Справа № 126/1602/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Жарун А.П.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
25 листопада 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.
секретар судового засідання: Лавринчук А.В.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Красиленко І.В.
третьої особи: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 (далі - позивач) до Бершадської міської ради Вінницької області (далі - відповідач), третя особа ОСОБА_4 (далі - третя особа) про скасування рішення виконавчого комітету Ради Народних Депутатів ,
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просила: скасувати як незаконні пункти 1.5, 2.2 рішення Виконавчого комітету Бершадської Ради народних депутатів № 110 від 25.07.1996 "Про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність".
Постановою Бершадського районного суду Вінницької області від 17.09.2014 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача та третя особа проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.10.2013 позивач стала власником 71/100 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.
Того ж року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки і відповідач надав відповідний дозвіл. Документи по приватизації були направлені до землевпорядної організації.
Зокрема серед документів, які необхідно було подати на затвердження технічної документації із землеустрою, був акт погодження меж земельної ділянки. У зв'язку із цим позивач звернулася до третьої особи - сусідки, власника суміжної ділянки для підписання відповідного акту, однак власник суміжної земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 безпідставно відмовилась підписувати вище вказаний акт погодження меж.
Окрім цього, при використанні житлового будинку їй стало відомо, що з невідомих для неї причин власником сусіднього житлового будинку третьою особою по АДРЕСА_2 перенесено огорожу на 1 м. на земельну ділянку на якій розташований житловий будинок, що вона використовує, у зв'язку з чим зменшився розмір земельної ділянки. Сусіди її повідомили, що земельна ділянка ними приватизована, а огорожа виставлена відповідно до державного акта про право власності на землю.
В листопаді 2013 року, позивач звернулась до Бершадської міської ради з заявою та просила повідомити на підставі яких рішень міської ради та правовстановлюючих документів третя особа користується земельною ділянкою по АДРЕСА_2.
22.11.2013 відповідач повідомив позивача, що відповідно до рішенням № 110 від 25.07.1996 «Про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність» виконавчим комітетом Бершадської міської Ради народних депутатів, передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку під будівництво та обслуговування житлових будинків і господарських споруд. На підставі вище вказаного рішення Виконкому Бершадської міської Ради народних депутатів видано державний акт на право приватної власності на землю від 31.07.1996.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач пропустила строк звернення до суду, не довівши суду поважність такого пропуску, то в задоволенні позову слід відмовити.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1, ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XІІ (діючого на час прийняття спірного рішення), до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі.
Частиною 3 ст. 17 Земельного кодексу України зазначено, що відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Як вбачається з матеріалів справи оспорюваним рішенням Виконавчого комітету Бершадської міської ради народних депутатів № 110 від 25.07.1996 "Про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність" передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку під будівництво та обслуговування житлових будинків і господарських споруд на підставі заяви третьої особи про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність.
До апеляційного суду Бершадською міською радою надано копію заяви третьої особи від 27.06.1996 про надання земельної ділянки у власність, протокол засідання виконавчого комітету Бершадської міської ради від 25.07.1996 на якому було прийняте вказане рішення.
Позивач в поданій нею позовній заяві просить скасувати як незаконні пункти 1.5, 2.2 рішення саме Виконавчого комітету Бершадської Ради народних депутатів № 110 від 25.07.1996 "Про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність" при цьому вказує в позовній заяві як відповідача Бершадську міську раду.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 31 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (чинного на час прийняття рішення) Виконавчий комітет Ради народних депутатів є виконавчим і розпорядчим органом відповідної Ради, їй підпорядкованим та підзвітним. Виконавчий комітет є юридичною особою.
21 жовтня 2014 року Вінницький апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою залучив до участі в адміністративній справі як другого відповідача - Виконавчий комітет Бершадської міський ради Вінницької області.
Частиною 3 статті 3 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття рішення) передбачено, що повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Таким чином приймаючи спірне рішення виконавчий комітет діяв у межах делегованих повноважень.
Правомірність прийнятого рішення також підтверджується і тим що в подальшому 16.12.2009 міська рада на виконання пп. 3 п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 844 "Про деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України" на позачерговій сесії прийняла рішення про затвердження даного рішення виконавчого комітету.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказаним рішенням виконавчого комітету Бершадської міської ради надано у власність земельні ділянки і іншим громадянам. В подальшому дане рішення реалізоване шляхом реєстрації та видачі державного акту на право приватної власності на землю, тобто на підставі нього склалися певні правовідносини. Скасування даного рішення призведе до порушення законних прав та інтересів учасників цих правовідносин.
Крім цього, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається тільки на відсутність компетенції в виконавчого комітету міської ради приймати рішення про передачу земельної ділянки у власність, і не надає доказів про недотримання відповідачем вимог закону при визначені розміру та порядку передачі вказаної земельної ділянки третій особі. Натомість відповідно до акту проведення обстеження та обмірів проходження меж земельних ділянок в натурі від 24.11.2014 (копію якого надано до апеляційного суду) слідує, що позивач та третя особа погодилися із межовими знаками та площею земельних ділянок.
Отже враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем було прийнято рішення, яке відповідає законодавству, що діяло на момент його прийняття і підстав для його скасування немає.
Суд першої інстанції приймаючи рішення також дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення та задоволення адміністративного позову, однак з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Так, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про факт пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки із матеріалів справи і з пояснень самого позивача слідує, що їй стало відомо про існування спірного рішення 22.11.2013 з відповіді Бершадської міської ради, водночас право власності на нерухоме майно за нею визнано відповідно до судового рішення від 07.10.2013. Судом першої інстанції не встановлено, а відповідачем не доведено, в т.ч. в апеляційному суді про те, що позивачу було відомо чи могло бути відомо про зміст та обставини прийняття спірного рішення раніше.
При цьому судом першої інстанції неправомірно застосовано положення статей 99 та 100 КАС України щодо строку звернення до суду та наслідків його пропущення.
Так, суд дійшов висновку про те, що оскільки строк звернення до суду з адміністративним позовом позивачем пропущений і останній не навів причини поважності його пропуску, тому слід відмовити у задоволенні адміністративного позову. Однак такий висновок суперечить наведеним нормам закону.
Зокрема статтею 100 КАС України передбачені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. В ній вказано, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала (ч.1). Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи (ч.2). Вказані положення кореспондуються із нормами п. 9 ч. 1 ст. 155 та ч. 3 ст. 162 КАС України. Таким чином дійшовши висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду без поважних причин, суд першої інстанції повинен був прийняти рішення про залишення адміністративного позову без розгляду, а не відмовляти в задоволенні адміністративного позову. Тому вказаний висновок підлягає виключенню з мотивувальної частини судового рішення.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті вирішення справи, проте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково .
Постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2014 року - змінити з підстав, викладених в мотивувальній частині рішення.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 01.12.14 .
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Мельник-Томенко Ж. М.
Сторчак В. Ю.