03 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/2003/14
Категорія: 8.4.3 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
при секретарі - Філімович І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тензо Р», Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, про припинення юридичної особи, визнання недійсними установчих та реєстраційних документів,
ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (далі - позивач, ДПІ) звернулась з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тензо Р» (далі - Товариство), Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба).
Позивач просив суд визнати недійсними установчі та реєстраційні документи Товариства з моменту реєстрації та припинити юридичну особу. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що Товариство зареєстровано з подальшою передачею в управління підставній особі всупереч інтересам держави та з порушенням норм чинного законодавства з метою ухилення від сплати податків.
ТОВ «Тензо Р» подано заперечення на позовну заяву, в яких директор ОСОБА_2 пояснила, що за власною ініціативою зареєструвала Товариство з метою провадження господарської діяльності. Реєстраційні та первинні бухгалтерські документи з печаткою знаходяться за адресою її реєстрації. Товариство здійснювало і буде здійснювати в майбутньому підприємницьку діяльність, до заперечень додано реєстраційні та установчі документи Товариства.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням ДПІ подано апеляційну скаргу на вказану постанову, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДПІ у повному обсязі.
Апелянт вказує на те, що оскільки засновник ТОВ «Тензо Р» не здійснював від імені підприємства безпосередньої самостійної діяльності, направленої на отримання прибутку, то дану діяльність неможливо вважати підприємницькою.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
ТОВ «Тензо Р» зареєстрований як юридична особа 4 червня 2014 р. Одним із засновників і директором Товариства є ОСОБА_2.
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2, відібраних співробітником податкової міліції, нею зареєстровано Товариство на пропозицію знайомого за винагороду. Господарською діяльністю вона не займалася, печатки та установчих документів відповідача не має.
Стосовно порушення кримінального провадження на підставі пояснень ОСОБА_2, позивачем надано лист слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 6 жовтня 2014 р., згідно якого у провадженні слідчого управління знаходиться кримінальне провадження № 12012160020000184 від 24 листопада 2012 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 212, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 205 КК України. Досудове розслідування триває.
З матеріалів справи вбачається, що підприємство зареєстровано 12 червня 2014 р., а кримінальне провадження, в рамках якого ОСОБА_2 допитували в якості свідка, триває з 24 листопада 2012 р. Досудове розслідування триває майже два роки, однак відносно якої особи така справа порушена позивачем не зазначено.
Недійсність установчих документів апелянтом обґрунтовується наявністю у діяльності Товариства ознак фіктивності.
Згідно до положень ст. 551 ГК України ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичної особи-підприємця, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, зокрема є реєстрація (перереєстрація) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що висновок про наявність ознак фіктивності повинен ґрунтуватися на доведеному належними доказами факті передачі суб'єкта господарювання підставним особам або особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність (реалізовувати повноваження). Однак відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
В якості доказів існування в діяльності Товариства ознак фіктивності апелянт посилається на пояснення засновника Товариства, однак належним доказом фіктивності підприємства є вирок суду у кримінальній справі. Вироку суду у кримінальній справі позивачем не представлено.
Разом з тим не доведено, що установчі документи Товариства не відповідають вимогам Цивільного та Господарського кодексів України, що при реєстрації підприємства було допущено ст.ст. 8, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Перелік підстав для припинення юридичної особи визначений ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а саме: підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам доходів і зборів податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням; визнання судом юридичної особи - емітента такою, що відповідає ознакам фіктивності; неподання акціонерним товариством протягом двох років поспіль Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації, передбаченої законом; нескликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль; неутворення органів акціонерного товариства протягом року з дня реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства.
Зазначений перелік підстав для припинення юридичної особи є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає. Апелянтом не надано суду доказів існування будь-яких з вищевказаних обставин, які б могли бути підставою для припинення юридичної особи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав необґрунтованості.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.
Повний текст судового рішення виготовлений 05.12.2014 року.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: А.В.Крусян
Суддя: О.І.Шляхтицький