ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/22193/14 08.12.14
За позовомДочірнього підприємства «Агентство Професійної Безпеки «Беркут»
доМіністерства економічного розвитку і торгівлі України
простягнення 51 865,21 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Федорчук В.В.
від відповідача:Харабара Т.І.
Дочірнє підприємство «Агентство Професійної Безпеки «Беркут» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про стягнення 51 865,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання Міністерством промислової політики України зобов'язань за договором на закупівлю послуг охорони №17 від 01.04.2013 р., обов'язок зі сплати заборгованості у розмірі 43 896,50 грн. покладається на відповідача. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 934,76 грн., інфляційних у розмірі 5 192,6 грн. та 3% річних у розмірі 841,28 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.10.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 05.11.2014 р.
Представником відповідача в судовому засіданні 05.11.2014 р. був поданий відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що він не несе відповідальності за зобов'язаннями Міністерства промислової політики України, оскільки не є його правонаступником, а також не є стороною договору на закупівлю послуг охорони №17 від 01.04.2013 р.
В судовому засіданні 05.11.2014 р. судом оголошувалась перерва на 08.12.2014 р.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
В судове засідання представник відповідача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.04.2013 р. між Підприємством (виконавець) та Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном (замовник) було укладено договір про закупівлю послуг охорони №17 (надалі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець зобов'язується надати замовникові послуги охорони (згідно державного класифікатора продукції та послуг - послуги у сфері громадського порядку та громадської безпеки, код 84.24.1), а саме охорони інспекторами служби безпеки адміністративної будівлі та прилеглої території за адресою: м. Київ, вул. Сурікова, 3, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в строк та на умовах, що передбачені даним договором.
Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки здійснюються щомісячно, в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акта надання-приймання послуг.
Додатковою угодою №3 від 24.12.2013 р. до Договору сторонами було приведено Договір у відповідність з набуттям Міністерством промислової політики України правонаступництва Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном, у зв'язку з чим замовником за Договором стало саме Міністерство промислової політики України.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням Міністерством промислової політики України грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 43 896,50 грн.
Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно умов Договору позивач зобов'язався надавати замовнику - Міністерству промислової політики України послуги у сфері громадського порядку та громадської безпеки, які останнім мали бути повністю оплачені.
При цьому, у зв'язку з неоплатою Міністерством промислової політики України наданих послуг та перебуванням ним у процесі реорганізації, позовні вимоги про стягнення вартості таких послуг позивачем заявлені до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В ст. 34 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
По-перше, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України не є стороною Договору, укладеного між позивачем та Міністерством промислової політики України, як і не є правонаступником такого міністерства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно постанови Кабінету міністрів України №94 від 24.03.2014 р. Міністерство промислової політики реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі.
В той же час, за змістом ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Таким чином, юридична особа вважається такою, що припинилася (в тому числі, шляхом реорганізації) тільки після внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Суд відзначає, що як станом на момент звернення позивача до суду, так і на момент розгляду даної справи в судовому засіданні, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні відомості про припинення юридичної особи Міністерства промислової політики України.
За таких обставин суд приходить до висновку, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на момент виникнення спору не стало правонаступником всіх прав та обов'язків Міністерства промислової політики України, в тому числі і тих, що виникли на підставі Договору.
Більш того, з наявного в матеріалах справи окремого доручення Голови комісії з реорганізації Міністерства промислової політики України вбачається, що для такого міністерства було відкрито спеціальний рахунок в органах Державної казначейської служби з метою погашення дебіторської та кредиторської заборгованості, яка склалася станом на 01.08.2014 р.
По-друге, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання позивачем будь-яких послуг, а також підписання між сторонами будь-яких актів про надання послуг на заявлену до стягнення суму.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто, зазначена стаття передбачає, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.
В той же час, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності його порушеного права зі сторони відповідача, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на користь Підприємства заборгованості у розмірі 43 896,50 грн.
Крім того, оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 1 934,76 грн., інфляційних у розмірі 5 192,6 грн. та 3% річних у розмірі 841,28 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у суду відсутні.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Агентство Професійної Безпеки «Беркут» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 11.12.2014 р.
Суддя В.П. Босий