ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21096/14 20.11.14
за позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз"
до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району"
про стягнення заборгованості
Суддя Полякова К.В.
Представники сторін:
від позивача: Лебедєв Ю.В. (дов.№Д-17/14 від 18.03.2014)
від відповідача: Притула Г.Ю. (дов. №б/н від 03.01.2014),
Публічне акціонерне товариство "Київгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» про стягнення заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 порушено провадження у справі №910/9502/14 та призначено справу до розгляду на 28.10.2014 року.
У судовому засіданні 28.10.2014 судом оголошено перерву до 20.11.2014 року.
Під час судового засідання 20.11.2014 представник позивача надав пояснення по суті позову, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові із врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, подану ним до суду 24.10.2014 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 20.11.2014 заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 22.10.2014 та письмових запереченнях проти збільшення позовних вимог, поданих 18.11.2014 року.
У судовому засіданні судом роз'яснено сторонами, що подальший розгляд справи буде здійснено із врахуванням поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-
01.07.2008 року між Публічним акціонерним товариством "Київгаз" (постачальник) та Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» (одержувач) укладено договір № 12090401 (далі - Договір), предметом якого є постачання природного газу, технічне обслуговування і ремонт газопроводів, газового обладнання житла, яке знаходиться на балансі або в оперативному розпорядженні одержувача.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 Договору постачальник зобов'язався постачати природний мешканцям квартир в будинках, зазначених в додатку № 1 до Договору; у встановлені строки проводити технічне обслуговування внутрішньо будинкових газопроводів, що належать одержувачу, і газового обладнання, підключеного до цих газопроводів; виконувати ремонт та заміну газового обладнання, відключати і підключати газові прилади згідно заявки населення та попередньої оплати цих робіт одержувачем; щомісячно пред'являти одержувачу платіжні вимоги-доручення для оплати ним нарахованої суми оплати за спожитий мешканцями квартир природний газ; за послуги по збору, зарахуванню та розщепленню платежів мешканців квартир за спожитий природний газ сплачувати платіж згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації.
Положеннями пункту 2.9. Договору передбачено, якщо одержувач користується послугами ГІОЦ КМДА з розщеплення платежів, щомісячно до 10 числа наступного за звітним місяцем, то він зобов'язаний забезпечувати надходження до транзитного рахунку ГІОЦ грошових коштів мешканців квартир - безпосередніх споживачів газу за діючими тарифами по єдиних розрахункових книжках платників комунальних послуг. Якщо одержувач не користується послугами ГІОЦ КМДА з розщеплення платежів, щомісячно, до 10 числа наступного за звітним місяцем, він зобов'язаний перераховувати на рахунок постачальника суму, яку сплатили мешканці квартир за спожитий природний газ.
Згідно з пунктом 2.10. Договору одержувач зобов'язаний суми коштів, які надійшли від уповноважених установ та організацій по відшкодуванню витрат за надання пільг та субсидій з оплати природного газу перераховувати постачальнику протягом 3-х банківських днів з дня отримання. У разі нездійснення окремими мешканцями квартир до 10 числа кожного наступного за звітним місяцем нарахованих їм платежів, або уразі не надходження коштів по відшкодуванню пільг та субсидій по оплаті за газ одержувач повинен вжити всіх необхідних заходів для забезпечення оплати за спожитий газ мешканцями квартир та уповноваженими установами та організаціями по відшкодуванню пільг та субсидій, а саме шляхом стягнення заборгованості з боржників через суд.
У відповідності до розділу 8 Договору, останній набуває чинності з 01.07.2008 року і діє до 01.07.2013 року, у разі якщо сторона письмово в місячний термін до закінчення дії Договору не повідомила іншу про розірвання Договору даний Договір вважається пролонгованим на наступний рік.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами Договір чинний станом на момент розгляду даної справи.
На виконання умов Договору у період з серпня 2011 року по серпень 2014 року включно, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ, про що свідчать акти передачі-приймання природного газу, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками без зауважень, наявні у матеріалах справи.
Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з несплатою відповідачем поставленого природного газу у повному обсязі, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем, за період з 11.08.2011 року по 31.08.2014 року у розмірі 229 206,87 грн.
Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 229 206,87 грн. основної заборгованості, 25 890,31 грн. інфляційних нарахувань та 7 311,38 грн. три проценти річних.
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що виставлена заборгованість є заборгованістю споживачів, мешканців житлових будинків, у той час як відповідач є лише управителем будинків.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено договір на постачання природного газу, який за своєю правовою природою має ознаки договору поставки.
Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З системного аналізу вищевикладених правових норм, враховуючи належні докази у підтвердження отримання відповідачам поставленого газу (акти приймання-передачі), та відсутність інших допустимих доказів на спростування наявності суми заборгованості, суд дійшов висновку, що сума заборгованості у розмірі 229 206,87 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Суд критично оцінює заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов'язку сплати вартості отриманого газу, так як він є лише управителем будинків з огляду на те, що укладений між сторонами договір не є договором про реалізацію газу побутовим споживачам-фізичним особам.
Так, 05.07.2006 Кабінетом Міністрів України встановлено, що така реалізація газу фізичним особам для побутових потреб здійснюється на підставі договору, що укладається між фізичною особою та газопостачальним підприємством відповідно до типового договору, затвердженого у встановленому порядку (Постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 № 938 «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246»).
До того ж, умови пункту 1.5. договору встановлюють обов'язок Постачальника щомісячно пред'являти Одержувачу (відповідачу) платіжні вимоги-доручення для оплати ним нарахованої суми оплати за спожитий мешканцями квартир природний газ.
Пункт 2.11. договору встановлює обов'язок відповідача проводити остаточні розрахунки з Позивачем при переведенні того чи іншого з належних йому будинків на капремонт, реконструкцію або у зв'язку з їх ліквідацією.
Крім того, абзац 4 пункту 7.2. договору встановлює відповідальність відповідача за відключення від газопостачання будинків у разі несвоєчасного здійснення розрахунків за спожитий газ.
Посилання відповідача на відсутність приладів обліку, яка унеможливлює встановити кількість поставленого та спожитого газу, є безпідставними оскільки умовами укладеного договору передбачено, що об'єм поставленого газу та його вартість визначається сторонами договору шляхом складання актів кількості мешканців, після фіксації якої застосовується розрахунок моєму та вартості спожитого палива у відповідності до Постанови КМУ №619 від 08.06.1996 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».
Статтями 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, твердження відповідача, які зводяться лише до доведення відсутності у нього обов'язку сплачувати поставлений та спожитий газ, спростовуються умовами укладеного договору.
Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, так умовами договору передбачено штраф за прострочення понад 30 днів, який за перерахунок суду, визнається обґрунтованим та документально доведеним у розмірі 20 044,62 грн.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 25 890,31 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 7 311,38 грн. такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем позовної давності при подачі заяви про збільшення позовних вимог суд зазначає наступне.
Положеннями частини 1 статті 251 ЦК України, визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).
Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Оскільки із наявної у матеріалах справи зведеної відомості розщеплення сплат вбачається часткові надходження грошових коштів від відповідача, тому суд не вбачає у діях позивача ознак пропущення строків звернення із позовом до суду.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства "Київгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району» (03187, місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, будинок 20-А; ідентифікаційний код 26385523) на користь Публічне акціонерне товариство «Київгаз» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 4-б; ідентифікаційний код 03346331) 229 206 (двісті двадцять дев'ять тисяч двісті шість) гривень 87 копійок основного боргу, 25 890 (двадцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто) гривень 31 копійку інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 7 311 (сім тисяч триста одинадцять) гривень 38 копійок та 5 248 (п'ять тисяч двісті сорок вісім) гривень 17 копійок судового збору.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 20.11.2014 року.
Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст складено
та підписано 25.11.2014 року
Суддя К.В. Полякова