Провадження № 22-ц/774/8503/14 Справа № 412/6982/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Федоріщев С.С. Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 27
02 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ
02 грудня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.
при секретарі - Шаботинець С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2014 року, -
02 вересня 2009 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_3 11 липня 2007 року був укладений кредитний договір №МL-300/0358/2007, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 кредит на купівлю нерухомого майна у розмірі 615 000 Швейцарських франків на строк до 11 липня 2031 року. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені договором. Однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконала, у зв'язку з чим у неї станом на 31 серпня 2009 року утворилася заборгованість у розмірі 656 932,84 Швейцарських франків, яка складається з заборгованості по кредиту - 604 662,86 Швейцарських франків, заборгованості за процентами по кредиту - 29 872,19 Швейцарських франків; пені - 22 397,79 Швейцарських франків. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 11 липня 2007 року був укладений договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручився перед банком за виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором. Оскільки відповідач ОСОБА_3 порушила свої зобов'язання, позивач просив стягнути солідарно зі ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 заборгованість за кредитом у загальній сумі 656 932,84 Швейцарських франків, та судові витрати у справі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2012 року позов задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «ОТП Банк» 5 539 073 грн. 77 коп., вирішено питання розподілу судових витрат (т.2 а.с.17). Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2012 року визначено складові частини заборгованості та зазначено, що стягнуто зі ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №МL-300/0358/2007 від 11 липня 2007 року у розмірі 5 539 073 грн. 77 коп., яка складається із заборгованості по кредиту - 5 098 347 грн. 93 коп. (604 662,86 Швейцарських франків); заборгованості за процентами по кредиту - 251 873 грн. 94 коп. (29 872,19 Швейцарських франків); пені - 188 851 грн. 90 коп. (22 397,79 Швейцарських франків) (т.2 а.с.28).
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2012 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2012 року залишено без змін (т.2 а.с.54-55).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2013 р. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2012 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.77-84).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задоволенні частково.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» 8 492 931, 14 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 11.06.2014 р. дорівнює 656 932,84 Швейцарських франків та складається з:
- заборгованості за кредитом - 7 817 176, 90 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 11.06.2014 р. дорівнює 604 662,86 Швейцарських франків;
- заборгованості за відсотками - 386 192,39 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 11.06.2014 р. дорівнює 29 872,19 Швейцарських франків;
- пені - 289 562,16 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 11.06.2014 р. дорівнює 22 397,79 Швейцарських франків.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Також вирішено питання щодо судових витрат (том 2 а.с.129-131).
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (том 2 а.с. 151-155).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.07.2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №ML-300/0358/2007, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 кредит на купівлю нерухомого майна у розмірі 615 000,00 Швейцарських франків на строк до 11.07.2031 року. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 прийняла зобов'язання повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені договором: пунктом 1.5.1 кредитного договору ОСОБА_3 як позичальник взяла на себе зобов'язання повернута кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом, а у випадках передбачених цим договором також сплатити неустойку та відшкодувати Банку збитки. Згідно п. 1.9 тчастини 2 кредитного договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов'язань за кредитний договором (т. 1 а.с. 30-33). 11.07.2007 р. між ОСОБА_3 та Банком було укладено додатковий договір №ML-300/0358/2007/CHF до Кредитного договору №ML-300/0358/2007 від 11 липня 2007 р., за умовиш якого, п. 1.11.1.1. було викладеного у наступній редакції: валютний курс НБУ застосовується, якщо Валютою Кредиту виступає долар США (USD), Євро (EUR) чи Швейцарський франк (CHF)». Таким чином, в даній редакції кредитної угоди застосування валютного курсу НБУ розповсюджено й на Швейцарський франк, чого не було в первинній редакції (т. 1 а.с.34). 22.10.2007 р. між ОСОБА_3 та Банком було укладено додатковий договір №ML-300/0358/2007/l до кредитного договору 300/0358/2007 від 11 липня 2007 р., за умовами якого розмір платежу, визначений у частині 1 кредитного договору №ML-300/0358/2007 від 11 липня 2007 p., збільшено з 5061,22 Швейцарських франків до 5071,89 Швейцарських франків (а.с.35). Банк Виконав свої зобов'язання та надав ОСОБА_3 обумовлену договором суму кредиту, що підтверджується валютним меморіальним ордером № 151 від 11.07.2007 р. (т.1 а.с.46). Натомість відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання за Договором не виконала, у зв'язку з чим у неї станом на 16.07.2009 року утворилася заборгованість: по кредиту - 604 662, 86 Швейцарських франків; по відсотках за користування кредитом - 23 312, 61 Швейцарських франків; по пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом - 158 639,84 грн., по штрафу - 75 грн. 16.07.2009 року позивач звертався до ОСОБА_3 з вимогою про дострокове повернення кредиту в зазначеній сумі (т. 1 а.с.39). Вказану вимогу отримано ОСОБА_3 29.07.2009 року, про що свідчить повідомлення про вручення листа (т.1 а.с.41-42). Однак ОСОБА_3 цю вимогу було проігноровано.
