"02" грудня 2014 р.Справа № 923/1166/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді Ліпчанської Н.В.
Суддів Лисенко В.А., Головея В.М.
При секретарі судового засідання Молодові В.С.
За участю представників сторін:
Від позивача - Проценко Л.С., за довіреністю № 10/651 від 13.06.2014 р.;
Від відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 1135 від 15.09.2014 р.
Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
на рішення господарського суду Херсонської області від 25.09.2014р.
у справі № 923/1166/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс"
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
про стягнення 8 136,91 грн.,
Встановив:
В серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" (Далі - Товариство) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (Далі - ФОП ОСОБА_3) про стягнення заборгованості в сумі 9 821,56 грн., які складаються із компенсаційного платежу з урахуванням 15 % за розстрочення платежу в розмірі - 7 080,80 грн., інфляційне збільшення боргу в сумі - 464,33 грн., 3% річних в розмірі - 539,28 грн., пені в сумі 1 737,15 грн. (а.с. 2 - 4).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство посилається на договір компенсації № 181 від 26.05.2009 р. (а.с. 8 - 10).
За умовами даного договору (п.п. 1.1, 1.2) визначено, що відповідач взяв на себе зобов'язання по відшкодуванню понесених витрат по благоустрою території бази відпочинку „Дружба", на якій знаходиться майно відповідача в кількості одного курортного будиночку.
Відповідно до п.п. 1.4., 1.5, 2.1 договору, загальна сума компенсації становить 6 412,77 грн. з розстроченням платежу на 5 років (60 місяців) та обов'язковим щомісячним платежем до 25 числа в розмірі 106,88 грн., а також нарахуванням індексу інфляції 15 % від загальної суми компенсації (за розстрочення платежу).
За спірним договором ФОП ОСОБА_3 частково сплатив суму в розмірі - 320,64 грн.
З урахуванням даної часткової оплати позивач вважає, що заборгованість відповідача з серпня 2009 р. по травень 2014 р. становить 7 374,60 грн. - 320,64 грн. = 7 080,80 грн.
В процесі розгляду справи, позивач надав до господарського суду новий розрахунок боргу, відповідно до якого, зменшив позовні вимоги, в частині стягнення пені з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, яка буде становити 52,50 грн.
Господарський суд прийняв надані уточнення, відповідно до ст. 22 ГПК України, а тому нова ціна позову становить - 8 136,91 грн. в межах якої, вирішується спір по суті.
Відповідач по справі не визнає позовні вимоги, зазначаючи у відзиві, що зі змісту договору № 181 від 26.05.2009 р. та системного тлумачення його умов вбачається, що даний договір, є договором про надання послуг, а тому між сторонами існували правовідносини, які регулюються ст.ст. 901 - 907 ЦК України.
Однак, позивачем не надано документального підтвердження надання послуг, зокрема передбачених п.п.3.4.1 - 3.4.4 договору, а тому відсутні підстави їх оплати.
Крім того, ФОП ОСОБА_3 зазначає, що будівлі та споруди бази відпочинку „Дружба", з вересня 2009 року до лютого 2014 року знаходились в користуванні інших осіб, і лише рішенням місцевого суду Голопристанського району Херсонської області від 24.02.2014 р. були повернуті в користування позивача по справі, тому позивач не надавав, і не міг надавати відповідачу будь-яких послуг, які зазначені в договорі № 181 від 26.05.2009 р., та не ніс витрат по благоустрою території бази відпочинку „Дружба".
Рішенням господарського суду Херсонської області від 25 вересня 2014 року (Суддя - Ємленінова З.І.) позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. Суд стягнув з ФОП ОСОБА_3 на користь Товариства основний борг з компенсаційного платежу в сумі 7 080,80 грн., 464,33 грн. витрат від інфляції, 539,28 грн. - 3 % річних, 52,50 грн. - пені, та 1 827,00 грн. судового збору.
Мотивуючи дане рішення місцевий господарський суд, посилаючись на норми ст.ст. 530, 599, 611, 612, 625, 627, 629, 901 - 907 Цивільного Кодексу України, ст. 174, 193, 229 - 232 Господарського Кодексу України, дійшов до висновку про те, що матеріалами справи доведено невиконання відповідачем обов'язків по своєчасних розрахунках згідно з договором №181 від 26.05.2009року у строк, встановлений договором, а отже позовні вимоги про стягнення 7 080,80 грн., які розраховані позивачем з урахуванням передбаченого пунктом 2.1 договору індексу інфляції в розмірі 15%, обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Крім того, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов договору та приписів чинного законодавства, місцевий господарський суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 52,50 грн. за період з 26.03.2014 року по 25.08.2014 року, втрат від інфляції в сумі 464,33 грн., та 3% річних в сумі 539,28 грн. також підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із винесеним рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_3 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, та прийняти нове, яким відмовити Товариству в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Скаржник вважає рішення необґрунтованим, та таким, що прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
ФОП ОСОБА_3 зазначив, що договір компенсації № 181 від 26.05.2009 р. є договором про надання послуг, і укладався з метою врегулювання правовідносин на період договору, а саме: надання певних послуг з подальшою компенсацією їх вартості.
