25 листопада 2014 року Справа № 876/12413/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
01 липня 2013 року фізична особа-підприємець (ФОП) ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі- Володимир-Волинська ОДПІ) за №0000431700 від 4 червня 2013 року, яким визначена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 65 033,00 грн., в тому числі 54 963,00 грн. основного платежу та 10 070,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Постановою від 26 вересня 2013 року Волинський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково та ухвалив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції від 4 червня 2013 року за №0000431700 на суму 50345,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Володимир-Волинська ОДПІ та ФОП ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу, оскільки вважають, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі податковий орган зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що сума податку на додану вартість, сплачена фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в ціні нежитлового приміщення, яке зареєстроване на праві власності за фізичною особою ОСОБА_1
За таких обставин, відповідач вважає, що фізична особа-підприємець не може бути власником нерухомого майна, а тому право на податковий кредит за операцією з придбання такого майна у нього не виникає.
З огляду на викладене Володимир-Волинська ОДПІ просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
ФОП ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставне віднесення ним до податкового кредиту сум ПДВ по господарських операціях з контрагентами, які відмовились видати податкові накладні.
Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до п. 2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, апеляційний суд вважає, що скарги не належать до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Володимир-Волинської міської ради Волинської області 30 січня 2004 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1. Згідно із Свідоцтвом НОМЕР_2, виданого 19 жовтня 2011 року виданого Володимир-Волинською ОДПІ позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 18 грудня 2008 року.
За наслідками проведеної позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, оформленої актом №104/17-НОМЕР_3 від 22 лютого 2013 року,
Володимир-Волинська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення за №0000031700/1605 від 15 березня 2013 року, яким визначила позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 65038,00 грн., в тому числі 54963,00 грн. основного платежу та 10075,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
В порядку адміністративного оскарження Володимир-Волинська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення за №0000431700 від 4 червня 2013 року, яким визначила позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 65033,00 грн., в тому числі 54963,00 грн. основного платежу та 10070,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Висновки податкового органу базуються на тому, що позивач допустив порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ, яке підлягає сплаті до бюджету в сумі 54 963,00 грн..
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого під час придбання нежитлового приміщення.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.
Так, з матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 5 серпня 2011 року підприємець ОСОБА_1 придбав у відкритого акціонерного товариства ,,Володимир-Волинський завод продтоварів" нежитлове приміщення (мехмайстерня та безалкогольний цех) вартістю 241659,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 40276,50 грн.
На підставі виданих ВАТ,,Володимир-Волинський завод продтоварів" податкових накладних №79 та №80 від 29 липня 2011 року, №96 від 5 серпня 2011 року позивач відніс до податкового кредиту серпня 2011 року ПДВ в сумі 30316,34 грн., а згідно податкової накладної №97 від 5 серпня 2011 року - відніс до податкового кредиту вересня 2011 року ПДВ в сумі 9 960,17 грн., а всього 40276,00 грн.
Факт придбання нежитлового приміщення позивачем підтверджується договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 5 серпня 2011 року; видатковою накладної №ЛНА-00005 від 5 серпня 2011 року; рахунками-фактурами №СФ-0000078 від 5 серпня 2011 року; податковими накладними №79 та №80 від 29 липня 2011 року, №96 та №97 від 5 серпня 2011 року.
В акті перевірки також зафіксовано, що позивач включив до складу податкового кредиту за січень - червень 2011 року ПДВ в сумі 14 687,00 грн. без підтверджуючих податкових накладних, а саме: в січні 2011 року на суму 6 854 грн.; в лютому 2011 року на суму 6043 грн.; в березні 2011 року на суму 140 грн.; в квітні 2011 року на суму 270 грн.; в травні 2011 року на суму 920 грн.; в червні 2011 року на суму 460 грн.
Факт віднесення вказаних сум ПДВ до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів 2011 року без підтверджуючих податкових накладних позивач не заперечує.
Частиною 2 статті19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).
Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
Згідно з абз. «б» пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).
У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.
Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, їх використання у власній господарській діяльності, а також наявністю належним чином оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкової накладної.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту серпня та вересня 2011 року сум ПДВ в загальному розмірі 40 276,00 грн., сплаченого в ціні придбаного нежитлового приміщення у ВАТ ,,Володимир-Волинський завод продтоварів", оскільки факт придбання вказаного приміщення підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, належним чином офрмленими та зареєстрованими в в Єдиному реєстрі податковими накладними, а також нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу.
Доводи податкового органу апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки суд першої інстанції на основі аналізу приписів статтей 51, 52, 325 Цивільного кодексу, які регулюють право власності фізичних та юридичних осіб, а також підприємницьку діяльність фізичних осіб, дійшов обгрунтованого висновку про те, що чинне законодавство не передбачає відокремлення майна, яке використовується фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна.
Таким чином, оформлення на фізичну особу права власності на нерухоме майно, яке використовується цією фізичною особою як підприємцем у своїй господарській діяльності, не позбавляє фізичну особу-підприємця формувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного майна.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно визнав протиправним та скасував оскаржене податкове повідомлення рішення в частині визначення податкових зобов'язань з ПДВ на суму 50345,00 грн., з яких 40 276,00 грн. основного платежу та 10069,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Також апеляційний суд визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо правомірності визначення податковим органом позивачу податкових зобов'язань з ПДВ за січень-червень 2011 року на загальну суму 14 687,00 гр. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00 грн., оскільки зазначені суми ПДВ не підтверджені податковими накладними чи іншими передбаченими п.201.11 ст. 201 Податкового кодексу України документами.
Позивач також не надав доказів виконання ним вимог п. 201.10 ст.201 ПК України, які передбачають дії платника ПДВ - покупця у випадку відмови продавця видати податкову накладну.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційних скарг про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення цих скарг.
Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
апеляційні скарги Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі №803/1456/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді В.В. Гуляк
О.М. Довгополов