Справа: № 742/3670/14 Головуючий у 1-й інстанції: Ільченко О.І. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
02 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій та бездіяльності незаконними та неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій та бездіяльності відповідача неправомірними щодо перерахунку додаткової пенсії та зобов'язання здійснити перерахунок на виплату додаткової пенсії у розмірі 75% відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2007 р.
Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті додаткової пенсії ОСОБА_2 розмірі, що відповідає вимогам ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист і що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 13 лютого 2014 року по 02 серпня 2014 року - неправомірними. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівськії області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 50 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, відповідно до частини 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 13 лютого 2014 року по 02 серпня 2014 року з урахуванням проведених виплат. Позовні вимоги в частині визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області неправомірними та зобов'язання його здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії ОСОБА_2 в розмірі, що відповідає вимогам ст.50 України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2007 року по 12 лютого 2014 року - залишено без розгляду. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач та відповідач подали апеляційні скарги. В своїй апеляційній скарзі відповідач просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального права та винести нову про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Позивач в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 серпня 2014 року в частині залишення без розгляду позовних вимог та задовольнити позов в повному обсязі.
В зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке відповідно до п. 2 частини першої ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято у порядку скороченого провадження, згідно з абз. 4 частини 8 ст. 183-2, п. 3 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченнями серія НОМЕР_1 від 26.03.1993 року та серія НОМЕР_2 від 26.06.2014 року, довідкою серія МСЕ-ЧНВ №270991 від 29.10.2014 року.
З січня 2007 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, отримує пенсію та додаткову пенсію по 2 групі інвалідності 1 категорії внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
11 квітня 2014 року листом №441/03/к-42 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило ОСОБА_2 в перерахунку та виплаті додаткової пенсії, особі, що має 2 групу інвалідності 1 категорії внаслідок захворювання, пов'язаного з виконана службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно зі ст. 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам IІ групи - у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин, позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі не нижчому 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Положення ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» містять пряму вказівку, що під час визначення розміру такої пенсій за основу її обчислення як розрахункова величина береться мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Проте, відповідач, всупереч ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виплачував позивачу додаткову пенсію у меншому розмірі, аніж встановлений постановою Кабінету міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210.
Судом першої інстанції було вірно зроблено висновок про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу у порівняні з постановою КМ України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210, та є пріоритетним у застосуванні.
Обґрунтовуючи свої вимоги про скасування постанови суду відповідач послався на те, що право встановлювати розміри соціальних виплат Кабінету Міністрів України було надане відповідними законами про державний бюджет.
Разом з тим, до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» були внесені зміни Законом України № 1622-VII від 31.07.2014 року «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України за 2014 рік», зокрема: доповнено Прикінцеві положення п.67, відповідно до яких установлено, що у 2014 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 p., № 13, ст. 178 із наступними змінами), статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 p., № 4, ст. 94 із наступними змінами), Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 p., № 15, ст. Ill із наступними змінами), статей 14, 22, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 p., № 29, ст. 399 із наступними змінами), пункту "ж" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України, 1993 p., № 4, ст. 19 із наступними змінами), статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 p., № 45, ст. 425 із наступними змінами), статті 43 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 p., № 50, ст. 433 із наступними змінами), статей 6-1, 6-2, 6-3 та 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (Відомості Верховної Ради України, 2000 p., № 24, ст. 182 із наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Зазначені зміни набрали законної сили з 03.08.2014 року.
Закон України № 1622-VII від 31.07.2014 року «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України за 2014 рік», яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та відповідно до якого встановлено інші розміри виплати для осіб на яких поширюється Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» набрав чинності з 03.08.2014 року, тому судом першої інстанції вірно задоволено позовні вимоги по 02.08.2014 року включно.
Крім того, залишаючи позовні вимоги в частині без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено, встановлений ст. 99 КАС України, строк звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з позицією Вищого адміністративного суду у постанові Пленуму від 16.03.2012 № 4 Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", під час вирішення питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду з позовами про нарахування та виплату пенсії громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, судам необхідно керуватися нормами статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до приписів статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Разом з тим, заяви про поновлення строків звернення до суду позивач не надавав, будь-яких обґрунтувань стосовно причин пропуску процесуального строку у позовній заяві, як і в апеляційній скарзі, не зазначив.
При цьому, оскільки позовні вимоги стосуються щомісячних соціальних виплат, то строк коли особа мала дізнатись про порушення своїх прав наступав по закінченню кожного календарного місяця, коли вона їх отримувала.
Позивач щомісяця отримував пенсію і підвищення до неї, тобто усвідомлював її розмір і мав можливість з'ясувати, з яких виплат вона складається. Таким чином, позивач не знав, але повинен був і міг (мав реальну можливість) знати про порушення свого права.
Правова необізнаність особи не може бути визнана поважною причиною для пропущення строку звернення до суду, як і підставою для його поновлення, оскільки закони і інші нормативно-правові акти друкуються в періодичних виданнях та є доступними необмеженому колу осіб.
Отже, враховуючи, що позивач до суду звернулася 13.08.2014, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції що з урахуванням строків звернення до суду з позовом, передбачених статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги, заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду, а саме за період з 01.01.2007 року по 12.02.2014 року, підлягають залишенню без розгляду.
Доводи апелянта з приводу того, що до вказаних правовідносин не застосовуються строки звернення до суду, встановлені ст. 99 КАС України, посилаючись на Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року положеннями пп. і) п. а) ч. 1 ст. VI якої встановлено, що строк позовної давності на відшкодування ядерної шкоди, спричиненої тілесному здоров'ю, складає тридцять років з дня ядерного інциденту, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Так, норми Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 12.09.1997 року є загальними нормами права, а питання щодо визначення строків звернення до суду в порядку адміністративного судочинства з приводу оскарженню дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень регулюється спеціальними нормами, а саме положеннями ст.ст. 99, 100 КАС України.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства та ту обставину, що позивач об'єктивно знав і повинен був знати розмір отримуваної ним соціальної допомоги як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, мав можливість звернутись до суду для вирішення питання у значно коротший проміжок часу, інформація щодо діючого законодавства є загальновідомою, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про залишення позовних вимог без розгляду.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апелянтами не було надано доказів на підтвердження вимог їх апеляційних скарг, а висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 серпня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Ю.А. Ісаєнко
Судді:
І.В. Федотов
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Федотов І.В.