09 грудня 2014 року
справа № 0870/9881/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.
суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі №0870/9881/12 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 11.09.2012 №0000742211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 343573,75 грн., в тому числі за основним платежем - 274859,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 68714,75 грн., та №0000732211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 429467,50 грн., в тому числі за основним платежем - 343574,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 85893,50 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.04.2009 по 31.12.2011 та податку на додану вартість за період з 01.07.2009 по 31.12.2011 по взаємовідносинам з ТОВ “Жестен” за результатами якої складено акт від 03.08.2012 №653/2200/34676691 (далі - Акт перевірки позивача). В Акті перевірки відповідач посилається на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ “Жестен”. На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2012 №0000742211 та від 11.09.2012 №0000732211. Висновки відповідача щодо нікчемності правочинів укладених між позивачем та ТОВ “Жестен” позивач вважає необґрунтованими та недоведеними, а відтак, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення неправомірними та такими що підлягають скасуванню.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області звернулась з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апелянт зазначає, що висновки, викладені в Акті перевірки, свідчать про нереальність угод між позивачем та ТОВ “Жестен”. Відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, земельних ділянок, дозвільних документів у ТОВ “Жестен”, свідчить про неможливість виконання правочину з позивачем.
У відповідності до приписів статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом здійснено процесуальне правонаступництво апелянта і відповідача по справі Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.
У судовому засіданні сторони доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї підтримали в повному обсязі.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, 01 листопада 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шлях Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Жестен” був укладений договір №01/11/01-Е на перевезення вантажів автомобільним транспортом (річний). На виконання договору протягом листопада 2009 року - травня 2010 року позивач направляв ТОВ “Жестен” договори-заявки на надання транспортно-експедиційних послуг. У зазначених заявках сторони договору визначали маршрут перевезення, товар, який повинен бути перевезений, та його кількість, отримувач вантажу, вартість перевезення, державні номери транспортного засобу та причепу, а також водій, який повинен здійснити перевезення. За наслідками виконання транспортно-експедиційних послуг ТОВ “Жестен” протягом листопада 2009 року - травня 2010 року видавались позивачу податкові накладні. Розрахунки із ТОВ “Жестен” за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ “Жестен”. 13 липня 2012 року Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період 01.04.2009 по 31.12.2011 та податку на додану вартість за період з 01.07.2009 по 31.12.2011 по взаємовідносинам з ТОВ “Жестен”, за наслідками якої 03.08.2012 був складений Акт перевірки позивача. Згідно із висновками Акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 343574 грн., у тому числі: за 2009 рік в сумі 135866 грн., за І квартал 2010 року в сумі 97070 грн., за півріччя 2010 року в сумі 207708 грн., за ІІІ квартали 2010 року в сумі 207708 грн., за 2010 рік в сумі 207708 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 274859 грн., у тому числі: за листопад 2009 року - 50221 грн., грудень 2009 року - 58472 грн., січень 2010 року - 38928 грн., лютий 2010 року - 38728 грн., квітень 2010 року - 50587 грн., травень 2010 року - 37923 грн. 11 вересня 2012 року відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000742211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 343573,75 грн., в тому числі за основним платежем - 274859,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 68714,75 грн., та №0000732211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 429467,50 грн., в тому числі за основним платежем - 343574,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 85893,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Виносячи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган дійшов висновку про відсутність реальності здійснення позивачем господарських операцій з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Жестен».
Проте колегія суддів вважає такий висновок податкового органу необґрунтованим та таким, що спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Як вже було зазначено вище, 01 листопада 2009 року між позивачем та ТОВ “Жестен” був укладений договір №01/11/01-Е на перевезення вантажів автомобільним транспортом (річний). За умовами цього договору (п.1.1) виконавець зобов'язався систематично протягом строку дії договору приймати і доставляти належним йому на праві власності чи/або користування (оренди, лізингу тощо) вантажним автомобільним транспортом у встановлені даним договором строки ввірені йому позивачем вантажі до пунктів призначення та видавати зазначені вантажі уповноваженим на одержання вантажів особам (вантажоодержувачам), а позивач зобов'язався подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі та сплачувати виконавцю за перевезення вантажів плату згідно умов даного договору. Пунктом 1.3 цього договору визначалось, що загальна ціна цього договору визначається виходячи з вказаних в заявках на перевезення вантажів розмірів оплат за перевезення вантажів та становить загальну суму зазначених в заявках всіх розмірів оплати за перевезення вантажів і є погодженою при прийнятті виконавцем вантажу до перевезення на зазначених у заявках умовах. Зазначені заявки на перевезення вантажів є невід'ємною частиною даного договору. Строк дії договору сторонами був визначений з моменту його підписання до 31.12.2010 (п.п. 4.1, 4.2).
На виконання договору протягом листопада 2009 року - травня 2010 року позивач подавав ТОВ “Жестен” договори-заявки на надання транспортно-експедиційних послуг, копії яких наявні в матеріалах справи. У зазначених заявках сторони договору визначали маршрут перевезення, товар, який повинен бути перевезений, та його кількість, отримувач вантажу, вартість перевезення, державні номери транспортного засобу та причепу, а також водій, який повинен здійснити перевезення. Факт виконання заявок позивача на надання транспортно-експедиційних послуг ТОВ “Жестен” підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних.
За наслідками виконання транспортно-експедиційних послуг ТОВ “Жестен” протягом листопада 2009 року - травня 2010 року видавались позивачу податкові накладні. Розрахунки із ТОВ “Жестен” за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ “Жестен”.
Суд першої інстанції встановлено, що пред'явлені до перевірки документи (договори, договори-заявки, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо) є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту та валових витрат відповідних сум по операціям з ТОВ “Жестен”.
Крім того, факт реальності виконання ТОВ “Жестен” договору №01/11/01-Е від 01 листопада 2009 року підтверджується рішенням Господарського суду Запорізької області від 13 вересня 2012 року по справі №5009/3105/12 за позовом позивача до ТОВ “Жестен”, третя особа - відповідач, про визнання договору недійсним, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову. Зазначене рішення обґрунтоване тим, що наданими доказами підтверджується реальність виконання сторонами договору експедиції №01/11/01-Е від 01 листопада 2009 року. Зазначене рішення господарського суду не оскаржувалось та набрало законної сили.
Щодо посилань відповідача на вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Так, законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Натомість відповідачем не були надані відповідні судові рішення щодо визнання, укладених правочинів недійсними.
Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт надання послуг транспортного експедирування ТОВ “Жестен” на користь позивача, та відсутність у відповідача компетенції визначати правочини недійсними чи нікчемними, то посилання відповідача на норми Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” в обґрунтування своєї позиції є порушенням норм матеріального права.
На підтвердження того, що ТОВ “Жестен” надало позивачу послуги з транспортного експедирування, які виконувались в межах договорів перевезення, укладених із контрагентами позивача, позивач надав договори перевезення, укладені із контрагентами позивача. Факт виконання вищезазначених договорів підтверджується, наявними в матеріалах справи, первинними документами.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є неспроможними, а рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі №0870/9881/12 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Шлай
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: С.В. Чабаненко