Справа № 521/11123/13-ц
Провадження №2/521/2130/14
20 червня 2014 року Малиновський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді - Роїка Д.Я.,
при секретарях судового засідання - Чайковської О.В., Гречко І.О., Москальової Ю.П., Мазинської І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи на боці позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи на боці відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Головне управління юстиції в Одеській області про визнання правочину недійсним та встановлення фактів що мають юридичне значення, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, треті особи на боці позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та треті особи на боці відповідача: Головне управління юстиції в Одеській області та приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про встановлення в мотивувальній частині рішення суду юридичного факту та визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що з 2006 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 володіють 374/1000 частинами комунальної квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1. При цьому позивач зазначає, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 володіють 374/1000 частинами (кожний) комунальної квартири на підставі Договору дарування, який укладено 14.08.2006 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 і ОСОБА_3
Як зазначає позивач, ОСОБА_7 отримала спірну частину квартири у власність в порядку спадкування майна померлої ОСОБА_8 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06.04.2006 р.
Оскільки спірна частина квартира 20.03.2006 року за договором дарування подарована ОСОБА_8 ОСОБА_2 у той час, коли остання, проживала у спірній частині квартирі по день смерті, що на думку позивача свідчить про те, що спірна частина квартири у власність ОСОБА_2 ОСОБА_8 не передавалася, позивач вважає, що спірний договір дарування є неукладеним. При цьому посилалися на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14.02.2013 року, яка набрала законної сили згідно якої судом було встановлено, що у ОСОБА_9 не виникло право власності на 374/1000 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 згідно до вимог ч.1 ст. 128, ч. 2 ст. 243 ЦК УРСР в редакції 1963 року, оскільки вона реально йому не передавалася. Вважає, що визнання договору неукладеним є одним із різновидів недійсності договору, але з посиланням на судову практику зазначали, що заявляти вимогу про визнання договору неукладеним не є належним способом захисту цивільного права, тому суд повинен в мотивувальній частині рішення встановити факт неукладеності оспорюваного правочину, тоді в задоволені вимог про визнання цього правочину недійсним може відмовити.
Крім того в уточненнях від 15.07.2013 року посилалися на те, що договір дарування має бути визнаний судом недійсним, оскільки оспорюваним договором дарування визначено, що спірна частина квартири на момент укладення договору дарування не обтяжена боргом за житлово-комунальні послуги, разом з тим, згідно заяви ліквідаційної комісії від 2007 року за ОСОБА_8 нараховується заборгованість по комунальним послугам перед ЖЕК за два роки у 2003 році, що на думку позивача є підставою для визнання оспорюваного договору дарування - недійсним.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила суд встановити в мотивувальній частині рішення суду юридичний факт, зокрема неукладеність договору дарування, укладеного 20.03.2003 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 та визнати недійсним та скасувати договір дарування. Встановлення факту неукладенності оспорюваного договору необхідно їй для захисту в майбутньому спадкових прав позивач у разі скасування договору дарування укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, ОСОБА_4. Також зазначила про те, що позивач 29.11.2010 року дізнався про існування оскаржуваного договору коли отримав свідоцтво про право на спадщину.
Представник третьої особи на боці позивача (ОСОБА_10.) позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача (ОСОБА_11.) в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що ОСОБА_2 є власником спірної частини квартири з 20.03.2003 року. Зокрема, представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 отримав в дар спірну частину квартири на підставі договору дарування укладеного 20.03.2003 р. між ОСОБА_8 і ОСОБА_2 Отримавши від ОСОБА_8 на виконання договору дарування від 20.03.2003 р. правоустановчі документи на спірну частину квартири, ОСОБА_2 вважає, що прийняв у власність від дарувальника спірну частину квартиру. Окрім того, представник відповідача вважає, що у позивача відсутнє право на судовий захист будь-яких прав на спірну частину квартири, оскільки будь-яких прав щодо спірної частини квартири у позивача, на думку відповідача, ніколи не виникало, у зв'язку з чим просить суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Представник третьої особи на боці відповідача Головне управління юстиції в Одеській області (Нероденко М.М.) заперечувала проти задоволення позовних вимог. (а.с.66-67)
Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Суд, вислухавши учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
В судовому засіданні встановлено, що 20.03.2003 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено Договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с. 11)
Відповідно до умов п. 1 Договору дарування, ОСОБА_2 отримав в дар від ОСОБА_8 374/1000 частин квартири під АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, що посвідчується Свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації актів громадського стану Жовтневої райадміністрації виконкому Одеської міськради 13.03.1998 р. (а.с. 105)
Згідно листа Сьомої Одеської державної нотаріальної контори від 25.01.2006 року №211 спадкоємицею майна померлої ОСОБА_8 є її тітка ОСОБА_7. (а.с. 118)
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.04.2006 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.12.2010 р. по цивільній справі № 2-11394/2006 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_13, державної податкової інспекції Малиновського району м. Одеси за участю третьої особи - Регіональної універсальної біржі «Александр-Н» визнано дійсним Договір купівлі - продажу № Н/99/02083 від 27.09.1999 р. 374/1000 часток квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 та встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_7 та її племінницею ОСОБА_8, окрім того визнано за ОСОБА_7 право приватної власності в порядку спадкування за законом на 374/1000 часток квартири АДРЕСА_1.
