврядування (за списком), в якому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області з метою забезпечення неухильного виконання вимог положень Закону України «Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки» звертало увагу на необхідність затвердження місцевої програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад. У разі відсутності на цей час зазначеної програми або не включення до неї гуртожитків згідно з додатком, який додається до листа, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області просило забезпечити затвердження відповідної програми або включити до існуючої гуртожитки, що перебувають у сфері управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області. При цьому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області підтверджувало свою згоду на передачу до комунальної власності територіальної громади гуртожитків, наведених у додатку до вказаного листа. До згаданого переліку було включено гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Борисполі.
Основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну визначає Закон України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Дія цього Закону поширюється на об'єкти права державної та комунальної власності, у тому числі передані в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду. Передача у державну або комунальну власність об'єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.
В ч.ч.5, 6 ст. 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передбачено, що передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.
Відповідно до п.5 ст. 116 Конституції України і Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» Кабінетом Міністрів України було винесено постанову №1482 від 21.09.1998р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», якою затверджено Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності і Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність.
14.06.2013р. третьою особою-3 було прийнято рішення №386 «Про утворення комісії по прийняттю-передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Борисполя».
06.08.2013р. згідно з положеннями Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» №1482 від 21.09.1998р., відповідною комісією, до складу якої увійшов представник органу, уповноваженого управляти державним майном, а саме начальник відділу обліку та управління об'єктами державної власності Регіонального відділення Фонду державного майна України Забуга Ю.О., було підписано Акти приймання-передачі із державної до комунальної власності гуртожитків по вул. Поповича, 4, 10 та 10-А в м. Бориспіль.
30.08.2013р. третьою особою-3 згідно з п.10 Постанови Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» №1482 від 21.09.1998р., на виконання рішень третьої особи-2 від 13.11.2008р. №4900-42-V «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя від регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області гуртожитків по вул. Поповича, 4, 10 та 10-А» та від 08.06.2010р. «Про затвердження програми передачі гуртожитків», Закону України «Про загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків з державної власності у комунальну власність територіальних громад на 2012-2015 роки», було прийнято рішення №531 «Про затвердження актів прийняття-передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя по вул. Поповича, №4, 10, 10-А та по вул. Дружби, 39», яким затверджено Акт приймання-передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя, зокрема, гуртожитку по вул. Поповича, 4 у м. Бориспіль (том справи - 3, аркуші справи - 190-194).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про визнання за ним права власності на гуртожиток, розташований у м. Борисполі по вул. Поповича, 4 у січні 2014р., про що свідчить відбиток штампу для реєстрації вхідної кореспонденції Відділу документального забезпечення Господарського суду Київської області на першому аркуші позовної заяви (том справи - 1, аркуш справи - 5).
Станом на 01.09.2013р., тобто, ще до звернення позивача з позовом, який розглядається у даній справі, гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Борисполі перейшов до комунальної власності територіальної громади міста Борисполя.
Приймаючи оскаржуване рішення у даній справі, місцевий господарський суд взагалі не з'ясовував питання щодо власника гуртожитку по вул. Поповича, 4 у м. Борисполі. Поза увагою суду залишилися доводи відповідача про приналежність вищезгаданого гуртожитку саме до державної власності, а пізніше - до комунальної власності територіальної громади м. Борисполя. Судом було проігноровано ч.5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
При цьому, на час звернення з позовом до суду у вказаному гуртожитку було приватизовано низку приміщень (кімнат) і прийняте судом рішення не враховувало інтересів власників цих приміщень, серед яких є сім'ї з малолітніми (неповнолітніми) дітьми. Тобто, судом не з'ясовувалося коло осіб, які мали бути залучені до участі у справі, внаслідок чого було порушено права власності територіальної громади м. Борисполя на спірне нерухоме майно та право мешканців вищезгаданого гуртожитку на приватизацію майна. Господарський суд Київської області прийняв рішення у даній справі про визнання права власності за позивачем без участі у розгляді справи безпосереднього власника спірного нерухомого майна, тоді як відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Підсумовуючи вищенаведені обставини, колегія суддів встановила, що як на час звернення з позовом до Господарського суду Київської області, так і на час прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі, гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Бориспіль на законних підставах перейшов до комунальної власності територіальної громади міста Борисполя. Вказаний гуртожиток було передано у відання, в тому числі на балансоутримання, третьої особи-1, що підтверджується Актом приймання-передачі майна від 01.09.2013р.
Належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим в даному випадку були відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Бориспіль.
Посилання позивача в позовній заяві на те, що він звернувся до суду про визнання за ним права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України з метою визначення правового статусу гуртожитку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зібрані у справі докази беззаперечно свідчать про те, що ще до звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Київської області правовий статус гуртожитку по вул. Поповича, 4 у м. Бориспіль та його власник були визначені. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що на час передачі у комунальну власність спірного гуртожитку останній не входив до статутного фонду позивача і перебував у державній, а не приватній власності. Однак вказані обставини не були повідомлені позивачем місцевому господарському суду.
Колегією суддів враховано посилання позивача на те, що гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Бориспіль обліковувався у нього на балансі, однак, як уже зазначалося вище, на час звернення з позовом, який розглядається у даній справі, балансоутримувачем гуртожитку був не позивач, а третя особа-1. Окрім того, перебування майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.
Відносно посилання позивача на ст. 344 Цивільного кодексу України, як на підставу визнання за ним права власності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з положеннями названої статті особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Вирішуючи спір у даній справі та застосовуючи ст. 344 Цивільного кодексу України, місцевим господарським судом було невірно визначено характер спірних правовідносин, не прийнято до уваги факт перебування спірного майна у комунальній, а не державній власності.
Поза увагою суду залишилося те, що фактично позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про визнання за ним права власності на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України вже після набуття територіальною громадою м. Борисполя права комунальної власності на це майно, що в свою чергу свідчить про подання позову до неналежного відповідача.
Однак місцевий господарський суд погодився з доводами позивача, фактично не навівши мотивів, з яких ним не прийнято заперечення та доводи відповідача. Суд обмежився посиланням на аналогічний спір між тими ж сторонами з тих же підстав, але щодо іншого гуртожитку позивача у господарській справі №32/536-56/251. При цьому, як уже зазначалося вище, судом взагалі не було перевірено наявності саме спірного нерухомого майна (а не будь-якого іншого, аналогічного, яке фігурувало в інших справах) у віданні позивача на час подання позову та вирішення спору, статусу будівлі гуртожитку, його типу, тощо.
Колегія суддів погоджується з доводами відповідача та третіх осіб про безпідставність висновків місцевого господарського суду про те, що передача спірного гуртожитку до комунальної власності не впливає на підстави позовних вимог щодо факту набуття позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю. Позов про визнання права власності може бути пред'явлено виключно до власника майна, який на законних підставах ним володіє, але місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача, пред'явлені до відповідача, який на час звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи вже не був власником спірного гуртожитку, а питання про участь у розгляді справи власника гуртожитку (третьої особи-2) та управителя і балансоутримувача цього майна (третьої оосби-1) судом не вирішувалися.
Таким чином, з результатами розгляду справи колегією суддів не було встановлено передбачених законодавством підстав, за наявності яких у позивача могло б виникнути право власності на гуртожиток по вул. Поповича, 4 у м. Бориспіль.
Доводи, наведені позивачем в позовній заяві та інших письмових поясненнях, спростовуються зібраними у справі матеріалами, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість, а також нормативну та документальну непідтвердженість вимог позивача, а тому позов задоволенню не підлягає.
Відносно доводів відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Позовна давність, за визначенням ст. 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
Оскільки в процесі судового розгляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) позивача і, як наслідок, необхідність відмови в позові у зв'язку з необґрунтованістю останнього, правові підстави для застосування позовної давності відсутні.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Окрім того, Господарським процесуальним кодексом України обов'язок по доведенню наявності порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
В порушення наведених правових норм, позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність заявлених ним вимог.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2014р. у справі №911/130/14 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові у повному обсязі.
З огляду на відмову в задоволенні позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.
Окрім того, на позивача покладаються витрати по сплаті судового збору, які мали бути понесені за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2014р. у справі №911/130/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" в дохід Державного бюджету України 3 166,19 грн. (три тисячі сто шістдесят шість гривень 19 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
5. Матеріали справи №911/130/14 повернути до Господарського суду Київської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
М.М. Новіков