Ухвала іменем україни
26 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Українська товарна біржа, про визнання біржових угод недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 червня 2014 року,
У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 06 серпня 1983 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 За час шлюбу за спільні кошти вони придбали спірне майно, а саме: автомобіль марки RENAULT Trafik DCI, 2005 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, та автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2. Вказані автомобілі були зареєстровані на ОСОБА_7
20 серпня 2009 року вищезазначені автомобілі були продані ОСОБА_7 ОСОБА_8 за біржовими угодами купівлі-продажу транспортного засобу за реєстраційними номерами 905099 та 305100. За продані автомобілі ОСОБА_7 отримав 200 грн. Позивач зазначає, що своєї згоди на вчинення вказаних правочинів не надавала. Після придбання автомобілів ОСОБА_8 зареєстрував їх на власне ім'я, але після вчинення правочину купівлі-продажу на товарній біржі автомобіль марки RENAULT Trafik DCI на підставі довіреності залишився у користуванні ОСОБА_7, а автомобілем NISSAN Vanette користувався ОСОБА_8 У 2010 році ОСОБА_8 продав автомобіль марки NISSAN Vanette третій особі.
На підставі наведеного ОСОБА_6 просила суд: поновити строк звернення її до суду; визнати біржові угоди недійсними, застосувати наслідки недійсності правочину в частині повернення автомобіля марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, у спільну сумісну власність
ОСОБА_6 і ОСОБА_7, зокрема на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України витребувати у ОСОБА_8 автомобіль марки NISSAN Vanette, стягнути судові витрати.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області
від 08 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 11 червня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.
Поновлено строк звернення до суду ОСОБА_6
Визнано недійсним біржовий договір (угоду) купівлі-продажу транспортного засобу від 20 серпня 2009 року за реєстраційним номером 905099, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за участю Української товарної біржі, за яким ОСОБА_7 продав автомобіль марки RENAULT Trafic DCI, 2005 року випуску, білого кольору, № кузова НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1,
ОСОБА_8 за ціною 100 грн.
Визнано недійсним біржовий договір (угоду) купівлі-продажу транспортного засобу від 20 серпня 2009 року за реєстраційним номером 905100, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за участю Української товарної біржі, за яким ОСОБА_7 продав автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, червоного кольору, № кузова НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_2,
ОСОБА_8 за ціною 100 грн.
Зобов'язано ОСОБА_8 повернути автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, червоного кольору, № кузова НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_2, одержаний за біржовим договором купівлі-продажу транспортного засобу від 20 серпня 2009 року за реєстраційним номером 905100, у спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 200 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, керуючись положеннями ст. ст. 215, 216, 368, 369 ЦК України та ст. ст. 60, 61, 65 СК України, виходив із того, що оспорюванні біржові угоди були укладені між відповідачами з порушенням вимог закону, оскільки для їх укладення не була отримана згода позивача, та на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України дійшов висновку про можливість витребування у відповідача ОСОБА_8 спірного автомобіля, який було відчужено на підставі визнаної судом недійсною біржової угоди.
Проте з такими висновками судів не можна повністю погодитись з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06 серпня 1983 року (а. с. 6).
Судом встановлено, що за час шлюбу за спільні кошти подружжям - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - було придбане спірне майно: автомобіль RENAULT Trafic DCI, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, які були зареєстровані на відповідача ОСОБА_9
Відповідно до біржових угод купівлі-продажу транспортних засобів від 20 серпня 2009 року за реєстраційними номерами 905099 та 905100, відповідно, автомобілі марки RENAULT Trafic DCI, 2005 року випуску, та марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, були продані чоловіком позивачки - ОСОБА_7 відповідачу ОСОБА_8 за біржовими угодами. Загальна вартість проданих автомобілів становила 200 грн.
Крім того, судом було встановлено, що автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску, у ОСОБА_8 на час розгляду спору немає, оскільки був проданий третій особі.
Разом з тим суд, встановивши зазначені обставини, помилково застосував до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 388 ЦК України та зобов'язав ОСОБА_8 повернути автомобіль.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.
За нормами ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи у разі порушення нею положень ч. 2 ст. 13 цього Кодексу, де зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб.
Згідно з вимогами ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 330, ст. 388).
Положеннями ст. 215 ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.
Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.
На угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Реституція, як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України), застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач як на підставу задоволення своїх вимог одночасно послалась на положення ст. ст. 215, 216 ЦК України та 388 ЦК України при цьому звернувшись з позовом до сторони оспорюваного правочину - біржової угоди купівлі-продажу транспортного засобу - ОСОБА_8
Разом з тим судом було встановлено, що автомобіль марки NISSAN Vanette 2.3, 2000 року випуску ОСОБА_8 відчужив третій особі.
Пунктом 19 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 визначено, що застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Встановивши вказані обставини, судом не було встановлено, кому відчужено спірний автомобіль, та, якщо вказаний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_8, то яким чином він може бути витребуваний у останнього.
Суд першої інстанції у порушення положень ст. 10 ЦПК України, всебічно та повно обставини у справі не з'ясував, не визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, що їх регулює, не залучив до участі у справі особу, що є на даний момент власником спірного автомобіля, не з'ясував, чим це підтверджено, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів щодо того, що ОСОБА_8 відчужив спірний автомобіль.
Апеляційний суд зазначених недоліків суду першої інстанції не усунув та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, оскільки ухвалені без повного з'ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: А.О. Леванчук А.В. Маляренко Т.О. Писана Г.В. Юровська