пр. № 4-с/759/159/14
ун. № 759/16551/14-ц
05 грудня 2014 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Макаренко В.В.,
при секретарі - Копчук Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м.Києві Соболевського Олександра Олександровича та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 29.05.2013 року, -
17 червня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного з скаргою на дії державного виконавця Соболевського О.О. відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м.Києві, якою просив скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м.Києві Соболевського О.О. від 29.05.2013 року про арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчуження.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірними дії державного виконавця Святошинського РУЮ у м.Києві, Соболевського О.О. та скасовано постанову ВП № 17674711 від 29.05.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
16 вересня 20114 року ухвалою Апеляційного суду м.Києва ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 06 листопада 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вимоги скарги мотивовані тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва знаходиться виконавчий лист № 2-4743 виданий 27.08.2000 року Ленінградським районним судом м. Києва про стягнення на з нього на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі ? частини.
08.06.2013 року скаржник отримав поштою лист відділу ДВС у Святошинському районі і йому стало відомо, що 29.05.2013 року державний виконавець Соболевський О.О. виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, якою постановив накласти арешт на все належне йому майно. З такою постановою скаржник погодитьсь не може, оскільки заборгованості по сплаті аліментів він немає, аліменти сплачує постійно, що підтверджується копіями платіжних документів, копії яких скаржник передає державному виконавцю. З листопада 2012 року він працює в ПП «Пандора-ДАВ», отримує заробітну плату і сплачує аліменти у розмірі не меншому ніж передбачено законодавством та рішенням суду. Відповідно до квитанцій, ним сплачено за останні сім місяців 5000,00 грн., при отримані заробітної плати за цей період у розмірі 6789,87 грн.
Враховуючи, що останній немає заборгованості по сплаті аліментів, скаржник просив скасувати постанову державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 29.05.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, як таку, що винесена в порушення ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Заявник в судовому засіданні скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечував проти задоволення скарги, зазначивши, на підставі постанови про стягнення аліментів Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2000 року та виконавчого листа № 2-4743 від 127.08.2000 року, боржник ОСОБА_1 зобов'язаний виплачувати аліменти на мою користь на утримання дитини у розмірі ? частки з усіх видів свого заробітку (доходу) щомісячно. Заборгованість боржника по аліментам існує з 2000 року, про що державними виконавцями періодично складаються довідки-розрахунки такої заборгованості. Станом на дату розгляду скарги, у боржника ОСОБА_1 існує заборгованість по аліментам в сумі 517636,77 грн.
Заінтересована особа ОСОБА_3 підтвердила обставини викладенні її представником, просила відмовити в задоволенні скарги.
Представник заінтересованої особи Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м.Києві в судове засідання не з'явився, повідомлені належним чином, просить розглядати скаргу у відсутність державного виконавця, надіслав на адресу суду письмове заперечення в якому зазначив, що в скаржника станом на 01.10.2013 року існує заборгованість в розмірі 517 636,77 грн., також просить суд відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1
Заслухавши пояснення сторін, оглянувши матеріали виконавчого провадження, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України передбачено право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Тобто, предметом судового розгляду згідно Розділу VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Згідно до приписів ч. 2 ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Судом встановлено, що 28.08.2000 року Ленінградським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2-4743/2000 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина (а.с.35-38).
29.05.2013 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, Соболевським О.О., винесена постанова ВП № 17674711 про накладення арешту на все майно що належить боржнику ОСОБА_1 та заборона здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 в межах суми боргу на підставі ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.2).
Частина 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно з п. З ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника.
В пункті п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що згідно зі статтею 26 ЦПК сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, - як заінтересовані особи.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються . До участі у справі як заінтересована особи залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси.
Відповідно до копії довідки-розрахунку заборгованості по аліментам складену державним виконавцем ДВС Святошинського РУЮ в м. Києві від 23.12.2013 року, у ОСОБА_1 наявна заборгованість в розмірі 517 636, 77 грн. (а.с. 114-117).
З огляду на викладене, у державного виконавця відсутні підстави для зняття чи скасування арешту на майно боржника, оскільки не вчинено жодних дій щодо повного фактичного виконання рішення суду та проведення виконавчих дій.
Відповідно до ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Виходячи з наведеного, сукупність зібраних доказів в матеріалах справи свідчать про те, що рішення державного виконавця відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.387 ЦПК України, ст.ст. 22-26 Закону України „Про виконавче провадження", суд, -
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м.Києві Соболевського Олександра Олександровича та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 29.05.2013 року відмовити.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.