14.08.2006 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено Договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частинах 374/1000 частин (тобто по 374/2000 кожному) квартири АДРЕСА_1, який посвідчено 14.08.2006 р. державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_14 та зареєстровано в реєстрі за № 3-3232.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, що посвідчується Свідоцтвом про право власності на спадщину за законом від 23.07.2010 року. Спадкоємцем майна ОСОБА_7, згідно згаданого свідоцтва є її чоловік ОСОБА_1. (а.с. 105, 145)
15.06.2012 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у задоволенні позову ОСОБА_1, треті особи на боці позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа на боці відповідача приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним; також в задоволенні позовних вимог третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа на боці відповідача приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування 374/1000 частин квартири АДРЕСА_1 від 20.03.2003 року укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 недійсним було відмовлено.
19.12.2012 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області вищевказане рішення було залишено без змін та набрало законної сили. (а.с. 22-24)
05.06.2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою ОСОБА_15 рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06.04.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16.12.2010 р. по цивільній справі № 2-11394/2006 - скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. (а.с. 146-147)
27.01.2014 р. Малиновський районний суд м. Одеси розглядаючи справу після її перегляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнив клопотання представника правонаступника позивача ОСОБА_1 про залишення без розгляду частин позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування на 374/1000 часток квартири АДРЕСА_1. (а.с. 148)
З довідки КП «ОМБТІ і РОН» від 22.08.2010 року вбачається, що станом на 17.09.2010 року 374/1000 частин квартирі АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 не зареєстровано. (а.с. 115)
12.08.2013 року КП ЖКС «Черьомушки» надав довідку про те, що ОСОБА_2 у вищевказаній частині квартири на зареєстровано. (а.с. 116)
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №8637834 від 29.08.2013 року вбачається, що по квартирі АДРЕСА_1: 03.01.2013 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 374/2000 частин вказаної квартири; 03.01.2013 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 374/2000 частин вказаної квартири; за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 374/1000 частин вказаної квартири. (а.с. 70-72)
29.04.2014 року ухвалою Одеського апеляційного суду адміністративного суду було залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2013 року, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до РС ОМУЮ з питань Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, головного спеціаліста відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно РС ОМУЮ Привалової Є.Є., за участю третіх осіб ОСОБА_17 ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_2 про зобов'язання внеси запис про скасування реєстрації права власності було задоволено та визнано протиправним та скасовано рішення спеціаліста відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно РС ОМУЮ Привалової Є.Є. про державну реєстрацію права власності частини квартири: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та відповідно зобов'язано скасувати вищевказану реєстрацію права власності. (а.с. 92-93, 143-144)
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29.05.2014 року було визнано недійсним договір дарування від 14.08.2006 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частках 374/1000 квартири АДРЕСА_1, який посвідчено 14.08.2006 року державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори. Належних доказів про набрання цим рішенням законної сили або відкриття апеляційного провадження на момент винесення судового рішення по цій справі суду не надано. (а.с. 157-158)
05.06.2014 року Малиновський районний суд м. Одеси відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення та визнання права власності. Належних доказів про набрання цим рішенням законної сили або відкриття апеляційного провадження на момент винесення судового рішення по цій справі суду не надано. (а.с. 176-177)
Статтею 153 ЦК УРСР (1963р), де передбачено, що договір є укладеним, якщо між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх умов договору. У противному випадку він може бути визнаний неукладеним.
За положеннями ст. 243 ЦК УРСР, чинного на час укладення оспорюваного договору, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
У ОСОБА_2 не виникає права власності на нерухоме майно у вигляді квартири згідно вимог ч.1 ст.128, ч.2 ст.243 ЦК (1963р), оскільки вона реально йому не передавалася. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Сторони не заперечували в судовому засіданні про те, що ОСОБА_2 фактично не отримував квартиру, не проживає в ній та доказів утримання спірної квартири суду не надавалися.
За договором дарування правовідносини між сторонами припиняються або передачею речі або смертю дарувальника.
Враховуючи, що дарувальник за життя не передав дарунок обдарованому, то після смерті дарувальника договір втратив свою силу за аналогією права згідно ч.3 ст.723 ЦК: «Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдарований помре, договір дарування припиняється».
Отже, ОСОБА_8 протягом життя не підтвердила відчуження свого майна. У ОСОБА_2 відсутній акт передачі-отримання майна.
Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК УРСР (1963р), до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила ст. 227 ЦК (1963р), відповідно до якої договір дарування нерухомого майна підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. До того ж ст.128 ЦК (1963р) встановлювала, що право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не встановлено законом або договором.
До істотних умов договору дарування нерухомості належить його реєстрація у БТІ. Відповідна настанова міститься в тексті останнього абзацу оспореного Договору дарування - правочин підлягає державній реєстрації згідно зі ст.227 ЦК (1963р). Відтак, на відміну від інших договорів, які укладались за часів дії ЦК УРСР, договір дарування мав особливості та його державна реєстрація була обов'язковою. Оскільки момент вчинення (істотна умова) таких договорів пов'язується з державною реєстрацією, тому незареєстровані правочини не створюють прав та обов'язків для сторін.
Згідно п.30 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Мін'юсту №18/5 від 14.06.94р. (наказ втратив чинність на підставі Наказ Міністерства юстиції № 20/5 від 03.03.2004) Угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.
Такі документи нотаріус приймає лише при наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу про реєстрацію прав на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа. (Абзац другий пункту 30 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мін'юсту №45/5 від 03.06.2002 - набув чинності з 01.10.2002 року).
В п.17 роз'яснення президії Вищого господарського (арбітражного) суду України № 02-5/111 від 12.03.99 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнання угод недійсними" відсутність у договорі істотних умов є підставою для визнання його неукладеним.
Частиною 8 статті 181 ГК визначено, що неукладений договір - це такий правочин, що не відбувся, тобто не існує як юридичний факт визнаний державою, а також не породжує певні права і обов'язки у сторін.
До визнання договорів неукладеними крім норм, що стосуються самого процесу укладення договору, додаються й норми, що регулюють наступну стадію - виконання договорів.
Навіть оформлення правочину не є підтверджённям його укладання.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Так, до звичайних умов договору дарування відноситься - термін договору дарування. Якщо термін передачі дару у змісті договору дарування не вказаний, то це означає, що договір дарування є реальним.
Ознака реального правочину - необхідність передачі речі для того, щоб вважати таку угоду укладеною.
Але звертаючись до суду з вимогою про встановлення факту у відповідності до ст. 256 ЦПК України особа повинна довести, що цей факт має для неї юридичне значення, тобто від нього мають залежати виникнення, зміна або припинення її особистих чи майнових прав. Також під час розгляду справи встановлюється мета встановлення такого факту.
Представник позивача в судовому засіданні пояснила суду що метою встановлення факту неукладеності оспорюванного договору є захист спадкових прав ОСОБА_1 після того, як в майбутньому буде скасовано право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на спірну частку квартири. Враховуючи те, що на запитання головуючого не було надано належних доказів набрання чинності рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29.05.2014 року яким було визнано недійсним договір дарування від 14.08.2006 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 суд вважає, що звернення до суду про встановлення такого є передчасним, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
В Постанові судової палати у господарських справах ВСУ від 14.01.2002 р. де зазначено, що вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення цього факту в мотиваційній частині рішення суду є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Статтею 215 ЦПК України чітко встановлено зміст рішення суду, а також частину рішення суду в якій суд робить висновок щодо всіх заявлених позовних вимог, тому вимога про встановлення в мотивувальній частині рішення суду не є належним способом захисту прав позивача, а робиться судом у відповідності до вимог п.3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, тому не може розглядатися як позовна. В судовому засіданні суд звертав увагу представника позивача на необхідність уточнення позовних вимог, які останній залишив поза увагою.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже з наведених вище міркувань суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог про визнання договору дарування від 20.03.2003 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5. Оскільки позивачем в судовому засіданні не надано доказів на підтвердження порушень його спадкових та інших прав та інтересів і є передчасною.
Крім того, посилання позивача на існування заборгованості за комунальні послуги, а отже не відповідність істотних умов договору фактичним обставинам в судовому засіданні не була підтверджена належними доказами. Заява про видачу судового наказу з зазначенням суми боргу є лише підтвердженням звернення до суду з певною вимогою, яку за наявності належних доказів суд може задовольнити. Самого судового наказу або інших доказів наявності заборгованості суду не надано, тому вимоги не підлягають також із вказаних підстав.
Керуючись ст. 124 Конституції України; ст.256 ЦПК; Постанови Пленуму ВСУ №3 від 28.04.78р «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»(яка діяла до 2009 року); Постанови судової палати у господарських справах ВСУ від 14.01.2002 р; ст.ст. 41, ч.1 ст.128, 153, 227, 243, 244 ЦК (1963р); ст.16, ч.5 ст.203 ЦК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи на боці позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи на боці відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Головне управління юстиції в Одеській області про визнання недійсним договору дарування ОСОБА_8 ОСОБА_2 частини комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1. та встановлення факту в мотивувальній частині рішення, що має юридичне значення, а саме, що договір дарування ОСОБА_8 ОСОБА_2 частини комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1. є не укладеним - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції, шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:
20.06.2014