"26" грудня 2006 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого Парандюк Т.С.
Суддів Гірський Б.О., Ткач З.Є.
при секретарі Заєць К.В.
з участю сторін - адвоката ОСОБА_1 та
представника позивача ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бережанського районного суду від 23 жовтня 2006 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним.
ВСТАНОВИЛА;
ОСОБА_4 звернулася у лютому 2004 року з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування 39/100 частини належного їй будинковолодіння АДРЕСА_1, вчиненого 15 квітня 2003 року вказуючи на те,що з 1986 року вона хворіє склерозом головного мозку. Захворювання носить хронічний характер, а тому вона періодично проходить лікування та обстеження у лікарів. 5 квітня 2003 року у неї відбулось чергове загострення захворювання і тому перебувала у хворобливому стані,не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними. Відповідачка,скориставшись її станом здоров'я, свідомо та умисно спонукала її до дій, що призвели до підписання даного договору.
Останнім рішенням Бережанського районного суду від 23 жовтня 2006 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4. просить рішення суду скасувати, постановивши нове рішення,яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те,що суд дав невірну оцінку зібраним доказам, висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи.
Колегія суддів,заслухавши доповідь судді апеляційного суду, заперечення
Справа № 22а-1264 Головуючий у 1-й інстанції - Ралубяк М.І.
Категорія - договори дарування Доповідач - Парандюк Т.С.
представника позивача, адвоката, вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що 15 квітня 2003 року ОСОБА_4 згідно договору дарування подарувала 39/100, належного їй на праві власності будинковолодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_4.
Відповідно до ст.225 ЦК України-правочин,який дієздатна особа вчинила у момент ,коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними,може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи,а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Проаналізувавши матеріали справи в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до переконання, що ОСОБА_4 в момент вчинення договору дарування спірної частини будинковолодіння не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати, а тому визнав цей правочин недійсним.
Посилання апелянта на те,що під час вчинення договору дарування ОСОБА_4 розуміла значення своїх дій є безпідставними, поскільки спростовуються матеріалами справи, висновком експертизи, показами свідків.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, вважає, що рішення суду відповідає зібраним доказам,нормам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів,викладених в апеляції , не вбачає.
Керуючись ст. 307,308,314,315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Бережанського районного суду від 23 жовтня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня
проголошення