ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
03 грудня 2014 року 08:30 № 826/12621/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС
проскасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.2013 р. № 0000051701,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.2013 р. № 0000051701.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.10.2014 р. (справа К/800/19061/14) касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014 р. та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 р. по справі № 826/12621/13-а скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судом касаційної інстанції було встановлено, що судами першої та апеляційної інстанції не було враховано презумпцію добросовісності платника податків, яка означає, що подані платником контролюючого органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.
Судами попередніх інстанції не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
При цьому, необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звернула увагу на те, що слід перевірити обґрунтованість їх висновків в частині відмови у задоволенні позовних вимог у контексті викладеного застосування норм чинного законодавства.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки від 12.03.2013 р. № 249-17.2-05-2832102762 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 р. № 0000051701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 85 496,23 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що господарські операції позивача мають реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. При цьому, позивач не може нести відповідальність за порушення фінансової дисципліни контрагентами, з якими ФОП ОСОБА_1 перебувала у господарських відносинах.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі з огляду на те, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) з контрагентом ТОВ «Контелл», а, отже, у останнього відсутнє право на формування валових витрат по операціях з підприємствами постачальниками. Укладені правочини між позивачем та його контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 05.11.2014 р. сторони заявили клопотання про подальший розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.
Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1, зокрема:
1. п. 138.4 ст. 138, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі, в т.ч. по періодам - 2011 рік на суму в розмірі 68 849,65 грн.
За результатами перевірки складено акт від 12.03.2013 р. № 249-17.2-05-2832102762 та винесено податкове повідомлення-рішення від 20.03.2013 р. № 0001311720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 86 063,07 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі - 68 849,65 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 213,42 грн.
За результатами первинного адміністративного оскарження, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення від 07.06.2013 р. № 155/Д/12-3-03, яким скаргу позивача задоволено частково. Податкове повідомлення-рішення від 20.03.2013 р. № 0001311720 ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС в частині суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 566,84 грн., основний платіж - 457,67 грн., штрафні санкції - 114,17 грн. - скасовано, а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
За результатами повторного адміністративного оскарження, Міністерством доходів і зборів України прийнято рішення від 02.07.2013 р. № 2560/Д/99-99-10-01-03-14, яким податкове повідомлення-рішення від 20.03.2013 р. № 0001311720 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб і застосування штрафних санкцій та рішення ГУ Міндоходів у м. Києві від 07.06.2013 р. № 155/Д/12-3-03, прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін, а повторну скаргу - без задоволення.
Таким чином, ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 р. № 0000051701, у зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 85 496,23 грн., з яких за основним платежем в розмірі 68 396,98 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17 099,05 грн.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Згідно п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу. Не належить до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, у разі якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи - суб'єктом підприємницької діяльності та/або не використовується в такій діяльності.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.
За пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 ст. 140, ст.ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами п. 138.5 ст. 138 Податкового Кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).
Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією. Основним видом діяльності, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.01.2013 р. є допоміжна діяльність у сфері транспорту.
Спірні взаємовідносини виникли внаслідок господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Контелл».
Як вбачається з матеріалів справи господарські взаємовідносини за червень 2011 р., липень 2011 р., квітень 2011 р., лютий 2011 р. декларувалися сторонами, про що свідчать податкові декларації з податку на додану вартість ТОВ «Контелл», податкова декларація про майновий стан позивача (а.с. 60- 87 Том 1), а також реєстри виданих та отриманих податкових накладних (а.с. 88-141 Том 1).
Як вбачається з матеріалів справи позивачем (експедитор) було укладено договори транспортного експедирування з наступними контрагентами (замовниками): ТОВ «Біотрейд» (договір № 34/10 від 14.04.2010 р.), ПрАТ «Індустріальні і дистрибуційні системи» (договір від 01.02.2011 р. № 0180), ПАТ «ДПД Україна» (договір № 28/044/33 від 28.03.2011 р.), ДП «Кюне і Нагель» (договір № КН-24FC від 01.01.2010 р.), ТОВ «Полімонтаж Лайф» (договір №11/02Z від 01.01.2011 р.), ТОВ «Пегас-СК» (договір від 01.02.2011 р. № 11/03Z), ТОВ «П.Г.К. (договір від 01.02.2011 р. № П44/25», ТОВ «Укрпенополиєтилен-Київ» (договір №11/08Z від 01.09.2011 р.), ТОВ «Діалог Діагностик» (від 01.06.2011 р. №11/06Z), ПП «Форт-М» (договір № 11/05Z від 10.05.2011 р.).
Доказом надання послуг за вищевказаними договорами слугують наявні в матеріалах справи заявки на перевезення, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, товарно-транспортні накладні, банківські виписки.
Як вбачається з пояснень позивача, на виконання вищевказаних договорів, між позивачем та ТОВ «Контелл» було укладено договір від 01.02.2011 року № 02/11 про експедиційне обслуговування, відповідно до якого позивач (замовник) доручає, а ТОВ «Контелл» (виконавець) зобов'язується надати замовнику комплекс організаційних та юридичних послуг, пов'язаних з переміщенням вантажів замовника, а замовник зобов'язується оплачувати виконавцю обумовлену винагороду. За виконання експедиційних послуг, замовник виплачує виконавцю винагороду згідно рахунку - фактури або специфікації (п. 3.1. договору).
Відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 договору виконавець зобов'язується організувати перевезення вантажу замовника по узгодженому маршруту, в тому числі використовуючи послуги третіх осіб, при цьому відповідальність перед замовником за виконання договору несе виконавець.
Відповідно до п. 3.1 договору за виконання експедиційних послуг замовник виплачує виконавцю винагороду згідно рахунку-фактури або специфікації.
ФОП ОСОБА_1 в податковому обліку відображено результати фінансово-господарських відносин з ТОВ «Контелл» і включено до складу валових витрат суму витрат на придбання послуг з експедиційного обслуговування в розмірі 406 150 грн., відповідно до вказаного договору.
На підтвердження розрахунків між сторонами позивачем надано банківські виписки ПАТ «Райффайзен банк Аваль» (а.с. 205-250 Том 1, а.с. 1- 47 Том 2) та рахунки-фактури на оплату транспортно-експедиційних послуг (а.с. 8- 78 Том 5).
Податкові зобов'язання між позивачем та ТОВ «Контелл» відображено у податкових накладних, виписаних ТОВ «Контелл» (а.с. 48, 50, 56, 64, 75, 89, 104, 117, 134, 145, 158, 171, 186, 193, 198, 204, 211, 220, 228 Том 2, а.с. 3, 14, 21, 30, 40, 54, 59, 65, 71, 78, 30, 40, 54, 59, 65, 71, 78, 83, 90, 99, 107, 114, 121, 126, 135, 145, 154, 160, 167, 176, 190, 202, 215, 225, 234, 244 Том 3, а.с. 7, 23, 38, 55, 64, 70, 77, 82, 87, 94, 106, 116, 121, 126, 133, 142, 155, 165, 170, 179, 191, 201, 210 Том 4).
На підтвердження виконання робіт за вищевказаним договором позивачем надано акти здачі-прийняття (робіт) (а.с. 57, 65, 76, 90, 105, 118, 135, 146, 159, 172, 187, 194, 199, 205, 212, 221, 229 Том 2, а.с. 4, 15, 22, 31, 41, 55, 60, 66, 72, 79, 31, 41, 55, 60, 66, 72, 84, 91, 100, 108, 115, 122, 127, 136, 146, 155, 161, 168, 177, 191, 203, 216, 226, 235, 245 Том 3, а.с. 8, 24, 39, 56, 65, 71, 78, 83, 88, 95, 107, 117, 122, 127, 134, 143, 156, 166, 171, 180, 192, 202, 211 Том 4).
Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Контелл».
Крім того, висновки податкового органу зроблені з огляду на те, що до складу валових витрат, сплачених перевізниками за період 2011 роки ФОП ОСОБА_1 безпідставно включені кошти, які не підтверджені первинними документами, а саме: товарно-транспортними накладними. Також відповідач посилається на відсутність в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) таких даних як маршрут вантажу від пункту відправлення до пункту призначення, номерний знак машини, марки машини.
Окрім того, висновки відповідача ґрунтуються на висновках акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 21.05.2012 р. № 1386/22-3/37194947, відповідно до якого, перевіркою не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Контелл» до контрагентів-покупців у зв'язку із відсутністю (не наданням для перевірки договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів).
Однак, дослідивши фактичні обставини справи, з урахуванням норм чинного законодавства та доказів наявних в матеріалах справи, суд не погоджується з висновками відповідача та вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом, згідно договору від 01.02.2011 р. № 02/11 позивач виступав експедитором та зобов'язувався надавати замовнику (ТОВ «Контелл») комплекс організаційних та юридичних послуг, пов'язаних з переміщенням вантажів замовника.
Згідно ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз положень вказаної статті свідчить про те, що значення договорів про експедиційне обслуговування полягає в тому, щоб звільнити відправників та одержувачів вантажу від виконання функцій з організації та супроводження процесу перевезення, що їм не властиві.
З урахуванням вищенаведених положень, позивачем та ТОВ «Контелл» було укладено договір умовами якого передбачено пошук транспортних засобів для перевезення вантажів та перевізників (юридичних або фізичних осіб, які взяли б на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їх вантажу) для вищезгаданих замовників таких послуг у ФОП ОСОБА_1 (п. 2.1.1 договору від 01.02.2011 р. № 02/11).
Отже, ТОВ «Контелл» організовувало доставку вантажу, тобто здійснювало ряд дій, спрямованих на доставку вантажу замовників послуг ФОП ОСОБА_1 за пунктом призначення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Відповідно до ч. 1 та 6 ст. 9 вказаного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
Отже, суд розцінює вказані транспортно-експедиційні послуги як послуги саме щодо організації та забезпечення перевезення, а не послуги з перевезення.
Як зазначає позивач, до складу валових витрат позивач відносив саме витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, а не витрати на транспортування вантажу.
Крім того, суд враховує, що в наданих позивачем транспортних накладних замовником переважно виступає ФОП ОСОБА_1, що узгоджується із положеннями ч. 6 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а вантажовідправниками є клієнти позивача.
Таким чином, якщо експедитор лише організовує виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, то він не є перевізником, а надає посередницькі послуги за дорученням клієнта-замовника і за його рахунок.
Отже, у випадку надання послуг з організації та забезпечення перевезення вантажу наявність товарно-транспортних накладних суд не вважає необхідним.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що необхідність оформлення товарно-транспортних накладних (надалі - ТТН) при перевезення вантажу встановлено Законом України «Про автомобільний транспорт» та Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. № 363.
Відповідно до п. 11.4 та п. 11.6 вказаних правил Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).
Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Відтак, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством наявності товарно-транспортної накладної у посередника, який не є перевізником, вантажовідправником або вантажоодержувачем, не передбачено.
Вказана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі №К-22096/10 від 23.10.2012 р.
Отже, ТТН не є первинним документом бухгалтерського обліку стосовно операції надання послуг з організації та забезпечення перевезення.
Як зазначається в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.
Так, на підтвердження отримання послуг від ТОВ «Контелл» позивачем надано суду рахунки-фактури (з визначенням маршруту), акти здачі-прийняття робіт (наданні послуг), банківські виписки, податкові накладні.
Суд вважає за необхідне зазначити, що незначні недоліки в заповненні актів не є підставою для висновку про позбавлення юридичної сили та доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг, оскільки в силу відсутності визначення поняття «податковий облік» в чинному законодавстві на момент виникнення спірних правовідносин та, виходячи з положень пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 р. N 566 податковий облік ведеться відповідно до Податкового кодексу України і використовується для складання податкової звітності. Зміни в податковому обліку не впливають на бухгалтерський облік. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу валових витрат. До також висновку прийшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 01.10.2013 р. № К/9991/11806/11.
Суд також враховує постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.01.2012 р. по справі № 2а-14150/11/2670 за позовом ТОВ «Контелл» до ДПІ у Печерському районі м. Києва про скасування наказу № 1678 від 12.08.2011 р., визнання дій протиправними. Вказаним судовим рішенням адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Контелл» за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р. за результатом якої складено акт № 1128/23-9/37194947 від 15.08.2011 р.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. у справі № 2а-11718/12/2670 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контелл" задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року скасовано. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Контелл" задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби по проведенню зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Контелл" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2012 року. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби по оформленню результатів зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Контелл" у формі акту від 21 травня 2012 року №1386/22-3/37194947 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2012 року. В іншій частині позову відмовлено. Рішення набрало законної сили.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що матеріалами справи спростовуються висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства.
Враховуючи те, що витрати на доставку товару пов'язані з веденням власної господарської діяльності позивача та підтверджені належними первинними документами, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для формування валових витрат, такі витрати правомірно були включені позивачем до складу валових витрат.
Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
У свою чергу ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Вказані вимоги чинного законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.
Крім того, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 85 496,23 грн., з яких за основним платежем в розмірі 68 396,98 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17 099,05 грн. є протиправним, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС 23.07.2013 р. № 0000051701 таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків сплачує штрафні санкції.
Оскільки, суд визнав неправомірним збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Позов Фізично особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС 23.07.2013 р. № 0000051701.
3. Стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 854,97 грн. за рахунок Державного бюджету України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О.Іщук