Справа № 465/4043/14 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
Провадження № 22-ц/783/6635/14 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
Категорія: 53
27 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Приколоти Т.І.
суддів: Тропак О.В., Федоришина А.В.
при секретарі: Івановій О.О.
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2014 року, за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут", про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 15 вересня 2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто з державного підприємства " Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 вересня 2012 року по 27 березня 2014 року в розмірі 24266 грн. 46 коп.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржило Державне підприємство "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут". Посилається на те, що вказане рішення не ґрунтується на вимогах закону, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. У апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове яким відмовити у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку. Вказує, що на підприємстві існує значна заборгованість по заробітній платі перед працівниками. На рахунки підприємства накладено арешт, що унеможливлює вчасну виплату підприємством заробітної плати. У зв'язку із арештом всіх рахунків, підприємство з 1 липня 2012 року перейшло на режим роботи один день на місяць. Зазначає, що заборговані кошти були стягнуті із підприємства та перераховані на рахунок позивача 27 березня 2014 року, а отже ДП ЛНДРТІ повністю розрахувався із позивачкою.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Судом встановлено, що позивач працювала в державному підприємстві "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" на посаді контролера.
Згідно наказу №208/К від 21 вересня 2012 року, ОСОБА_5 звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Їй було нараховано розрахункові кошти, але не виплачено в день звільнення. Згідно довідки про доходи № 21 від 25 червня 2014 року, позивачці була нарахована заробітна плата в розмірі 18165,08 грн, що складається з нарахованої заробітної плати в розмірі 12994,28 грн. та вихідної допомоги в розмірі 5170,80 грн.
Згідно постанови державного виконавця, провадження у справі закрито з підстав виплати коштів позивачу.
Встановлено, що кошти ОСОБА_5 перераховано 27 березня 2014 року.
Відповідно до ст.7 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом.
Згідно ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать, проводиться в день звільнення.
На підставі ст. 34 Закону України "Про оплату праці" та ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Встановлено, що невиплата відбулась у зв'язку із відсутністю коштів на рахунках боржника, яка утворилась станом на 1 червня 2012 року, а відповідно до п.20 Постанови ВСУ від 24 грудня 1999 року № 13 " Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" - сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ст.97 КЗпП України - власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме - у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство має сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судом було встановлено середньоденний заробіток позивача, що становить 79 грн. 61 коп. Ця сума також визнається сторонами.
Оскільки, розрахунок з позивачем за судовим наказом № 2н/1326/1633/2012 від 24.10.2012 року проведено повністю 27.03.2014 року, стягненню підлягає середньомісячний заробіток за період з 24.09.2012 року - день першого робочого дня після звільнення по 27.03.2014 року - дата остаточного розрахунку по судовому наказу, в сумі 24266 ( двадцять чотири тисяі двісті шістдесят шість) грн., 46 коп. , з розрахунку 79,61 грн. (середній заробіток) х372 ( робочі дні) , а саме: вересень 2012 року - 5 роб. днів, жовтень 2012 року - 23 роб. дні, листопад 2012 року - 22 роб.дні, грудень 2012 року - 21 роб. день, січень 2013 року - 18 роб. днів , лютий 2013 року - 20 роб. днів , березень 2013 року - 20 роб. днів , квітень 2013 року -22 роб. день, травень 2013 року - 18 роб. днів, червень 2013 року - 19 роб. днів, липень 2013 року - 23 роб. дні, серпень 2013 року - 22 роб. дні, вересень 2013 року - 21 роб. день, жовтень 2013 року - 23 роб. дні, листопад 2013 року - 20 роб. дні, грудень 2013 року - 22 роб. дні., січень 2014 року - 15 роб. днів, лютий 2014 року - 20 роб. днів, березень 2014 року - 18 роб. днів. Всього 372 робочі дні.
Отже, 79,61 грн. х 372 роб. дні = 29614, 92 грн. середній заробіток за період з 24.09.2012 року по 27.03.2014 року.
Із нарахованої суми відшкодування утриманню підлягають податки.
У своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що за статтею 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку і весь час затримки по день фактичного розрахунку, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Встановлено, що ДП "Львівський державний науково-дослідний радіотехнічний інститут" фактично не розрахувався з позивачкою при її звільненні, остаточний розрахунок здійснено згідно із розпорядженням державного виконавця 27.03.2014 року. Стягненню підлягає відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за період з 23.09.2012 року по 27.03.2014 року.
Висновки суду ґрунтуються на аналізі наявних у справі доказів.
З висновками суду слід погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування рішення суду відсутні, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1, ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" відхилити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: