24 листопада 2014 року Справа № 9104/136305/11
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за невидане речове майно, -
ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просила стягнути з відповідача компенсацію за невидане речове майно у розмірі 7025,58 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 658 грн. 16 коп. компенсація вартості речового майна, належного позивачеві, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що згідно ст. 17 Конституції України військовослужбовцям гарантується належний соціальний захист, складовою якого є відповідне речове забезпечення.
Відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення. Одним із таких видів забезпечення військовослужбовців є речове забезпечення, встановлене п.2 ст. 9-1 вказаного Закону.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено ст. 9-1 згідно із Законом № 328-V (328-16) від 3.11.2006 року. Тоді, як Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року було призупинено дію ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 20.12.1991 року і, відповідно, ч. 2 ст. 9 даного Закону в попередній редакції регулювалось забезпечення військовослужбовців як грошовим, продовольчим, так і речовим забезпеченням. Разом з тим, ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 3.11.2006 року регулює забезпечення військовослужбовців тільки речовим і продовольчим забезпеченням в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким чином, дія Закону України «Про деякі заходи економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року на ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині речового і продовольчого забезпечення військовослужбовців не поширюється. Тому безпідставними є посилання суду в тій частині, що остання не має права на грошову компенсацію військовослужбовцю за не отримане ним речове забезпечення після 11.03.2000 року.
Крім того апелянт зазначає, що дію п.2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що регулює речове забезпечення військовослужбовців, було зупинено на 2007 рік згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, а згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року п.2 ст. 9-1 із Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» взагалі виключено. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп (справа щодо предмета та змісту Закону Про Державний бюджет України) визнано неконституційними ряд положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зокрема, п.67 зазначеного Закону щодо виключення п.2 ст. 9-1 із Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визнано неконституційним з часу внесення неконституційної зміни в даний Закон. У цьому рішенні Конституційний Суд України дав висновок, що Законом Про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві.
У зв'язку з наведеним, відповідно п.2 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.п.10, 14, 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого Постановою КМ України від 28.10.2004 року № 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», військовослужбовці забезпечуються речовим майном за рахунок військового формування, в якому проходять військову службу, яке надається їм у власність, і мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Військовослужбовці, звільнені в запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Враховуючи викладене просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходила військову службу з грудня 1996 року по 29.12.2009 р. на посаді старшого радіотелеграфіста відділення зв'язку. 29.12.2009 р. була звільнена з військової служби у відставку за ст. 26 пунктом «б» (за станом здоров'я). Відповідно до довідки №1 від 09.03.2010 року вартість речового майна, що підлягає видачі після 11.03.2000 року, не отриманого молодшому сержанту військової служби за контрактом ОСОБА_2 становить 6367,42 грн. а вартість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року, не отриманого молодшим сержантом військової служби за контрактом ОСОБА_2 становить 658,16 грн.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. У відповідності до ст. 16 Закону України «Про збройні сили України» в редакції, яка діяла на час існування спірних відносин, військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави, зокрема, речового, продовольчого та інших видів забезпечення. У відповідності із ч.ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла на час існування спірних відносин, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або, за їх бажанням, грошову компенсацію. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Відповідно до п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. №1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», в редакції, чинній на дату звільнення позивача, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
При цьому суд правильно зазначив, що Законом України від 17.02.2000 р. «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», який набрав чинності з 11.03.2000 р., було призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців), а також дію абзацу першого частини першої статті 14 зазначеного Закону в частині забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку. Зазначене положення не визнавалось неконституційним Конституційним Судом України.
При цьому колегія суддів зазначає, що положення ст..9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна поширюється на військовослужбовців, які проходять службу, а не на осіб ,я кі звільнені з військової служби.
Тому суд першої інстанції підставно вважав, що позивачу належить право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно до11.03.2000 р.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суд першої інстанції, а постанова відповідає нормам процесуального права.
Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року по справі № 2а-5878/11/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
Н.В. Ільчишин
Повний текст ухвали виготовлений 28.11.2014 року