Справа: № 826/15999/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Міщук М.С.
03 грудня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Коток А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України про зобов'язання вчинити певні дії, -
17 жовтня 2014 року ОСОБА_5 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, у якому просила зобов'язати відповідача - Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, суб'єкта владних повноважень, вчинити певні дії, а саме направити листа до державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_5
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2014 року відмовлено у відкритті провадження в справі у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
В апеляційній скарзі про скасування ухвали ОСОБА_5 посилається на те, що висновки суду першої інстанції про те, що в позові йдеться про зобов'язання вчинення певних дій - зняття арешту з майна не відповідають обставинам справи, оскільки в позову йдеться про зобов'язання вчинення певних дій - направлення листа, на підставі законного вироку суду, який набрав чинності, про зняття арешту з квартири, тому даний позов повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки вони належать до компетенції місцевого загального суду кримінальної юрисдикції.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Відповідно до пункту 31 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори про скасування арешту на майно, який накладено слідчим суддею або судом у кримінальній справі в порядку, передбаченому главою 17 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України). Також юрисдикція адміністративних судів не поширюється на такі ж спори й у випадках нескасування такого арешту прокурором у разі закриття провадження у справі (частина третя статті 174 КПК України) або судом у випадку виправдання обвинуваченого чи закриття кримінального провадження (частина четверта статті 174 КПК України). Такі спори підлягають розгляду в порядку кримінального процесуального судочинства.
Як вбачається з вироку Київського міського суду 25.10.1999 року чоловіка позивача - ОСОБА_6 визнано винним у скоєні злочину за статтею 168 частини 3 КК України і застосуванням статті 44 КК України, призначено покарання - чотири роки позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке є його особистою власністю з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків в органах виконавчої влади та державного управління на п'ять років.
Вказаним вироком на підставі Закону України «Про амністію» від 24.07.1998 року звільнено ОСОБА_6 від конфіскації майна та знято арешт з його майна та повернуто його власнику.
Зазначений арешт майна накладався в ході розслідування кримінальної справи до винесення вироку та був внесений до Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна і до цього часу не знятий.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно послався на пункту 31 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», адже юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори у випадку нескасування арешту на майно, тому такі спори повинні розглядатись в порядку кримінального процесуального судочинства.
Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів, що вона зверталася до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури з відповідним проханням про направлення листа до Державного реєстратора про зняття арешту з її квартири.
Оскільки вироком Київського міського суду від 25.10.1999 року знято арешт з майна, яке успадкувала позивач, вона має право звернутись з відповідним позовом до Державного реєстратора, а у разі отриманої відмови оскаржити його дії до суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зроблених у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді:
Повний текст рішення складено 08.12.2014 року
.
Головуючий суддя Міщук М.С.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.