Ухвала
іменем україни
3 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокуратури
м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Бучанської міської ради Київської області до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 липня
2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року,
встановила:
У березні 2014 року прокуратура м. Ірпеня Київської області, діючи в інтересах держави в особі Бучанської міської ради Київської області, звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Бучанської міської ради Київської області від 24 липня 2008 року
ОСОБА_3 було передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,1 га, що знаходиться по АДРЕСА_1. На зазначеній земельній ділянці знаходилися багаторічні зелені насадження, відновну вартість яких відповідач на підставі ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» мав сплатити до міського бюджету під час передачі земельної ділянки йому у власність. Посилаючись на те, що
13 лютого 2009 року відповідач отримав державний акт на вищевказану земельну ділянку, проте відновну вартість зелених насаджень, що підлягають видаленню, у розмірі 233 184,78 грн, не сплатив.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 липня
2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від
25 вересня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі заступник прокурора Київської області просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права.
Проте з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї земельної ділянки, а також на багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності.
Згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» в цій же редакції видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 1045.
На підставі п. 11 зазначеного Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній чи юридичній особі, сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи.
Подальше видалення таких зелених насаджень у відповідності до п. 10 Порядку здійснюється за рішенням власника земельної ділянки без сплати їх відновної вартості.
Отже, в разі набуття права власності на земельну ділянку необхідність сплати до бюджету відновної вартості розташованих на ній багаторічних насаджень законодавець пов'язує з фактом переходу права власності на них до власника земельної ділянки, а не з фактом їх фактичного видалення.
Установлено, що рішенням Бучанської міської ради Київської області від 24 липня 2008 року надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 площею 1 000 кв. м. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.
30 жовтня 2008 року рішенням Бучанської міської ради Київської області було затверджено проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки ОСОБА_3 у власність. Відповідно до п. 5 вищевказаного рішення ради, останнього зобов'язано провести сплату відновної вартості зелених насаджень в розмірі 233 184,88 грн, відповідно до затвердженого розрахунку.
На підставі зазначеного рішення 13 лютого 2009 року ОСОБА_3 отримав державний акт про право власності на вказану земельну ділянку.
Згідно з актом обстеження зелених насаджень від 7 жовтня 2008 року, на земельній ділянці, яка передана у власність ОСОБА_3, знаходиться 81 дерево, з них: 65 сосен діаметром 18-24 см віком 54 роки у задовільному стані та 16 сосен діаметром 18-24 см. віком 54 року у незадовільному стані.
Вказані земельні насадження залишаються на місці в межах відведеної під забудову земельної ділянки та передаються на збереження відповідачу. Згідно з розрахунком визначено відновну вартість зелених насаджень в розмірі 233 184,78 грн.
Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначав, що про порушення йому стало відомо лише в червні 2013 року під час проведення відповідної перевірки щодо повноти вжитих заходів представницького характеру для стягнення коштів по заборгованості по сплаті відновної вартості за зелені насадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.
За змістом ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Зазначене положення закону поширюється і на позов, який пред'являється прокурором.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.
З матеріалів справи вбачається, що постановою прокуратури м. Ірпеня Київської області від 6 червня 2013 року постановлено провести перевірку в порядку прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів, зокрема, у Бучанській міській раді Київської області з питань сплати погашення заборгованості зі сплати відновної вартості за зелені насадження та повноти вжитих заходів цивільно-правового характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України суд на вказане уваги не звернув, не врахував, що Бучанською міською радою Київської області не було вжито заходів щодо стягнення заборгованості зі сплати відновної вартості зелених насаджень, у зв'язку з чим прокурор зобов'язаний вжити заходів на захист інтересів держави та усунення виявлених порушень. Залишив поза увагою, що прокурор навів обґрунтовані доводи для поновлення строку.
Викладене свідчить про те, що при вирішенні спору судами не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 липня
2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді:В.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М. Фаловська