20 листопада 2014 рокусправа № 811/3635/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,
суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,
за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,
за участю представників:
позивача: - не з'явився,
відповідача: - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року
у справі № 811/3635/13-а
за позовом управління Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,-
У листопаді 2013 року управління Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області звернулося у Кіровоградський окружний адміністративний суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 1414,80 грн.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, управління Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 2 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2011 року, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Вказані платники є застрахованими особами відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; допускати посадових осіб територіального органу Пенсійного фонду до проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за наявності направлення на перевірку та посвідчення осіб, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають у процесі перевірки; подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок для платників, які обрали спрощену систему оподаткування, - нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.
Відповідно до частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Частина 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлює, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа наступного місяця. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до територіального органу Пенсійного фонду (звітним періодом) для зазначеної категорії платників є календарний рік.
При цьому, відповідно до частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 17 квітня 2001 року та взята на облік як платник єдиного внеску в управлінні Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області.
Судом встановлено, що, у зв'язку з несплатою мінімальних страхових внесків, відповідачем прийнята вимога про сплату боргу від 18 березня 2011 року № Ф 19 на суму 1414,88 грн., яка надсилалася боржнику у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до Розділу ІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування.
Судом першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тому позивач мав право звернення з даним позовом до суду.
Разом з тим, з аналізу положень статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що оскільки вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, то суб'єкт владних повноважень, в даному випадку управління Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області, позбавлений можливості звертатися до адміністративного суду із заявами, в яких ставиться вимога про підтвердження власного рішення, яке ухвалено в межах наданих йому Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» повноважень.
Отже, в разі прийняття суб'єктом владних повноважень вимоги про сплату недоїмки, яке підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, повторне звернення до суду про її стягнення не допускається, оскільки є рішення з цього ж питання суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сформовано вимогу про сплату боргу від 18 березня 2011 року № Ф 19, яка надсилалася боржнику у встановленому порядку.
У відповідності до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 27 вересня 2010 року № 21-5, вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця перебування (проживання) з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України. Якщо платник на день надсилання йому органом Пенсійного фонду вимоги не повідомив в установленому порядку про зміну місцезнаходження (місця проживання), вимога вважається належним чином врученою навіть у разі її повернення як такої, що не знайшла адресата.
Дана вимога у визначений законом строк оскаржена не була, а тому вважається узгодженою.
Доказів звернення управління Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області до органів державної виконавчої служби України з вимогою про сплату боргу не надано.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку суб'єкт владних повноважень фактично ставить вимогу про підтвердження власного рішення, яке ухвалено в межах наданих йому законом повноважень.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог управління Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області.
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Онуфріївському районі Кіровоградської області - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: І.Ю. Богданенко
Суддя: С.А. Уханенко
Суддя: Ю.М. Дадим