Справа №459/2481/14-к
02 грудня 2014 року колегія суддів Червоноградського міського суду Львівської області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретарів судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченої ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
представника потерпілого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Червонограді кримінальне провадження № 12014140000000101 стосовно обвинувачення ОСОБА_9 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Сілець Кам'янка-Бузького району Львівської області, українки, громадянки України, з вищою освітою, одружену, не працюючу, раніше не судиму, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , в учиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358 (в редакції Закону 2001 року), ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, -
ОСОБА_9 12 грудня 2008 року, перебуваючи у місті Червонограді Львівської області, шляхом обману, приховуючи непроведення нею розрахунку з Концерном «Військторгсервіс» на підставі укладеного між нею та цим Концерном 25.09.2008 року договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 439497,40 грн., подала до Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» підроблений акт прийому-передачі майна, згідно з яким підтверджено повний розрахунок нею за це майно, в тому числі ПДВ, що призвело до державної реєстрації 15.12.2008 року за нею права власності на зазначене нежитлове приміщення, чим завдала Концерну «Військторгсервіс» шкоду в особливо великому розмірі.
У подальшому, 04.08.2011 року, ОСОБА_9 , перебуваючи у м. Кам'янка-Бузька Львівської області, уклала з ОСОБА_12 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , набутого нею вчиненням шахрайства, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, з використанням завідомо підробленого документа, тобто вчиненням злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції КК України, чинній на час вчинення злочину).
Допитана у судовому засіданні ОСОБА_9 своєї винуватості у вчиненні інкримінованих їй дій не визнала та пояснила, що 06.09.2006 року вона стала переможцем біржового аукціону, унаслідок чого внесла 10% від загальної вартості приміщення у АДРЕСА_2 . Відповідно до укладеного між нею та Концерном «Військторгсервіс» договору купівлі-продажу цього нежитлового приміщення гроші за це приміщення у сумі 439437,00 грн. підлягали сплаті нею у строк до 60 днів, а згідно з додатковим договором від 03.12.2008 року строк сплати продовжено до 120 днів з дня укладення договору. У зв'язку з відсутністю у неї достатніх коштів для сплати вартості за дане приміщення вона звернулася до банку з метою отримати кредит, проте банком у цьому їй було відмовлено. Тоді вона прибула до червоноградського МБТІ та пред'явила договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, де їй пояснили, що вона має право зареєструвати право власності на це приміщення за умови наявності акта прийому-передачі майна. У червоноградському МБТІ їй склали лист, який вона подала у канцелярію філії «Військторгсервіс». На підставі цього листа у канцелярії філії «Військторгсервіс» вона отримала акт прийому-передачі, у якому було зазначено про те, що нею у повному обсязі сплачено вартість нежитлового приміщення. У подальшому цей акт разом із заявою вона подала до червоноградського МБТІ, на підставі чого їй було видано витяг з реєстру прав власності на вищевказане приміщення. З цим витягом вона зверталася у банки з метою отримання кредиту, проте безрезультатно. У 2010 році між нею та Концерн «Військторгсервіс» було укладено договір зберігання зазначеного нежитлового приміщення. Вона розуміла, що є власником вищевказаного нежитлового приміщення, однак у Концерні «Військторгсервіс» про це не повідомляла. Сплата за дане приміщення нею здійснювалася протягом 2010-2012 років. Згодом вона вирішила продати це приміщення, щоб сплатити за нього борг, у зв'язку з чим 04.08.2011 року уклала з ОСОБА_12 договір купівлі-продажу цього нежитлового приміщення з одночасним укладенням з ОСОБА_12 договору позики. На цей час тривав судовий розгляд щодо розірвання договору купівлі-продажу від 25.09.2008 року, проте ОСОБА_12 вона про це не повідомляла. Цивільний позов не визнала, оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення розірвано у судовому порядку.
Такі показання обвинуваченої дають підстави вважати визнання нею вчинення дій, які відносяться до об'єктивної сторони кожного з інкримінованих їй злочинів, проте обвинувачена заперечує наявність у цих діях складів злочинів.
Вчинення обвинуваченою дій, які їй ставляться у провину, підтверджується й іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Заявою ОСОБА_9 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.12.2008 року, у якій вона, відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, просить зареєструвати нежитлове приміщення, загальною площею 551,8 кв.м, на об'єкт нерухомого майна у АДРЕСА_2 , що їй належить на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (реєстраційна справа, а.с. 26).
