Справа № 199/11828/13-ц
(2/199/575/14)
Іменем України
09 грудня 2014 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В.,
при секретарі Коломієць Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Шугаєва Наталія Сергіївна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним, -
Позивач звернулася до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року на залізничній колії вокзалу в м. Дніпропетровську за невстановлених до цього часу обставин загинув її рідний брат ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті відкрилась спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1. Позивач звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де їй стало відомо, що напередодні смерті, а саме 10 травня 2013 року її брат склав заповіт, згідно якого все своє майно заповів ОСОБА_2.
Позивач вважає, що вказаний заповіт був складений під впливом обману або її брат не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, кім того, вважає, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Також зазначає, що посвідчення спірного заповіту було з порушеннями, оскільки він мав би посвідчуватись при свідках, оскільки її брат мав фізичні вади, а саме читав з окулярами, а окулярів у нього з собою не було. Крім того, спірний заповіт був внесений в державний реєстр заповітів значно пізніше часу його посвідчення, що є порушенням. У зв'язку з цим, просить визнати заповіт від 11 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, недійсним.
У судовому засіданні позивач та її представники позовні вимоги підтримали, та просила суд їх задовольнити в повному обсязі, надали суду пояснення аналогічні викладеним в змісті позову.
Відповідач, допитана судом в якості свідка, та її представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували в повному обсязі, оскільки волевиявлення спадкодавця було вільним, на час посвідчення заповіту він був дієздатним, порушень закону нотаріусом також не було.
Третя особа, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, допитана судом в якості свідка, проти позову заперечувала, оскільки волевиявлення ОСОБА_5 було вільним, його ніхто не примушував, її спілкування перед посвідченням заповіту з ОСОБА_5 було конфіденційним, інші особи при цьому присутні не були, поведінка заповідача не викликала сумнів в його дієздатності та усвідомленні ним своїх дій. Час посвідчення і час внесення до реєстру заповітів не співпадає, оскільки це пов'язано з технічними проблемами роботи реєстру, які від неї не залежать.
Інша третя особа до суду не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, рішення винести на розсуд суду.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, за наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_5. За життя останнім було складено заповіт від 10 травня 2013 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованим в реєстрі за № 683, яким все належне йому майно заповів відповідачу по справі. Позивач є спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_5
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України, заповіт може бути визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
У ст. 203 ЦК України зазначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно актів № 9 від 03 квітня 2014 року та № 35 від 09 жовтня 2014 року посмертних судово-психіатричних експертиз померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 на момент складання та підписання заповіту 10 травня 2013 року будь-якими психічними розладами не хворів, за своїм психічним станом в цей період він міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Також, відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 05.12.2013 року № 61/04-540, яка була проведена органами досудового слідства, підпис на заповіті, а також запис в заповіті «Цей заповіт прочитано вголос та підписано власноручно» виконано ОСОБА_5.
Належних та допустимих доказів відповідно до ст. 60 ЦПК України тому, що заповідач ОСОБА_5 під час складання заповіту був введений в оману, знаходився під тиском, а також тому, що вказаний правочин заповідачем здійснено під впливом обману чи помилки, а також не відповідав його внутрішній волі, позивачем суду не надано.
Також, суд не вбачає порушень при посвідченні заповіту нотаріусом, оскільки належних та допустимих доказів тому, що заповідач мав такі фізичні вади, через що заповіт повинен був посвідчуватись при свідках, позивачем також не надано.
Одночасно, суд не приймає посилання позивача щодо визнання причиною недійсності заповіту те, що внесення до державного реєстру заповітів відбулось значно пізніше часу посвідчення заповіту, оскільки вказані обставини пов'язані з технічною роботою єдиного реєстру та не можуть бути підставою для визнання недійсним правочину.
З огляду на вищевикладені обставини, а також на пояснення свідків, які викладали свою суб'єктивну думку щодо фізичного та психічного стану спадкодавця, суд приходить до висновку, що посилання позивача на те, що складений ОСОБА_5 оспорюваний заповіт є недійсним являються безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
З урахуванням результату розгляду справи та відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 5, 10, 212-218 ЦПК України, ст.ст. 215, 225,1257 ЦК України, суд-
У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,- відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особами, що не були присутніми при його проголошенні - у той же строк з дня отримання копії рішення.
Суддя В.В. Руденко