Провадження № 22-ц/774/8007/14 Справа № 203/3774/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Ф. Ф. Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 39
02 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ
02 грудня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді : Ткаченко І.Ю.
суддів: Рудь В.В., Повєткіна В.В.
при секретарі: Шаботинець С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
за позовом ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_4, треті особа: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Управління - служба у справах дітей Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на частку нерухомого спадкового майна
за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2
на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2014 року, -
06 червня 2014 року ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на частку нерухомого спадкового майна (а.с. 1-4). В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень, посилалися на те, що він проживав разом донькою ОСОБА_6 - ОСОБА_7 у цивільному шлюбі з 2000 року за адресою: АДРЕСА_1 та ця квартира належала ОСОБА_7 на праві приватної власності. Від шлюбу в них була спільна дитина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. В подальшому ОСОБА_7 змінила прізвище ім'я та по-батькові на ОСОБА_7. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла та після її смерті її мати ОСОБА_6 оформила опікунство над своїми онуками ОСОБА_2 та ОСОБА_8, батько якого від нього відмовився. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6, яка була бабусею малолітньої ОСОБА_2 Після її смерті спадкове майно складалось з двох квартир у Дніпропетровську за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які померла заповіла заповітом, вчиненим 29.04.2011 року своєму племіннику ОСОБА_4 Вказаний заповіт вважає частково недійсним оскільки малолітня особа ОСОБА_2 від спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 ніколи не відмовлялася та мала право на обов'язкову частку у спадщині, тому враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду та просив визнати заповіт ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4, посвідчений у Першій дніпропетровській державній нотаріальній конторі, частково недійсним у тій частині, що в ньому не відображено право малолітньої особи ОСОБА_2 як особи, що прийняла 1/3 спадщини за цим заповітом згідно ч. 4 ст. 1268 ЦК України та визнати за малолітньою ОСОБА_2 право власності на 1/3 частки нерухомого спадкового майна - квартир у Дніпропетровську за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а.с.20-23).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на частку нерухомого спадкового майна - відмовлено в повному обсязі ( а.с.80-82).
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 84-88).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 була бабусею малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради № 659 від 22.12.2008 року призначена її опікуном, що підтверджується копією свідоцтв (а.с.24-28, 30). 29.04.2011 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого заповіла все своє майно, яке буде належати їй на день смерті, і на що вона за законом матиме права ОСОБА_4, який був посвідчений державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Білецькою В.І. та зареєстровано в реєстр за № 9-521, що підтверджується копією вказаного заповіту (а.с.57). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла. Після її смерті з заявами про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, діючий від імені ОСОБА_2, свідоцтва про право на спадщину жодному зі спадкоємців не видавалось, що підтверджується копією матеріалів спадкової справи (а.с. 54-58). 04.06.2014 року малолітня дитина ОСОБА_2, передана від опікуна батьку дитини ОСОБА_5, що підтверджується копією акту від 04.06.2014 року (а.с. 10).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зміст заповіту від 29.04.2011 року, складеного ОСОБА_6, який посвідчений державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Білецькою В.І. та зареєстровано в реєстр за № 9-521 не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. При розгляді позовних вимог позивача, суд 1 інстанції виходив з того, що не знайшов підтвердження факт того, що існують підстави визначені ст. 215 ЦК України вважати спірний заповіт недійсним, оскільки ОСОБА_6 правомірно у передбаченому законом порядку скористалась своїм правом на розпорядження своїм майном після смерті. В спірному заповіті не зазначено, яку саме квартиру та в яких частках вона заповідає ОСОБА_4, а зазначає, що передає йому у спадок все своє майно.
Вказані висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права. Так, відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Підставою недійсності правочину, згідно ст. 215 ЦК України - є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Згідно ст.. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Крім того позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження свої позовних вимог, оскільки на даний час жодній особі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 не видавалось, позивачем навіть не надано доказів того, що нотаріусом було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, крім того, державний нотаріус навіть не визначив спадкову масу після смерті ОСОБА_6, при цьому посилався на ст. 57 ЦПК України де встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета.
Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на порушення права малолітньої дитини, яка була під опікою померлої, і яка на його думку має право на обов'язкову частку у спадщині, як на підставу недійсності заповіту, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки воно є безпідставним та діючим законодавством таке право не передбачено, оскільки згідно «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року право на обов'язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов'язкової частки. Право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов'язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов'язкову частку. Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. При визначенні розміру обов'язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов'язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі). Визначивши розмір обов'язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом - свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Інші доводи апелянта, приведені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: