Ухвала
іменем україни
11 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_3,
суддів: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
при секретарі ОСОБА_6,
розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013030340003450, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,
за касаційною скаргою засудженого на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Луганської області від 31 березня 2014 року,
за участю прокурора ОСОБА_7,
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та призначаючи реальну міру покарання, в достатній мірі не врахував усіх обставин справи, обставин, що пом'якшують покарання, стану здоров'я та даних про його особу.
Вироком Свердловського районного Луганської області від 09 січня 2014 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 1 ст. 190 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
31 березня 2014 року апеляційний суд за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 у частині призначення покарання та ухвалив новий, за яким призначив останньому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
У решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
За вироком суду в березні 2012 року ОСОБА_1 шляхом обману отримав від ОСОБА_2 автомобіль «ВАЗ 21061», державний номер НОМЕР_1, за який повинен був заплатити 10 000 грн., однак кошти за нього не повернув та після його продажу грошові кошти витратив на власні потреби, чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора із запереченнями проти скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За змістом диспозиції ст. 190 КК України шахрайство полягає у протиправному заволодінні майном або придбанні права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживанням його довірою. При цьому суб'єктивна сторона шахрайства передбачає наявність прямого умислу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у володіння автомобіль «ВАЗ 21061», державний номер НОМЕР_1, за який мав сплатити потерпілій не пізніше травня 2012 року 10 000 грн., однак не зробив цього.
Разом із тим, судом також встановлено, що за умовами домовленості, що не оспорювала й сама потерпіла, гроші за автомобіль повинні бути повернені протягом обумовленого періоду, натомість автомобіль передається у володіння ОСОБА_1 одразу, незалежно від отримання оплати.
Зазначеним обставинам суд першої інстанції у вироку ніякої оцінки не дав, так само як і не зазначив, у чому ж заключався умисний характер дій ОСОБА_1, направлених на заволодіння майном потерпілої саме шляхом обману ( враховуючи зміст вищевказаних домовленостей ).
Крім того, як убачається з долученої до матеріалів кримінального провадження копії рішення Свердловського міського суду Луганської області від 22 квітня 2013 року за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу в розмірі 10000 грн. за договором позики, яке вступило в законну силу, судом встановлено наявність цивільно-правових відносин між потерпілою та засудженим, що виникли через несплату коштів за придбаний автомобіль, повністю задоволено позовні вимоги позивачки. З показань обох сторін провадження у судовому засіданні вбачається, що на час ухвалення вироку тривала процедура примусового виконання зазначеного рішення.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував зазначених норм чинного законодавства, помилково встановив наявність у діянні ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, оскільки відносини, що виникли між потерпілою та засудженим, за своїм змістом є цивільно-правовими, а спори, які виникають із цих правовідносин, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, про що й свідчить ухвалене рішення.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
У зв'язку з зазначеним та відповідно до вимог ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок суду апеляційної інстанції та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок суду першої інстанції і закриває кримінальне провадження.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Луганської області від 31 березня 2014 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Свердловського районного суду Луганської області від 09 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасувати.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5