Провадження № 22-ц/774/10344/14 Справа № 203/4222/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Підберезний Г. А. Доповідач - Свистунова О.В.
Категорія 27
09 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Свистунової О.В.
суддів Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.
за участю секретаря Книш К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2014 року
по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер» до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» про відшкодування збитків у порядку регресу, -
У липні 2013 року позивач звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» про відшкодування збитків у порядку регресу. Судовий збір сплачений у відповідності до вимог чинного законодавства.
У обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що відповідно до кредитного договору № KRC/0900/239/07 укладеному 07.06.2007 року між Дніпропетровською філією АКБ «Індустріалбанк» і ОСОБА_2 остання отримала кредит у 20 000,00 грн. під 9% річних.
За умовами кредитного договору, ОСОБА_2 зобов'язалася, починаючи з 01.07.2007 року, погашати кредит у рівних частках у сумі не менше ніж 555,56 грн. та сплачувати нараховані відсотки за користування кредитом щомісяця, не пізніше 25 числа кожного місяця, а при повному погашені кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Остаточне погашення кредиту та нарахованих відсотків здійснити строком не пізніше 07.06.2010 року.
Дана фінансова операція була застрахована Дніпропетровською філією АКБ «Індустріалбанк» у Закритому акціонерному товаристві «Страхова компанія «Партнер», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Партнер», за договором фінансових ризиків № 6055/1-12 від 03.12.2007 року.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором № KRC/0900/239/07 не виконав, у зв»язку з чим, станом на 30.06.2010 року заборгованість склала 7 189,95 грн. і як наслідок, виник страховий випадок, відповідно до п.3.1. договору добровільного страхування фінансових ризиків № 6055/1-12 від 03.12.2007 року.
На підставі заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування № 1037 від 29.06.2010 року було складено страховий акт № ФР-153/9/6055/1-12 від 30.06.2010 року та відшкодована сума збитків у розмірі 7 189,95 грн.
На підставі викладеного, позивачі просили стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер», у порядку регрессу - 7 189,95 грн. та стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер» - 229,40 грн. судових витрат.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер» - 7189,95 грн. суми збитків.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер» - 229,40 грн. судового збору.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки, рішення першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кредитного договору № KRC/0900/239/07 укладеному 07.06.2007 року між Дніпропетровською філією АКБ «Індустріалбанк» і ОСОБА_2 остання отримала 20 000,00 грн. під 9% річних.
За умовами кредитного договору, ОСОБА_2 зобов'язалася, починаючи з 01.07.2007 року, погашати кредит у рівних частках у сумі не менше ніж 555,56 грн та сплачувати нараховані відсотки за користування кредитом щомісяця, не пізніше 25 числа кожного місяця, а при повному погашені кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Остаточне погашення кредиту та нарахованих відсотків здійснити строком не пізніше 07.06.2010 року.
Дана фінансова операція була застрахована Дніпропетровською філією АКБ «Індустріалбанк» в Закритому акціонерному товаристві «Страхова компанія «Партнер», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Партнер», за договором фінансових ризиків № 6055/1-12 від 03.12.2007 року.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором № KRC/0900/239/07 не виконав, у зв»язку з чим, станом на 30.06.2010 року заборгованість склала 7 189,95 грн. і як наслідок, виник страховий випадок, відповідно до п.3.1. договору добровільного страхування фінансових ризиків № 6055/1-12 від 03.12.2007 року.
На підставі заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування № 1037 від 29.06.2010 року було складено страховий акт № ФР-153/9/6055/1-12 від 30.06.2010 року та відшкодована сума збитків у розмірі 7 189,95 грн.
Суд першої інстанції, надаючи правове обґрунтування оскарженого рішення послався на наступні норми: ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993 ЦК України, якими встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Крім того, послався на ч.1 ст.1191 ЦК України, згідно до якої, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Колегія суддів вважає, що саме у зв»язку з тим, що судом першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення відбулось змішування таких понять, як суброгація і регрес, зазначене і призвело до порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення.
Колегія суддів не погоджується з тим, що в українському цивільному законодавстві не передбачена і не може бути застосована суброгація до правовідносин страхування. У теорії цивільного права суброгацією в страхуванні визначається заснований на законі перехід до страховика права вимоги, яке страхувальник (вигодонабувач) має до особи, відповідальної за збитки, які відшкодовані в результаті страхування, і який здійснюється шляхом передачі цього права в обсязі виплаченого страховиком страхового відшкодування. У правовідносинах страхування суброгація - це найпоширеніше явище, оскільки вона передбачена для всіх страховиків, які виплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Очевидною є різниця в правових наслідках виплати страховиком страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування та виплати страхового відшкодування за договором обов»язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Перша виплати своїм наслідком для страховика має перехід до нього права вимоги до особи, відповідальної за збитки, - суброгацію, інша - виникнення в страховика права зворотної вимоги до винної особи - регрес. Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК та ст.. 27 Закону №85/96-ВР встановлений особливий правовий режим.
Отже, суброгація та регрес - це різновиди права вимоги, головною відмінністю між якими є те, що при суброгації існує основне зобов»язання, яке не припиняється виплатою страхового відшкодування, і в якому відбувається заміна кредитора на підставі передбаченого законом сингуляторного правонаступництва. І навпаки, регрес передбачає існування двох зобов»язань, одне з яких основне, первісне, а інше (регресне) - похідне від основного й виникає на підставі та у зв»язку з припиненням основного зобов»язання.