Апелянт вказує, що Товариство, не маючи права власності на будівлі та споруди бази відпочинку „Дружба" не надавало і не могло надавати йому послуг, обумовлених договором, так лише рішенням суду від 24.02.2014 р. будівлі та споруди бази відпочинку „Дружба" було витребувано на користь Товариства.
11.11.2014 р. Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що вважає рішення місцевого господарського суду по даній справі прийнятим без порушення норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу, яка не підлягає задоволенню, так як є необґрунтованою, та такою, що не відповідає обставинам справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено матеріалами справи, 25.05.2009 р. між сторонами був укладений договір компенсації №181, предметом якого відповідно до пункту 1.1 договору є компенсація відповідачем позивачу витрат, понесених останнім на благоустрій бази відпочинку "Дружба", на частині території якої розташоване майно відповідача, яке використовується ним для відпочинку третіх осіб на прибережній зоні.
Згідно умов Договору, Компенсантом (ФОП ОСОБА_3) використовується загальна інфраструктура бази відпочинку „Дружба", територія бази, місця загального користування, системи водопостачання, спеціально облаштовані місця збирання та накопичення твердих побутових відходів та інше. Також, у користуванні останнього знаходиться частина території з розташованим на ній майном. Один курортний будиночок розташований на три койко-місця.
Компенсант здійснює компенсаційні платежі на користь Виконавця щомісячно до 25-го числа місяця, в якому повинен здійснюватись відповідний платіж у розмірі 106,88 грн., протягом дії даного Договору. Платежі компенсації здійснюються з урахуванням індексу інфляції та 15 % від загальної суми компенсації (за розстрочення платежу).
Розрахунок за цим Договором здійснюється у національній валюті, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця, вказаному у Договорі.
Компенсаційні платежі, включають в себе витрати Виконавця на благоустрій бази відпочинку (ремонт та реконструкція інфраструктури бази відпочинку, побудови та облаштуванню об'єктів загального користування, електротехнічної роботи, проведення поточних ремонтів, створення сприятливих умов по ефективному використанню Компенсантом належного йому майна), витрати на оплату робіт підрядних і субпідрядних організацій, відсоток рентабельності.
Приписами статтей 525, 526, 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно пунктів 1, 2 ст. 193 Господарського Кодексу України:
1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У статті 509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому відповідно до ст.. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним лише належним чином.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник, вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно із статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У ст. 3 зазначеного Закону (в редакції від 10.01.2002 р.) встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період , за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладене судова колегія не погоджується із твердженнями скаржника про те, що договір компенсації № 181 від 26.05.2009 р. є договором про надання послуг, і укладався з метою врегулювання правовідносин на період договору, а саме: надання певних послуг з подальшою компенсацією їх вартості, так як його предметом є саме компенсація уже понесених позивачем витрат сума яких була узгоджена сторонами на момент його підписання.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що Товариство, не маючи права власності на будівлі та споруди бази відпочинку „Дружба" не надавало і не могло надавати йому послуг, обумовлених договором, так лише рішенням суду від 24.02.2014 р. будівлі та споруди бази відпочинку „Дружба" було витребувано на користь Товариства, з огляду на те, що договором визначено компенсацію понесених позивачем витрат які уже існували станом на день укладення договору - 26.05.2009 року.
Судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що сторони узгодили суму та щомісячний розмір уже понесених позивачем компенсаційних платежів, а отже ніякого додаткового підтвердження надання цих послуг договір не передбачає.
Крім того, місцевий господарський суд вірно встановив, що відповідно до вимог п.3.4.6 договору №181 від 26.05.2009 року, сторони 26.05.2009 року уклали окремий договір №187, предметом якого і є надання послуг з утримання майна, розташованого на базі відпочинку та яким визначили розмір оплати за послуги перелічені пунктами 3.4.1 - 3.4.4 договору №181.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду винесено при повному з'ясуванні та дослідженні всіх обставин справи з правомірним застосуванням норм діючого законодавства, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99; 101-105 ГПК України, суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 25.09.2014р. у справі № 923/1166/14 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.
Повний текст постанови підписано 03.12.2014р.
Головуючий суддя Н.В. Ліпчанська
Суддя В.А. Лисенко
Суддя В.М. Головей