465/6699/14-ц
2/465/3226/14
07.11.2014 року м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова - Шеремета Ю.С. розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про забезпечення позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -
ПАТ «ВіЕс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Крім того, позивач звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову, в якому зазначав, що відповідач навмисно не виконує зобов'язання за кредитним договором, є недобросовісним боржником, оскільки ухиляється від виконання зобов'язань, має намір здійснити відчуження належного йому майна з метою уникнення від виконання своїх зобов'язань та взагалі планує покинути територію України, що зробить неможливим виконання рішення суду в майбутньому у випадку задоволення позову. З урахуванням наведеного, просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно та обмеження відповідача у праві виїзду за межі України шляхом відмови йому у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку що заява не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з вимогами ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб які беруть участь у справі.
З матеріалів позову вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 756751,27 грн.
У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З заяви про забезпечення позову не вбачається підстав, з яких позивач дійшов висновку про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду по даній справі та настання для нього незворотних негативних наслідків, а також не зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок в'їзду з України і виїзду в Україну» громадянинові України у випадку, якщо діють неврегульовані договірні зобов'язання, то до виконання зобов'язань або розв'язання спору може бути відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон.
Враховуючи вищевикладене, вважаю, що оскільки відсутня правова підстава застосування такого виду забезпечення позову на стадії розгляду справи про стягнення заборгованості та вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон можливе тільки у порядку, визначеному ст.377-1 ЦПК України за поданням державного виконавця у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні, у зв'язку із чим приходжу до висновку, що у даній вимозі заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
Вважаю, що мотиви заяви не дають підстави суду вирішити таке питання, оскільки позивачем не зазначено, на яке саме майно (частку) і на які кошти слід накласти арешт, інформації про вартість майна, де це майно знаходиться, не вказано на яких рахунках розміщені грошові кошти. А відтак, накладення арешту на невизначене коло майна відповідача може спричинити шкоду їх інтересам, що з огляду на обставини справи є необґрунтованим, не доцільним та може порушити права відповідачів.
Крім того, суд позбавлений можливості оцінити співмірність заявлених вимог та заходів забезпечення позову, які просить вжити позивач.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та необхідності відмови у її задоволенні.
Керуючись ст.ст. 151-154, 208-210, 293 ЦПК України, суд, -
в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про забезпечення позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Суддя Шеремета Ю.С.