Справа № 462/7099/13 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д.
Провадження № 22-ц/783/6682/14 Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.
Категорія: 21
27 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Богонюка М.Я.
Суддів: Ванівського О.М., Гриновця Б.М.
При секретарі: Цар М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 вересня 2014 року, -
Оскаржуваним заочним рішенням відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 про визнання недійсним договору та визнання права власності.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Покликається на те, що передаючи безоплатно квартиру в дар ОСОБА_6, позивачка помилково вважала, що взамін передачі останній квартири, ОСОБА_6 як набувач квартири, повинна довічно забезпечувати її утримання та доглядом. Після укладення спірного договору, між стронами не змінилися права і обов'язки, які існували до його укладення. Позивач і надалі проживає в квартирі, а ОСОБА_6 надавала їй відповідну допомогу по догляду та утриманні, здійснювала всі комунальні платежі за квартиру. Вважала, що отримує відповідну допомогу від ОСОБА_6 взамін передачі їй квартири по договору довічного утримання. А відтак даний договір було укладено під впливом помилки, і такий слід визнати недійсним.
Відповідач будучи належним чином повідомлена про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилась.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення на підтримання скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
У відповідності до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 липня 2005 року між ОСОБА_2 та її невісткою ОСОБА_6 було укладено догові дарування, у відповідності до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
За життя, 21 травня 2001 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла ОСОБА_4
У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування від 27 липня 2005 року недійсним з підстав передбачених ст. 229 ЦК України та визнання права власності на спірну квартиру.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження її позовних вимог.
Однак з такими висновками суду погодитись не можна.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Як роз'яснив пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є особою пристарілого віку, 1928 року народження. Їй на праві власності належала спірна квартира, яка є її єдиним житлом. Її син проживає за кордоном.
Укладаючи оспорюваний договір дарування спірної квартири, вона фактично позбавляла себе як права власності так і права на користування єдиним житлом.
Також судом встановлено, що після укладення оспорюваного договору із невісткою, остання тривалий час здійснювала догляд за позивачем, забезпечувала харчуванням, допомагала утримувати квартиру. Натомість, позивачка і надалі одноосібно проживала та користувалася спірною квартирою.
Таким чином встановлено, що ОСОБА_2 в силу свого похилого віку та стану здоров'я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, укладаючи договір дарування, мала на меті відчуження на користь своєї невістки ОСОБА_6 квартири, яка є її єдиним житлом лише за умови довічного утримання та користування даним житлом.
А відтак у позивача було відсутнє вільне волевиявлення на безоплатну передачу спірного майна у власність іншої особи (ОСОБА_6) і якби не помилка у правовій природі правочину та його правових наслідків, то оскаржуваний договір не був би укладений, що і є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. ст. 203, 229 ЦК України.
Реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 підлягає скасуванню, оскільки спадкоємцем ОСОБА_6 по заповіту є ОСОБА_4, яка в силу закону могла б претендувати на спірну квартиру, як спадкову масу після смерті ОСОБА_6, то підлягає до задоволення і позовна вимога ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на спірну квартиру.
При таких обставинах рішення суду першої інстанції не можна вважати законним і обґрунтованим і таке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.
Керуючись ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. п.1, 4 , 314 ч. 2, 316 ЦПК України колегія суддів,-
вирішила :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.
Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 вересня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 про визнання недійсним договору та визнання права власності - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 27 липня 2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстраційний номер 2541 та скасувати реєстрацію права власності на дану квартиру видане на ім"я ОСОБА_6 31 серпня 2005 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", номер витягу 8201023.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий:
Судді: