Провадження № 22-ц/774/8030/14 Справа № 199/1389/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Спаї В. В. Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 44
18 листопада 2014 року м. Дніпропетровськ
18 листопада 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.
при секретарі - Шаботинець С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та про вселення
за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2014 року, -
19 лютого 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути йому перешкоди в користуванні, розпорядженні та володінні майном шляхом виселення відповідачів із належного йому з ОСОБА_7 домоволодіння та його вселення в нього (а.с.2-4).
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та про вселення - задоволені в повному обсязі.
Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю - домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з домоволодіння АДРЕСА_1.
Вселено ОСОБА_2 у домоволодіння АДРЕСА_1. Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.47-49).
В апеляційній скарзі апелянти посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять скасувати рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.89-91).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.12.2013 року, за ОСОБА_2 та ОСОБА_7 визнано право власності по ? частині за кожним на домоволодіння АДРЕСА_1, а у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на вищевказане домоволодіння - відмовлено. Також, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання права власності за давністю користування - відмовлено. Вищевказані рішення набрали чинності. Не зважаючи на визнання права власності на вказане домоволодіння, відповідачі продовжують в ньому проживати, перешкоджаючи позивачу користуватися, розпоряджатися та володіти майном.
Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки відповідно до ст. 41 Конституції України, передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності; аналогічне положення міститься у ч. 1 ст. 321 ЦК України, відповідно до якої право власності є непорушним, та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону N475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК).
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК). Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Посилання апелянтів на те, що позивач є власником лише ? частини спірного домоволодіння, а власник іншої ? частини домоволодіння - третя особа, і частки в натурі не виділені, а тому позивач не мав права звертатися з зазначеним позовом до суду, і суд безпідставно задовольнив його вимоги, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, зазначена обставина не спростовує твердження позивача, що відповідачі йому перешкоджають у користуванні, розпорядженні та володінні власністю, які без відповідної правової підстави проживають в спірному домоволодінню, порушуючи права позивача, а інший співвласник домоволодіння під час розгляду справи також наполягав на задоволенні позову, про що було заявлено й представником апелянтів.
Доводи апеляційної скарги щодо правомірності проживання відповідачів у спірному домоволодінні спростовуються матеріалами справи, а сама по собі розписка про отримання позивачем від ОСОБА_6 грошових коштів та відмови від спадщини не має правового значення для вирішення справи по суті, оскільки з приводу права власності на спірне домоволодіння ухвалено судові рішення, які набрали чинності і копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідачів про розгляд справи, оскільки такі обставини відповідно до положень ст.309 ЦПК України є підставою для скасування лише у разі, якщо це призвело до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апелянтів, приведені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: