9 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2014р. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамма-Консалтинг» до ОСОБА_1, ОСОБА_3
про виселення,
встановила:
у червні 2014р. позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що є власником вказаної квартири відповідно до свідоцтва про право власності, яке видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 17 квітня 2014р.
Позивач стверджував, що відповідачі проживають та зареєстровані у квартирі, як члени сім'ї колишнього власника, що порушує його право власника на розпорядження квартирою, на письмові вимоги про виселення відповідачі не реагують, тому підлягають примусовому виселенню.
У серпні 2014р. позивач доповнив позовні вимоги і просив виселити всіх інших осіб, які перебувають у квартирі.
Рішенням суду від 7 жовтня 2014р. позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1, проведено розподіл судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, так як суд не зупинив провадження у даній справі до вирішення спору за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Комерційний банк «Арма», ТОВ «Гамма-Консалтинг» про визнання правочину недійсним.
Апелянт та його представник, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.96, 134), двічі у судове засідання не з'явилися, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/13859/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_5, дочка ОСОБА_1 та мати ОСОБА_3 (відповідачі по справі).
Згідно акту державного виконавця ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 15 квітня 2014р. спірна квартира реалізована як предмет іпотеки і відповідно до свідоцтва, яке видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 17 квітня 2014р., належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Гамма-Консалтинг», про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідачі були вселені та зареєстровані у спірній квартирі за згодою її колишнього власника як члени її сім'ї і після переходу права власності на квартиру до позивача продовжують в ній проживати.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що проживання відповідачів у квартирі порушує права позивача, як власника.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.
Частиною 3 ст. 109 ЖК України передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Позивачем на адресу відповідачів 22 квітня 2014р. та 5 травня 2014р. направлялися вимоги про добровільне виселення із спірної квартири, які відповідачами були проігноровані.
Крім того, відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника квартири, які проживають разом із ним у квартирі, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї (правова позиція Верховного Суду України у справі 6-158цс14).
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про виселення відповідачів із квартири, яка належить на праві власності позивачу, як новому власнику.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно не зупинив провадження по справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Комерційний банк «Арма», ТОВ «Гамма-Консалтинг» про визнання правочину недійсним, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вирішення зазначеного спору не впливає на можливість
- 3 -
розгляду даної справи.
Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 307, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2014р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: