17 листопада 2014 р. Справа № 804/15923/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Неклеса О.М.
при секретарі судового засідання Колесника І.О.,
за участі:
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача Кравченко В.В.,
представника третьої особи-2 Вологжаніної О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Генеральний штаб Збройних Сил України, Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, позивач) звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (далі - КЕВ м. Дніпропетровська, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - третя особа-1), Міністерство оборони України (далі - третя особа-2), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність начальника КЕВ м. Дніпропетровська як керівника органу приватизації щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_5 від 16.09.2014 р. вх. 2262 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, що займає ОСОБА_5 спільно з членами його родини на підставі ордеру НОМЕР_1 від 27.11.2006 р. на території відкритого військового містечка;
- зобов'язати начальника КЕВ м. Дніпропетровська як керівника органу приватизації прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_5 щодо приватизації квартири, яка використовується ним та членами його сім'ї на умовах найму згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 р. N 396 за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, реалізуючи право громадян на приватизацію житла, позивачем подано до КЕВ м. Дніпропетровська заяву від 16.09.2014 р. вх. 2262 про передачу у приватну власність квартири, яку позивач займає спільно з членами своєї сім'ї на підставі ордеру НОМЕР_1 від 27.11.2006 р., за результатами розгляду якої відповідачем надано відповідь, що військове містечко смт. Гвардійське включено до числа закритих і не підпадає під приватизацію житлового фонду, у зв'язку з чим заява позивача не буде розглянута по суті. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, зазначив, що відповідно до нормативно-правових документів смт. Гвардійське є відкритим та підлягає приватизації, що не було спростовано відповідачем. Поряд з цим, поняття «закрите військове містечко» відсутнє в нормативно-правовій базі Міністерства оборони України, а у «військовому містечку» приватизація квартир законодавством України не заборонена, а отже, відповідачем безпідставно не було розглянуто по суті заяву позивача від 16.09.2014 р. вх. 2262. Представники позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі.
Представником відповідача подано до суду заперечення проти адміністративного позову, в обґрунтування яких зазначено, що смт. Гвардійське, квартиру в якому має намір приватизувати позивач, є закритим, про що свідчить перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд, затвердженого начальником Генерального штабу Головнокомандуючим Збройних Сил України в серпні 2013 р., лист від 11.09.2013 р. № 303/4/15/1183 Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, рішення Міністра оборони України від 22.07.2014 р. № 180/дск. Таким чином, законодавством не передбачено приватизацію квартири на території закритого військового містечка. Представником відповідача зазначено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню також з тих підстав, що у випадку задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання надати відповідь на заяву позивача, на яку вже надано відповідь вих. № 2701 від 22.09.2014 р., буде порушено норми ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання. На підставі викладеного, представник відповідача просила відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Представник третьої особи-1 в судове в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Письмові пояснення щодо адміністративного позову третьою особою-1 до суду не надано.
Представник третьої особи-2 в судовому засіданні заперечувала проти адміністративного позову, просила відмовити в його задоволенні повністю. Правова позиція третьої особи-2 тотожна правовій позиції відповідача. Представником зазначено, що смт. Гвардійське є закритим військовим містечком, а отже, квартира позивача у вказаному військовому містечку не підлягає приватизації. Таким чином, дії відповідача є правомірними, а адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення представників сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією ордеру НОМЕР_1 від 27.11.2006 р.
16.09.2014 р. ОСОБА_5 звернувся до КЕВ м. Дніпропетровська з заявою (вх. № 2262) про передачу у приватну власність квартири, яку позивач займає спільно з членами своєї сім'ї на підставі ордеру НОМЕР_1 від 27.11.2006 р., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
За результатами розгляду заяви позивача від 16.09.2014 р., КЕВ м. Дніпропетровська сформовано відповідь від 22.09.2014 р. № 2701 з зазначенням того, що житловий фонд військових містечок селищ Гвардійське, Черкаське у комунальну власність територіальних громад не передано; військове містечко в смт. Гвардійське включено до числа закритих і які не підпадають під приватизацію житлового фонду. У зв'язку з цим питання про передачу у приватну власність вказаної квартири позивача не розглядається.
Не погоджуючись з відповіддю КЕВ м. Дніпропетровська, позивач звернувся до суду. Правомірність дій (бездіяльності) відповідача щодо не розгляду заяви позивача від 16.09.2014 р. вх. 2262, а також встановлення обставин, пов'язаних з приватизацією об'єкта нерухомого майна, зокрема, визначення статусу військового містечка смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області, є предметом спору, переданого на вирішення суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 р. № 2482-XII (далі - Закон № 2482). Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2482 приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Законом № 2482 передбачений порядок набуття права власності на житло громадянами України, які користуються державним житловим фондом на законних підставах, з обмеженням на приватизацію, визначеним ч. 2 ст. 2 цього Закону.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону № 2482-XXII не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень.
Статтею 3 Закону №2482-XXII визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Частиною 5 ст. 5 Закону № 2482-XXII передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Положеннями ч. 1, ч. 3 ст. 8. Закону № 2482 передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Згідно із ч. 10 ст. 8 Закону № 2482 органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що орган приватизації зобов'язаний не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина прийняти рішення про передачу квартири у власність, або прийняти рішення про відмову в передачі, про що в той же строк повідомити заявника з посиланням на норму Закону № 2482-XXII та обставини, що стала підставою для відмови.
Як вже було встановлено судом, рішення по суті заяви позивача від 16.09.2014 р. КЕВ м. Дніпропетровська прийнято не було, відповідачем зазначено про те, що питання про передачу в приватну власність квартири не розглядається у зв'язку з тим, що військове містечко в смт. Гвардійське, в якому мешкає позивача, включено до числа закритих і які не підпадають під приватизацію житлового фонду.
Таким чином, відповідачем розглянуто заяву відповідача від 16.09.2014 р. про передачу у приватну власність квартири, проте рішення в розумінні ст. 8 Закону № 2482 прийнято не було.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1075-XIV (далі - Закон № 1075-XIV).
Статтею 1 Закону № 1075-XIV визначено, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини).
У відповідності до положень ст. 2 Закону № 1075-XIV, вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Відповідно до п. 9 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України № 406 - 2011 від 06.04.2011 р., Міністр у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Накази Міноборони України, прийняті в межах його повноважень, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами.
Судом встановлено, що Наказом Міністра оборони України № 569 від 15.09.2011 р. про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад затверджено Перелік військового майна, що безоплатно передається в комунальну власність територіальної громади смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області.
У Додатку № 1 визначено перелік військового майна, що безоплатно передається у спільну власність Новомосковської районної ради Дніпропетровської області. До переліку входять: житлові будинки; котельня ДКВР № 204; мережі водопостачання; мережі каналізації; мережі теплопостачання та інше.
Рішеннями сесії Гвардійської селищної ради № 1 від 31.03.2011 р., № 1-9 від 15.12.2011 р., № 1-12 від 19.04.2012 р. надавалася згода на прийняття у комунальну власність територіальної громади об'єктів житлово-комунального фонду та соціальної сфери.
Протягом 2011-2012 pp. рішеннями Гвардійської селищної ради були прийняті до комунальної власності низка об'єктів військового майна згідно з Наказом Міністра оборони України № 569 про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад, в якому містився Перелік майна, що безоплатно передається у комунальну власність територіальної громади смт. Гвардійське.
19.08.2013 р. рішенням начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України затверджено Перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд. До зазначеного переліку увійшло військове містечко № 4 смт. Гвардійське Новомосковського району.
Однак, вказаний документ не відповідає Положенню, затвердженому Наказом Міністра оборони України № 215 від 21.04.2011 р. та Наказу Міністра оборони України № 448 від 03.07.2013 р., в якому відсутнє визначення поняття закрите військове містечко.
Указом Президента України № 493/92 від 03.10.1992 р. було встановлено, що з 01.01.1993 р. нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Перелік № 14492/С не зареєстрований належним чином в Міністерстві юстиції України, тому не може бути застосованим.
Враховуючи норми Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних сил України, начальник Генерального штабу не має повноважень скасувати своїм розпорядженням Наказ Міністра оборони України № 569 від 15.09.2011 р., який є чинним.
Таким чином, Наказ Міністра оборони України № 569 від 15.09.2011 р. «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» має вищу юридичну силу та є чинним, а отже, суд не застосовує Перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд від 19.08.2013 р., до якого увійшло військове містечко № 4 смт. Гвардійське Новомосковського району та який затверджено начальником Генерального штабу - Головнокомадувачем Збройних Сил України. Тому, суд приймає зазначений наказ, як належний доказ відкритості військового містечка. Суд також критично оцінює посилання представника відповідача на лист від 11.09.2013 р. № 303/4/15/1183 Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України як на доказ того, що військове містечко № 4 смт. Гвардійське Новомосковського району є закритим, з наведених вище підстав.
Поряд з цим, посилання відповідача на лист Начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України № 303/4/17/418 від 28.07.2014 р., в якому вказано, що питання приватизації житла та передачі житлових будинків до комунальної власності територіальних громад слід розглядати після закінчення АТО та затвердження комплексної програми розвитку і реформування Збройних Сил не може прийматися судом в якості належного доказу на підтвердження правової позиції відповідача, оскільки вказаний лист інформаційного характеру жодним чином не звільняє відповідача від покладених на нього обов'язків щодо вжиття певних заходів щодо приватизації житла позивача та здійснення ним покладених на нього службових обов'язків.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 16.09.2014 р. вх. 2262 про передачу у приватну власність квартири відповідно до законодавства України.
Положеннями ст. 162 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання начальника КЕВ м. Дніпропетровська як керівника органу приватизації прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_5 щодо приватизації квартири, суд зазначає, що діючим законодавством встановлена процедура прийняття рішень органами приватизації, а до повноважень адміністративного суду відноситься визначення порядку захисту порушеного права. Проте суд не може перебирати на себе функції інших органів, зокрема, щодо безумовного зобов'язання відповідача - КЕВ м. Дніпропетровська прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_5 щодо приватизації квартири.
У зв'язку з вищенаведеним, суд відмовляє позивачу в задоволенні вимоги щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_5 щодо приватизації квартири.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З метою повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати КЕВ м. Дніпропетровська прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_5 від 16.09.2014 р. вх. 2262 відповідно до законодавства України.
Поряд з цим, суд зазначає, що органом приватизації є КЕВ м. Дніпропетровська, а не начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська. За вказаних обставин суд вважає, що належним відповідачем у справі має бути саме КЕВ м. Дніпропетровська.
Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Що стосується питання судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України у разі якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Отже, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно квитанції від 29.09.2014 р. у розмірі 73, 08 грн. підлягає частковому стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 36, 54 грн.
На підставі наведеного вище, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_5 від 16.09.2014 р. вх. 2262 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, відповідно до законодавства України.
Зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_5 від 16.09.2014 р. вх. 2262 відповідно до законодавства України.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 36, 54 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Постанова в повному обсязі виготовлена 21.11.2014 р.
Суддя О.М. Неклеса