Справа № 152/1918/14-к
28 листопада 2014 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря
судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження: № 152/1918/14-к (ЄРДР № 12014020360000314),
по обвинуваченню: ОСОБА_3 , народженого: ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Деребчин Шаргородського району Вінницької області, проживаючого у АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, одруженого, не працюючого, раніше судимого: вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 15.05.2014 року за ч. 1 ст. 185 та ч. 1 ст. 164 КК України до одного року і шести місяців обмеження волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням та двохрічним іспитовим строком,
- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України,
сторони кримінального
провадження:
сторона обвинувачення:
прокурор - ОСОБА_4 ,
законний представник
малолітнього потерпілого - ОСОБА_5 ,
сторона захисту:
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , згідно виконавчого листа № 152/400/13-ц, виданого 13.03.2013 року Шаргородським районним судом Вінницької області був зобов'язаний сплачувати на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 450 грн, щомісячно, починаючи з 25.02.2013 року і до досягнення дитиною повноліття.
Знаючи про необхідність сплачувати аліменти, ОСОБА_3 , починаючи з 01 січня 2014 року до 01 жовтня 2014 року, умисно, маючи реальну можливість сплачувати аліменти, злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , ніде не працевлаштувався, на облік у центр зайнятості не ставав, ігноруючи рішення суду та ухиляючись від його виконання, не сплатив за вказаний період жодного разу коштів, і таким чином допустив заборгованість по сплаті аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму виплат за шість місяців відповідних платежів, на загальну суму 4050 грн. Внаслідок чого порушив та продовжує порушувати право дитини на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.
Отже, своїми діями ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України, тобто злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 винуватим себе у вчиненні злочину визнав повністю, не заперечував факту його вчинення при вище наведених обставинах.
По суті пред'явленого обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, обвинувачений ОСОБА_3 , зокрема, пояснив, що згідно рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 13.03.2013 року, під час проголошення якого він був присутній, він зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_8 у розмірі 450 грн, щомісячно до досягнення сином повноліття. З 01 січня 2014 року до 01 жовтня 2014 року, він, знаючи про свій обов'язок, жодного разу не сплатив аліментів, хоча кошти у нього були, оскільки він не офіційно працював. Не сплачував він аліменти за цей період тому, що йому так сказала його мати. Його заборгованість по аліментах за вказаний період становить 4050 грн. У центрі зайнятості на обліку він не стоїть, офіційно ніде не працює.
Законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_5 , у судовому засіданні, зокрема, пояснила, що ОСОБА_3 ніякої допомоги на утримання сина не надає. Заборгованість по аліментах за період з 01 січня 2014 року до 01 жовтня 2014 року становить 4050 грн.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні, зокрема, пояснила, що вона працює у Відділі державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції. У неї на виконанні перебувало 2 виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на сина ОСОБА_8 та на дружину. Заборгованість по аліментах за період з 01 січня 2014 року до 01 жовтня 2014 року на утримання сина становить 4050 грн. За цей період ОСОБА_3 жодного разу не сплачував аліменти, не дивлячись на її неодноразові попередження. На облік у центр зайнятості він не став, поважних причин несплати аліментів їй не повідомляв. Ніякого майна ОСОБА_3 не має, ніде не працює.
Окрім того, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, також підтверджується іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні, а саме:
- виконавчим листом № 152/400/13-ц Шаргородського районного суду Вінницької області від 13.03.2013 року, із якого вбачається, що обвинувачений зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_8 у розмірі 450 грн, щомісячно, починаючи з 25.02.2013 року та до досягнення сином повноліття;
- постановою про відкриття виконавчого провадження, із якої вбачається, що за виконавчим листом № 152/400/13-ц, виданим 13.03.2013 року Шаргородським районним судом Вінницької області відкрито виконавче провадження;
- попередженнями, із яких вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово попереджався державним виконавцем про необхідність погашення заборгованості по аліментах;
- розрахунком заборгованості по аліментах, із якого вбачається, яку заборгованість по аліментах має ОСОБА_3 ;
- довідками Михайлівської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів; ФГ «Михайлівське-В» та ПП «Золотий колос», із яких вбачається, що ОСОБА_3 з питань працевлаштування не звертався, хоча робочі місця були;
- листом Шаргородського районного центру зайнятості, із якого вбачається, що ОСОБА_3 на обліку як безробітний не перебуває та у пошуку роботи не звертався.
Отже, аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів переконує суд у тому, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), винуватість його доведена повністю, дії органами досудового розслідування кваліфіковані вірно і він повинен нести відповідальність за вчинене за ч. 1 ст. 164 КК України.
Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 виду та міри покарання, приймає до уваги характер, ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії невеликої тяжкості, конкретні обставини справи, зокрема, те, що не дивлячись на засудження згідно вироку від 15.05.2014 року за ч. 1 ст. 164 КК України, ОСОБА_3 і надалі продовжував не сплачувати аліменти, дані про особу обвинуваченого, який на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не знаходиться, за місцем проживання характеризується посередньо.
Згідно зі ст. 66 КК України, обставиною, пом'якшуючою покарання ОСОБА_3 є визнання ним винуватості.
Обставин, обтяжуючих покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
Суд не знаходить підстав для застосування до ОСОБА_3 ст.ст. 69, 69-1 КК України, а тому: з урахуванням усіх обставин у справі, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, наявності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік і 6 місяців.
При цьому, суд не вбачає можливості застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України щодо звільнення від відбування покарання, оскільки рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд приймає, якщо, врахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Проте, у даному випадку, суд з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та обставин справи, думки законного представника потерпілого, яка так само, як прокурор вважає, що ОСОБА_3 слід призначити реальне покарання, а сам обвинувачений проти цього теж не заперечував, вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише за умови реального відбування ним покарання.
Окрім того, на підставі ст. 71 КК України, до покарання за цим вироком належить частково приєднати не відбуте покарання, за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 15.05.2014 року, і остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік і 9 місяців.
Призначаючи ОСОБА_3 зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення підсудного, його перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.
Цивільний позов не заявлено.
Речових доказів та процесуальних витрат у справі немає.
Підстав для застосування запобіжного заходу немає.
Керуючись ст.ст. 368-371, 373-376 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на один рік і шість місяців.
На підставі ст. 71 КК України остаточно призначити покарання ОСОБА_3 шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 15.05.2014 року, у виді обмеження волі строком на один рік і дев'ять місяців.
Строк відбування покарання обчислювати з дня звернення вироку до виконання.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не застосовувати.
Згідно ст.ст. 376, 392, 393, 395, 532 КПК України, вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1