03 грудня 2014 року Справа № 910/8994/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.
суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.10.2014
у справі № 910/8994/13 Господарського суду міста Києва
за позовомДержавного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство інфраструктури України
про за зустрічним позовом до прозобов'язання вчинити дії Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" зобов'язання укласти додаткову угоду
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаГостищева Н.В.
- - відповідачаПовар О.М.
- - третьої особиЗінченко І.Ю.
В травні 2013 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України", в якій просив суд зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду № 27 до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2006 в запропонованій ним редакції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2013 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Міністерство інфраструктури України.
В липні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" подало зустрічну позовну заяву до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", в якій просило суд зобов'язати відповідача за цим позовом укласти додаткову угоду № 29 до додатку В 1.1/02.1.1.-23.9-7 від 01.06.2006 в запропонованій ним редакції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2014 (головуючий Лиськов М.О., судді: Любченко М.О., Чеберяк П.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 (головуючий Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі № 910/8994/131 в задоволенні первісного позову відмовлено. Провадження за зустрічним позовом припинено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити повністю та покласти на Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" витрати на оплату судового збору.
У відзиві на касаційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" не погоджується із доводами касатора і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та Приватним акціонерним товариством "Міжнародні авіалінії України" укладено договір у вигляді додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 до Стандартної угоди про наземне обслуговування, який складено у відповідності до спрощеної процедури, де сторони погодили те, що умови основної угоди та додатку "А" до СУНО від січня 2004 року, опубліковані Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються так, ніби ці умови були повністю повторені у цьому документі.
Умовами додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 сторони узгодили наступні параграфи: 1. "Наземне обслуговування та ціни", 2. "Додаткові послуги та ціни", 3. "Оплата", 4. "Обмеження відповідальності", 5. "Взаєморозрахунки", 6. "Повідомлення", 7. "Право, що застосовується", 8. "Форс-Мажор", 9. "Спеціальні умови", 10. "Інші умови".
Відповідно до довідкових матеріалів до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7, сторонами було визначено перелік повітряних суден, які обслуговуються, перелік та вартість додаткових послуг, які виконуються під час наземного обслуговування повітряних суден в аеропорту "Бориспіль" за запитом та за плату.
Також, господарськими судами попередніх судових інстанцій встановлено, що між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та Приватним акціонерним товариством "Міжнародні авіалінії України" було укладено додаткові угоди до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7, а саме: № 1 від 15.07.2009, № 2 від 23.10.2009, № 3 від 07.04.2009, № 4 від 24.12.2009, № 5 від 20.02.2010, № 6 від 01.06.2010, № 7 від 21.05.2010, № 8 від 29.07.2010, № 11 від 10.02.2011, № 12 від 29.12.2010, № 13 від 31.01.2011, № 14 від 11.08.2011, № 15 від 11.08.2011, № 16 від 09.12.2011, № 17 від 24.02.2012, № 18 від 15.11.2011, № 20 від 24.02.2012, № 21 від 20.06.2012, № 22 від 24.09.2012, № 23 від 24.09.2012, № 25 від 01.04.2012, № 26 від 08.02.2013, № 27 від 01.04.2013.
Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що 04.03.2013 Приватне акціонерне товариство "Міжнародні авіалінії України" звернулося до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" з листом, в якому висловило пропозицію виділити місця для базування літаків АН-148, реєстраційний номер UR-NTС та АН-148, реєстраційний номер UR-NTD з 01.04.2013 та внести відповідні зміни в Додаток В 1.1/02.1.1-23.9-7. В свою чергу, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", погодившись виділити додаткові місця для базування літаків АН-148, реєстраційний номер UR-NTС та АН-148, реєстраційний номер UR-NTD, підготувало, підписало та направило проект Додаткової угоди № 27 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7.
Вказана Додаткова угода була підписана Приватним акціонерним товариством "Міжнародні авіалінії України" з протоколом розбіжностей, який був направлений Державному підприємству "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та містив іншу редакцію Додаткової угоди № 27 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7.
В своєму позові Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не погоджується із запропонованою Приватним акціонерним товариством "Міжнародні авіалінії України" редакцією угоди і вважає, що Приватне акціонерне товариство "Міжнародні авіалінії України" повинно було підписати додаткову угоду № 27 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 саме в запропонованій ним редакції.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частин першої, другої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно із частинами 1 - 5 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Відповідно до частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Посилаючись на приписи частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" просило суд зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Міжнародні авіалінії України" укласти додаткову угоду № 27 до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 в його редакції, мотивуючи свої вимоги тим, що Приватне акціонерне товариство "Міжнародні авіалінії України" зі своєї сторони не підписало запропонований Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" проект додаткової угоди № 27 до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7, і що підписання відповідного договору в редакції Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" є саме обов'язком Приватного акціонерного товариства "Міжнародні авіалінії України", який виник внаслідок статей 180, 181 Господарського кодексу України і поданий ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" проект додаткової угоди повністю відповідав узгодженим намірам сторін.
Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що вчинення стороною дій, направлених на укладення і, відповідно, підписання будь-якого договору є правом сторони, яке реалізується у встановленому законом порядку, а не її обов'язком, що узгоджується, зокрема, з приписами статей 6, 203, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України та статей 180, 181 Господарського кодексу України.
Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що виходячи з обумовлених законом прав та охоронюваних інтересів сторін договору, зокрема свободи укладення договору, відповідно, підписання будь-якого цивільно-правового договору, зокрема і додаткової угоди № 27 до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 у відповідній редакції, запропонованій саме Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", є саме правом, а не обов'язком сторони, а тому підстави для зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Міжнародні авіалінії України" вчинити дії по укладенню вказаного правочину в редакції Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"- відсутні.
При цьому, предметом спору за частиною 7 статті 181 Господарського кодексу України, є саме врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні (зміні) договору.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із обумовлених законом прав та інтересів сторін договору, а саме свободи укладання договору, укладання будь-якого договору, в тому числі додаткової угоди № 27 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 у редакції запропонованій позивачем є правом, а не обов'язком відповідача.
Судами попередніх інстанцій враховано, ще й ті обставини, що Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не передало до суду вимоги щодо розбіжностей, які залишилися не врегульованими між сторонами у зв'язку із отриманням останнім протоколу розбіжностей Приватного акціонерного товариства "Міжнародні авіалінії України", в порядку, встановленому ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України.
В процесі розгляду спору в суді першої інстанції, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" подало заяву про збільшення позовних вимог, заявивши також про розгляд розбіжностей, що виникли між позивачем та відповідачем при укладанні додаткової угоди № 27 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009.
Місцевим господарським судом було обґрунтовано відмовлено і в задоволенні таких вимог, оскільки вони були подані із пропуском двадцятиденного строку, встановленого частиною сьомою статті 181 Господарського кодексу України, що в свою чергу свідчить про прийняття позивачем пропозицій відповідача, викладених в протоколі розбіжностей до додаткової угоди № 27 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 в досудовому порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 по справі № 910/9099/13 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2014 у справі № 910/9099/13 за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду № 29 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 було встановлено, що підписання додаткової угоди до додатку В в редакції, запропонованій позивачем, є правом, а не обов'язком відповідача, оскільки правові підстави, визначені статті 187 Господарського кодексу України, які б зобов'язували відповідача укласти спірний договір в редакції позивача, відсутні.
Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції закону від 17.04.2014, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Обставини, встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 23.07.2013 року по справі № 910/9099/13, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.
Визнавши встановленими зазначені обставини на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимога Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" укласти додаткову угоду № 27 до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 у відповідній редакції, запропонованій Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", задоволенню не підлягає.
Стосовно зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про зобов'язання відповідача за цим позовом укласти додаткову угоду № 29 до додатку В 1.1/02.1.1.-23.9-7 від 01.06.2006 в запропонованій ним редакції, слід зазначити наступне.
Як зазначалося вище, додаткова угода № 27 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 підписана зі сторони перевізника з протоколом розбіжностей зі змістом, який є предметом позову.
Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" вказує на те, що ч. 4 ст. 181 ГК України надає право стороні, яка отримала проект договору, викласти свої пропозиції, як шляхом внесення доповнень до нього так і шляхом виключення окремих пунктів договору.
Як зазначило Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" та підтвердив сам відповідач за зустрічним позовом, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" належить до суб'єктів природних монополій.
Отже, відповідно до частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", як монополіст на певному ринку (товарів, робіт, послуг), у разі не прийняття пропозицій Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до додаткової угоди № 27 до додатку В 1.1./02.1.1.-23.9-7, викладених в протоколі розбіжностей, повинен був у двадцятиденний строк передати ці розбіжності на розгляд до суду.
Як вже зазначалось, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" полягають в зобов'язанні Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" укласти додаткову угоду № 27 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 в запропонованій позивачем редакції. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, жодної вимоги щодо врегулювання розбіжностей, які виникли у зв'язку із отриманням позивачем протоколу розбіжностей відповідача, у строк встановлений ч. 7 ст. 181 Господарського суду України не було передано Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до суду, що також підтверджується і заявою останнього від 11.12.2013 № 35-22/3-828.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскільки Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не передало до суду вимоги щодо розбіжностей, які залишилися неврегульованими між сторонами у зв'язку із отриманням Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" протоколу розбіжностей, в порядку та строки, встановлені ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, тому пропозиції, викладені в протоколі розбіжностей Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до додаткової угоди № 27 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 вважаються прийнятими Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" з моменту їх отримання, тобто додаткова угода № 27 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 була укладена в редакції Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладена в редакції протоколу розбіжностей Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" додаткова угода № 29 не суперечить чинному законодавству і регулює ті ж самі питання, що й додаткова угода № 27 в редакції протоколу розбіжностей Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", зокрема змінює встановлені в пункті 2.1 додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 ставки за місце базування, доповнює додаток В 1.1./02.1.1-23.9-7 визначеннями термінів, встановлює умови переведення рейсів відповідача за первісним позовом до нового терміналу, вносить зміни щодо цін на певні послуги з наземного обслуговування, регулює стандарти обслуговування, порядок вибору агентів з обслуговування, питання розміщення земельних ділянок, питання взаєморозрахунків, відповідальності, зміни та припинення, арбітражу, момент набуття чинності, перелік та ціни додаткових послуг тощо.
Припиняючи провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідні вимоги щодо додаткової угоди № 27 є прийнятими Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на момент винесення рішення, а крім того з питань, які регулюються додатковою угодою № 27 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 в редакції Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", між сторонами вже укладена інша додаткова угоди № 29 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 в редакції протоколу розбіжностей Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України".
Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування постанови, відсутні.
Щодо посилань касатора на обов'язковість укладення угоди в запропонованій ним редакції, колегія зазначає, що за відсутності прямої вказівки в законі щодо обов'язковості укладення договору, відповідач (акцептант) має право його не укладати, а тому не підписання ним додаткової угоди № 27 до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2006 у редакції запропонованій касатором, в даному випадку, є правом, а не обов'язком відповідача (акцептанта).
Крім того, оскільки Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" є монополістом на певному ринку (товарів, робіт, послуг), то відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України єдиним і можливим способом не прийняти позивачем викладені у протоколі розбіжностей пропозиції відповідача є передача їх на розгляд суду у двадцятиденний строк.
Позивач же передав на розгляд суду вимоги щодо зобов'язання відповідача укласти Додаткову угоду № 27 до Додатку В в запропонованій ним редакції, а розбіжності, які виникли при укладанні цієї угоди, а саме, щодо пропозицій відповідача, викладених в протоколі розбіжностей, не були передані на розгляд суду, а тому такі пропозиції відповідача відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України вважаються прийнятими позивачем.
Що стосується решти доводів, колегія вважає їх такими, що фактично пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 у справі № 910/8994/13 залишити без змін.
Головуючий суддя В.А. Корсак
С у д д і М.В. Данилова
Т.Б. Данилова