Доданим до зазначеної заяви актом прийому-передачі майна згідно повного розрахунку, за змістом якого Державне підприємство Міністерства оборони України (Управління торгівлі Західного оперативного командування) в особі начальника ОСОБА_13 , що діє на підставі статуту, підтверджує повний розрахунок громадянки ОСОБА_9 у розмірі 439497,40 грн., в тому числі ПДВ, за приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційна справа, а.с. 26).
Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.12.2008 року, виданим Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», згідно з яким ОСОБА_9 є одноосібним власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25.09.2008 року (реєстраційна справа, а.с. 29).
Нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 04.08.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_9 продала ОСОБА_12 нежитлову будівлю під АДРЕСА_3 (реєстраційна справа, а.с. 50-51), отримавши як плату 420300,00 грн.
Актом прийому-передачі нерухомого майна до договору від 04.08.2011 року, згідно з яким ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_12 - прийняв нерухоме майно що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційна справа, а.с. 52).
Витягом про державну реєстрацію прав від 12.08.2011 року, виданим Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», згідно з яким ОСОБА_12 є одноосібним власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04.08.2011 року (реєстраційна справа, а.с. 53).
Про використання ОСОБА_9 завідомо підробленого документа свідчить те, що, подаючи 12.12.2008 року до Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» акт прийому-передачі нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_9 усвідомлювала, що зміст цього акта у частині здійснення нею повного розрахунку за вищезазначене майно у сумі 439497,40 грн., в тому числі ПДВ, не проводився, а тому такі дані цього акта не відповідали дійсності, у зв'язку з чим обвинувачена розуміла, що акт прийому-передачі нерухомого майна є підроблений.
Безпідставним є й заперечення ОСОБА_9 свого умислу на заволодіння майном Концерну «Військторгсервіс» шляхом обману, виходячи з наступного.
Так, відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25.09.2008 року нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (п.п. 4.4, 4.5) передача цього майна Концерном «Військторгсервіс» і прийняття його ОСОБА_9 посвідчується актом прийому-передачі після повного розрахунку. Право власності на нежитлову будівлю виникає у ОСОБА_9 з моменту підписання договору і державної реєстрації.
Проте ОСОБА_9 , усупереч передбаченої договором домовленості, приховуючи непроведення нею розрахунку з Концерном «Військторгсервіс», використовуючи завідомо підроблений акт прийому-передачі нерухомого майна, як спосіб набуття права на це майно, звернулася до Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.12.2008 року, та, як випливає з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.12.2008 року, виданого Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», договором купівлі-продажу цього майна від 25.09.2008 року, що призвело до реєстрації за нею 15.12.2008 року права власності на зазначене нерухоме майно.
При цьому будь-яких даних про те, що укладення Концерном «Військторгсервіс» з ОСОБА_9 договору купівлі-продажу від 25.09.2008 року нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з умовами якого Концерн зобов'язувався передати ОСОБА_9 зазначене майно, не було добровільним, у суду немає.
Слід зазначити й те, що, відчужуючи у подальшому зазначене нерухоме майно за договором купівлі-продажу ОСОБА_12 , ОСОБА_9 не могла не розуміти, що вчиняє правочин з майном, набутим нею шляхом шахрайства, з використанням завідомо підробленого документа.
Заперечення ОСОБА_9 наявності у своїх діяннях складів злочинів колегія суддів розцінює як юридичну помилку, що не впливає на кваліфікацію її діянь.
Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, колегія суддів вважає вину ОСОБА_9 у судовому засіданні доведеною повністю.
Вина ОСОБА_9 у використанні завідомо підробленого документа, тому суд кваліфікує дії обвинуваченої за ч. 3 ст. 358 (в редакції КК України, чинній на час вчинення злочину).
Вина ОСОБА_9 у придбанні права на майно шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах, що є підставою для кваліфікації її дій за ч. 4 ст. 190 КК України.
Вина ОСОБА_9 у вчиненні правочину з майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, у зв'язку з чим суд кваліфікує її дії за ч. 1 ст. 209 КК України.
Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Ураховуючи, що з дня вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції КК України, чинній на час вчинення злочину), минуло більше трьох років, суд дійшов висновку про звільнення її від покарання на зазначеній підставі.
Обираючи вид та міру покарання ОСОБА_9 , судом ураховано їх ступінь тяжкості, які є особливо тяжким, тяжким та невеликої тяжкості злочинами.
Ураховується й особа обвинуваченої, яка є людиною середнього віку, з вищою освітою, без судимості, одружена, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерному обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_9 за кожен із злочинів, є часткове визнання нею своєї вини та часткова сплата на користь потерпілої сторони за договором від 25.09.2008 року (т. 1, а.с. 163-166, 168-170).
Обставин, які обтяжують її покарання за будь-який із злочинів, судом не встановлено.
Ураховуючи сукупність пом'якшуючих покарання обставин та обставин, що характеризують особу обвинуваченої, відсутність обставин, що обтяжують покарання, те, що ОСОБА_9 вперше притягається до кримінальної відповідальності, її поведінку після вчинення злочинів, спрямовану на виконання умов договору від 25.09.2008 року, колегія суддів, вважаючи за недоцільне реальне відбування обвинуваченою покарання у виді позбавлення волі, дійшла висновку, що виправлення обвинуваченої та попередження учинення нових злочинів можливі зі звільненням її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, поклавши на неї обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
У зв'язку з цим обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, передбачене за ці злочини, на підставі ст. 77 КК України, не призначається.
Тому арешт, накладений на майно у кримінальному провадженні, підлягає скасуванню.
Передбачене як обов'язкове додаткове покарання за злочин, передбачений ч. 1 ст. 209 КК України застосуванню не підлягає, оскільки вчинення нею злочину не пов'язане з посадою обвинуваченої або із заняттям нею певною діяльністю.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта у виді дачі висновку № 4017 від 11.12.2013 року стягненню з обвинуваченої не підлягають, оскільки ці висновки не стосуються пред'явленого обвинувачення.
Долучені до матеріалів кримінального провадження речові докази та документи підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження.
Щодо заявленого цивільного позову, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень другого речення ч. 2, ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.
Ураховуючи те, що укладений між ОСОБА_9 та Концерном «Військторгсервіс» договір купівлі-продажу від 25.09.2008 року нерухомого майна було розірвано у зв'язку з істотним його порушенням ОСОБА_9 за рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 10.06.2011 року, яке набрало законної сили, згідно з ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11.10.2012 року, а позов пред'явлено у зв'язку з невиконанням нею цього договору, тобто на підставі, не пов'язаній з відшкодування збитків, завданих розірванням договору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цивільного позову у зв'язку з припиненням зобов'язання ОСОБА_9 за договором.
Також необхідно зазначити, що, згідно з ч. 1 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні, крім фізичної особи, може бути лише юридична особа, а не її філія, тому потерпілим у цьому провадженні слід вважати Концерн «Військторгсервіс», а не його львівську філію.
Керуючись ст.ст. 373, 374, 376 КПК України, колегія суддів -
Визнати ОСОБА_9 винуватою в учиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358 (в редакції КК України, чинній на час вчинення злочину), ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, та призначити покарання:
за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції КК України, чинній на час вчинення злочину) у виді арешту строком в 1 (один) місяць, звільнивши ОСОБА_9 від цього покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності;
за ч. 4 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі строком у 5 (п'ять) років;
за ч. 1 ст. 209 КК України у виді позбавлення волі строком у 3 (три) роки з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом, у сумі 420300,00 грн.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити ОСОБА_9 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком у 5 (п'ять) років з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом, у сумі 420300,00 грн.
На підставі ст. 75 КК України звільнити засуджену ОСОБА_9 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю у 2 (два) роки, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України зобов'язати засуджену ОСОБА_9 повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
Арешт, накладений на майно у кримінальному провадженні, - скасувати.
Документи та речові докази, долучені до матеріалів кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження.
У задоволенні цивільного позову відмовити.
На вирок суду учасниками судового провадження може бути подана апеляційна скарга через суд першої інстанції до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вручити копію вироку обвинуваченому, її захиснику, прокурору та представнику потерпілого.
Головуючий: судді ОСОБА_2 А ОСОБА_14 В ОСОБА_15