Справа № 673/1237/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Лукіянець Т.В.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
10 грудня 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Матохнюк Д.Б.
судді: Біла Л.М. Гонтарук В. М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області на постанову Деражнянського районного суду Хмельницької області від 12 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання протиправною відмови та зобов'язання до вчинення дій,
В серпні 2014 року позивач звернулася в суд з позовом до управління соціального захисту населення Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання протиправною відмови щодо виплатити грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірах встановлених ст.43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" та зобов'язання виплатити таку допомогу.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції, шляхом подання апеляційної скарги, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, просив скасувати вищезазначену постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін, із наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є застрахованою особою і на момент звернення до суду перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. За період відпуски позивачці нараховувалась та виплачувалася допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 130 грн., щомісячно.
Посилаючись на положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", відповідно до якого, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, позивач звернулася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплати допомоги, проте отримала відмову, що слугувало підставою для її звернення до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є особою, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування то до неї повинні застосовуватися норми спеціального закону (яким є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням").
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Порушене право застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо неотриманої в повному обсязі допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку регулюється положенням ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням " № 2240-III.
Також право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за статтею 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" №2811-ХІІ має не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною.
До 01.01.2008 року, дати набрання чинності Законом України № 107-VI від 28 грудня 2007 «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», правовідносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною регулювалися Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХII від 21 листопада 1992 року, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» № 2240-III від 18 січня 2001 року, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має особа (один з батьків, усиновлювач, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Статтею 43 Закону №2240-III, було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону №2811-ХІІ та Закону №2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону №2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону №2240-III було виключено статті 40- 44.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними низку положень Закону №107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону №107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону №2240-III.
Пунктом 2 розділу ІІІ Закону №107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" № 2240-III.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року №1751 саме на виконання Закону №2811-ХІІ (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону №2154-VI не приймався.
Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону №2240-III на виконання статті 45 Закону №2154-VI Кабінетом Міністрів України не визначалися.
Крім того, на відносини щодо виплати допомоги позивачу у зазначеному нею періоді поширюються норми спеціального Закону (яким є Закон №2240-III), відповідно до ст. 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що права позивача у спірних правовідносинах є порушеними та підлягають поновленню.
Така правова позиція застосування норм матеріального права також підтверджена Верховним Судом України у його постановах від 11.12.2012 року та від 25.12.2012 року, які, відповідно до приписів статті 244 -2 КАС України, є обов'язковими для всіх судів України.
Колегія суддів вважає, що не заслуговують уваги твердження відповідача, про те що він не є уповноваженою установою до компетенції якої належать виплати відповідно до ст.43 Закону №2240-III, оскільки згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 виплата допомоги по догляду за дитиною здійснюється органами праці та соціального захисту населення, як застрахованим так і не застрахованим особам.
Таким чином, оскільки спір виник щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального закону (яким є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням") відповідно до статті 43 якого, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Деражнянської районної державної адміністрації Хмельницької області, -залишити без задоволення, а постанову Деражнянського районного суду Хмельницької області від 12 вересня 2014 року, -без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М.
Гонтарук В. М.