02 грудня 2014 р. Справа № 539/2299/14-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бартош Н.С.
Суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.
за участю секретаря судового засідання - Співак О.А.
за участю позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17.09.2014р. по справі № 539/2299/14-а
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації , Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області , Департаменту праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації , Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області
про стягнення грошової допомоги до 5 травня 2014 року,
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської ОДА, Центру по нарахуванню та здійснення соціальних виплат у Полтавській області, в якому просить зобов'язати виплатити недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2014 рік.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17.09.2014р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1, не погоджуючись з постановою суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17.09.2014р. та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В судовому засіданні позивач підтримала вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та незаконним.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.
Судовою колегією залучено в якості відповідача Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач є інвалідом війни 2 групи та має право на отримання щорічної разової грошової допомогу до 5 травня згідно ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту".
З матеріалів справи вбачається, що разова грошова допомога до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачу була нарахована у розмірі 2250,00 грн. в квітні 2014 року (а.с.3).
Під час розгляду справи підтверджено, що виплата позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік була проведена у розмірі, визначеному постановою КМУ від 16.04.2014 р. №102 "Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Позивач, не погоджуючись із вказаними діями відповідачів, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 21 Розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" була змінена вище зазначена стаття Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме зазначено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом України про Державний бюджет.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п. 20 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" стосовно виплати щорічної разової допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У 2014 році зміни до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не вносилося.
Таким чином, відповідач у 2014 році повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплати грошової допомоги до 5 травня, а саме, ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 09.07.2007 року, а саме щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Право на встановлення у 2014 році розміру разової грошової допомоги до 5 травня надано Кабінету Міністрів України законодавцем не було. А тому при виплаті позивачу даної допомоги, відповідач повинен був керуватися положеннями Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Посилання відповідачів, як на правомірність своїх дій, щодо проведення виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення позивачу відповідно до постанови КМУ від 16.04.2014 р. № 102 "Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Отже, за конституційними нормами виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при здійсненні позивачу нарахування або перерахунку пенсії застосуванню підлягають положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не постанов КМУ, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Колегія суддів зазначає, що відповідачі, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довели законність та обґрунтованість власних дій, що є предметом оскарження.
Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідачі, провівши виплату щорічної допомоги до 5 травня у 2014 році в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України діяли всупереч вимогам чинного законодавства.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що саме до завдань управлінь праці та соціального захисту населення відносяться функції щодо здійснення нарахування соціальних виплат в розмірах, передбачених діючим законодавством, та в межах кошторису на видатки.
З системного аналізу положень ч.1 ст.2 та ч.3 ст.2 КАС України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, слідує, що суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Таким чином, оскільки функції призначення, перерахунку та виплати соціальних виплат є виключною компетенцією органів праці та соціального захисту населення, за відсутності спору про неправильність визначення розміру щорічної допомоги, у зв'язку з наявністю помилок в розрахованих відповідачем сумах унаслідок ненавмисного перекручення інформації в результаті арифметичних або логічних помилок в цих розрахунках, суд не має повноважень привласнювати такі функції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги позовної заяви про зобов'язання призначити та стягнення на користь позивача щорічної разової грошової допомоги у певній грошовій сумі.
Тому відповідно до ст. 11 КАС України, колегія суддів вважає, що для захисту порушених прав позивача необхідно прийняти рішення щодо зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області здійснити перерахунок та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік в розмірі 8 мінімальних пенсій відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, серед іншого, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17.09.2014 року не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог ст. 202, ч.2 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм процесуального та матеріального права, які призвели до ухвалення частково неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям у зазначеній частині нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17.09.2014р. по справі №539/2299/14-а скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області щодо зобов'язати виплатити недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня 2014 року задовольнити частково.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області здійснити нарахування ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік у розмірах, передбачених статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та вчинити дії щодо виплати нарахованої суми з урахуванням сплаченої суми.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Бартош Н.С.
Судді Донець Л.О. Мельнікова Л.В.
Повний текст постанови виготовлений 08.12.2014 р.