Крім того, змішування цих правових понять недопустиме, оскільки, закон передбачає різні правила визначення моменту початку позовної давності для суброгаційої вимоги страховика та для його регресної вимоги, оскільки, у відповідності до ст.. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є самостійною підставою для відмові у позові, незалежно від його обґрунтованості по суті. Тобто, відповідно до п.6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов»язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов»язання, а тому для регресної вимоги страховика момент початку строку позовної давності буде день проведення страховиком виплат страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов»язанні). Моментом початку позовної давності для суброгаційної вимоги страховика в правовідносинах буде день виникнення деліктного зобов»язання - день завдання майнової шкоди потерпілому в деліктному зобов»язанні за договором майнового страхування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, що страхове відшкодування було виплачено із порушенням умов договору страхування, а саме - не надано всіх необхідних документів, перелічених п.10 Договору страхування, а відтак, сплачена сума не підлягала стягненню із ОСОБА_2, не можна взяти до уваги, як необґрунтовані.
Відповідно до страхового акту № ФР-153/9/6055/1-12 його невід'ємною частиною є заява про виплату страхового відшкодування № 187 від 30.01.2009р. та заява про виплату страхового відшкодування № 1037 від 29.06.2010р., згідно із якими Банком було додано всі документи, передбачені п.10 договору страхування. Як вбачається із заяви на виплату страхового відшкодування № 187 від 30.01.2009р. до страхової компанії були направлені наступні документи:
- Копія кредитного договору № КЯС/0900/239/07 від 07.06.2007р.;
- Копія паспорту та ідентифікаційного номеру гр. ОСОБА_2;
- Копія довідки про доходи гр.. ОСОБА_2;
- Копія заяви-анкети на отримання кредиту;
- Копія реєстру № 4607 від 01.07.2008р.;
- Копії листів-претензій до гр.. ОСОБА_2
Крім того, до заяви про виплату страхового відшкодування, направленої Банком до ПАТ «Страхової компанії «Партнер» 29.06.2010р. додавались виписки з особових рахунків поточної та простроченої заборгованості Позичальника.
Тому, посилання апелянта у апеляційній скарзі на порушення Банком зазначеного пункту договору страхування, є безпідставним та таким, що не відповідає обставинам справи.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за заявою про виплату страхового відшкодування № 187 від 30.01.2009р. страховою компанією здійснення страхового відшкодування не відбулось, а відбулось лише за заявою № 1037 від 29.06.2010р., про що суду були надані відповідні докази.
Доводи у апеляційній скарзі , що АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» навіть не звертався до ОСОБА_2. з вимогою погасити поточну заборгованість або всю суму кредиту також не можна взяти до уваги, оскільки, зазначене твердження не відповідає дійсності.
Відповідно до листа № 1186/2 від 01.07.2009р. Банк повідомляв позичальника про порушення умов кредитного договору та вимагав протягом тридцятиденного терміну погасити виниклу заборгованість за кредитним договором. Зазначений лист ОСОБА_2 було отримано власноруч, про що була зроблена відповідна відмітка на зворотній стороні листа. У зв'язку із тим, що Позичальником було проігноровано зазначену вимогу Банку щодо погашення простроченої заборгованості, АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» був змушений звернутись до страхової компанії з проханням виплати страхового відшкодування.
Однак, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неправомірного незастосування судом строків позовної давності відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України до вказаних правовідносин.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, з такою заявою Відповідач звернувся до суду 20.06.2014 року, під час розгляду справи та суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у застосуванні строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки, визначив початок його перебігу, а саме - з 30.06.2010 року, тобто, з моменту сплати суми за страховим випадком, що підтверджено платіжним дорученням № 80. А також, з урахуванням того, що з позовом, позивач звернувся до суду 25.06.2013 року, що підтверджено відтиском поштового штампу про відправлення. Тобто, суд першої інстанції вважав, що між сторонами виникли саме регресні відносини, а тому, строк позовної давності має рахуватись від дня виконання основного зобов»язання, тобто, від дня проведення страховиком виплат страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов»язанні).
Однак, колегія суддів вважає, що у даних правовідносинах страхування, у страховика виникло право суброгаційної вимоги, а тому, моментом початку позовної давності для суброгаційної вимоги страховика у вказаних правовідносинах буде саме день виникнення деліктного зобов»язання - день завдання майнової шкоди потерпілому в деліктному зобов»язанні за договором майнового страхування - 26.01.2009 року, тобто момент виникнення страхового випадку передбаченого розділом 9 Договору добровільного страхування фінансових ризиків. А відтак, строк позовної давності закінчився - 26.01.2012 року, тоді як до суду із позовом позивач звернувся 02.07.2013 року та питання щодо поновлення строку для звернення до суду не ставив.
У відповідності до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі (заява відповідача від 20.06.2014 року, під час розгляду справи у суді першої інстанції), є самостійною підставою для відмови у позові, незалежно від його обґрунтованості по суті.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв»язку з пропуском строку позовної давності.
.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2014 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер» до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» про відшкодування збитків у порядку регресу - відмовити, у зв»язку з пропуском строку позовної давності.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий О.В.Свистунова
Судді В.Ю.Міхеєва
В.А.Ремез