В той же час, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 11.07.2007 року був укладений договір поруки №SR-300/0358/2007, відповідно до умов якого поручитель поручається перед Банком за виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором (т.1 а.с.36). 25.03.2009 року позивач звертався до ОСОБА_4 як до поручителя з вимогою про дострокове повернення кредиту та зазначив, що позичальник ОСОБА_3 свої зобов'язання за Договором не виконує, у зв'язку з чим у неї станом на 25.03.2009 року утворилася така заборгованість: по кредиту - 605 533,52 Швейцарських франків; по процентах за користування кредитом - 14 604,06 Швейцарських франків; по пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом - 47 283,42 грн. (т.1 а.с.43). Вказану вимогу отримано ОСОБА_4 08.04.2009 року, про що свідчить повідомлення про вручення листа (т.1 а.с.44-45). Однак ОСОБА_4 цю вимогу було проігноровано.
Згідно до розрахунку заборгованості по кредиту станом на 31.08.2009 р. (дата, що передувала даті звернення позивача до суду), розмір заборгованості становить 656 932,84 Швейцарських франків, яка складається із заборгованості по кредиту - 604 662,86 Швейцарських франків; заборгованості за процентами по кредиту - 29 872,19 Швейцарських франків; пені - 22 397, 79 Швейцарських франків (т.1 а.с.37-38).
Задовольняючи позові вимоги в частині стягнення заборгованості зі ОСОБА_3, суд 1 інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала своїх обов'язків за договором, станом на 31.08.2009 р. утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 8 492 931,14 (вісім мільйонів чотириста тридцять дві тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 14 коп.), що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 11.06.2014 р. дорівнює 656 932,84 Швейцарських франків, яка й підлягає стягненню.
Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права. Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_4, суд 1 інстанції виходив з того, що порука ОСОБА_4 припинена, оскільки відповідно до правил ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до пункту 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Тобто, встановлення дати виконання кредитної угоди має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки саме від цієї дати починається обрахунок строку позовної давності у справі та визначається дата припинення договору поруки. Строк виконання зобов'язання за кредитним договором №ML-300/0358/2007 від 11 липня 2007 року визначений датою 11.07.2031 р. та на час пред'явлення вимог до поручителя про дострокове повернення кредиту, не сплив. Відтак, зазначені дії Банку містять ознаки односторонньої зміни строку виконання кредитної угоди. Доходячи до такого висновку суд також виходить з вимог ч. 1 ст.559 ЦК України, згідно до якої порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому суд враховує, що до припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо. В даному ж випадку, змінивши в односторонньому порядку строк виконання кредитної угоди, Банк тим самим, збільшив обсяг відповідальності поручителя, адже період користування позичальником кредитними коштами, на який розраховував поручитель при підписанні договору поруки суттєво зменшився, що потягло за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя, який на такі зміни своєї згоди не надавав.
Крім того, умови кредитного договору суттєво змінилися із укладанням вищезгаданих додаткових угод до нього, що також потягло за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя та на такі зміни поручитель своєї згоди не надавав.
З вказаними висновками суду 1 інстанції, колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а оскаржуване рішення, є законним та обґрунтованим й відповідає вимогам закону.
Доводи апелянта щодо неотримання суми кредитних коштів спростовуються матеріалами справи, а саме кредитним договором та додатковими угодами до нього й валютним меморіальним ордером № 151 від 11.07.2007 року, відповідно до яких відповідачка отримала 615 000 Швейцарських франків (т.1 а.с.46).
Посилання апелянта на те, що вона була позбавлена можливості подати до суду 1 інстанції заяву про застосування строку позовної давності, як на підставу для скасування рішення, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки справа до розгляду призначалася неодноразово, про що вона та її представник належним чином повідомлялися, крім того, нею подавалася апеляційна скарга на рішення суду 1 інстанції від 22 червня 2012 року, яке разом з ухвалою апеляційного суду від 15 листопада 2012 року, було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2013 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, тобто апелянтка була обізнана щодо наявності спору з приводу кредитного договору і протягом всього часу розгляду справи, починаючи з 2009 року, мала можливість подати відповідну заяву, однак не зробила цього. Крім того, апелянтка мала можливість надати заяву про застосування строку позовної давності до суду апеляційної інстанції, однак також цього не зробила.
Інші доводи апелянта, приведені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з розрахунком заборгованості та висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: