24 листопада 2014 року Справа № 6837/14/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Ліщинський А.М.,
судді Запотічний І.І.
секретар судового засідання Дутка І.С.
за участю представників:
від позивача ОСОБА_1
від відповідача Сагайдак Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 року у справі № 803/8843/14 за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернувся з позовом до Державної міграційної служби України (ДМС України) про визнання неправомірним та скасування рішення від 4 квітня 2014 року № 186-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання переглянути справу громадянина Афганістану ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення ДМС України від 4 квітня 2014 року № 186-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було прийняте без повної оцінки всіх документів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є незаконним та необґрунтованим. Вважає, що у випадку його повернення до країни громадянської належності його життю, здоров'ю та свободі буде загрожувати реальна небезпека, через що в нього є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року в задоволені позову відмовлено повністю .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити його адміністративний позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована, фактично, доводами позовної заяви.
Представник позивача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує, просить таку відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
09 січня 2014 року, громадянином Афганістану ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, подано до ДМС України заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав переслідування та погрози з боку батька дружини, а також побоювання стати жертвою переслідувань через політичну діяльність та належність до соціальної групи.
З матеріалів особової справи № 2014 LT0001 ОСОБА_3 вбачається, що 25 січня 2014 року Управлінням ДМС України у Волинській області видано наказ № 8 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».
З позивачем працівником Управління ДМС України у Волинській області були проведені співбесіди, про що складено протоколи від 10 січня 2014 року та від 18 лютого 2014 року.
21 березня 2014 року Управлінням ДМС України у Волинській області підготовлено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Афганістану ОСОБА_3.
Рішенням ДМС України від 4 квітня 2014 року № 186-14, за результатами розгляду особової справи № 2014 LT0001, відповідно до статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачу було направлено повідомлення від 23 квітня 2014 року № 7 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано обґрунтованих пояснень та допустимих доказів в їх підтвердження щодо підстав визнання неправомірним та скасування рішення від 04.04.2014 року № 186-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.
Аналіз норм Конвенції про статус біженців 1951 року і Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» дає підстави для висновку, що для надання статусу біженця є необхідним наявність таких підстав: знаходження особи за межами країни своєї громадянської належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Що ж до обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, то воно є ключовим у переліку критеріїв щодо визнання особи біженцем.
Підпункт 2 пункту 1 статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що дії повинні бути державними або здійсненими державною владою. Зі змісту пункту 65 Керівництва УВКБ ООН випливає, що часто на практиці переслідування є результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити.
З огляду на викладене, заявник має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
У своїй заяві про надання статусу біженця або додаткового захисту, відповідній анкеті та під час співбесіди позивач чітко вказав причини, через які він змушений був залишити країну громадянської належності. Зокрема, у заяві, анкеті та під час співбесіди заявник заявив про те, що станом на теперішній час в країні громадянської належності/походження відбуваються переслідування таких осіб як він, а також що існує реальний ризик застосування до таких осіб, як він, тортур, жорстокого та такого, що принижує гідність поводження та покарання. Позивач вважається таким, що порушив традиційні норми моралі, які водночас є діючими правовими нормами Пуштунвалі (кодифікація релігійно-правових норм у Афганістані), через спосіб в який він одружився та в якого народилась дитина. У зв'язку з тим, що позивач одружився всупереч волі батька дружини, який є релігійним лідером і мулою одної з мечетей Кабула, застосування покарання, відповідно до законів шаріату, стало причиною його переслідування з боку родини дівчини. Відповідно до законів Пуштунвалі, зрадники та особи які порушують закони шаріату заслуговують смерті. Дізнавшись про позашлюбну вагітність своєї нинішньої дружини, позивач єдиним, доступним йому способом (одруження без згоди батьків нареченої), вирішив врятувати її та їх ненароджену дитину від вбивства.
Дані факти підтверджуються у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду № 876/7257/14 від 05.11.2014 року за позовом його дружини ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішення, яка під час співбесід 10 січня 2014 року та 18 лютого 2014 року розповідала про себе, місце народження, проживання, навчання, а вказані відомості підтвердились загальнодоступними джерелами інформації. Крім того, підтверджено факт народження нею дитини, оскільки остання перебуває разом із позивачем та батьком дитини ОСОБА_5 у Волинському ПТПІ. Дружина позивача вказувала на причини, що змусили її та чоловіка залишити країну - це погрози та переслідування з боку батька та жителів м. Кабул через порушення традиційних норм моралі, які водночас є діючими правовими нормами країни походження.
Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 38 Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженців 1992 року (відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, які стосуються статусу біженців) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому він особисто побоюється стати жертвою переслідування. Побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін і при встановленні, чи дійсно цілком обґрунтовані побоювання мають місце, обидва елементи повинні братися до уваги.
Відповідно пункту 52 Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженців 1992 року (відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року), які стосуються статусу біженців тлумачення поняття «переслідування» має змінюватись в залежності від індивідуальних психологічних характеристик людини обставин кожного випадку.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду у постанові № 3 від 16 березня 2012 року (про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 20 червня 2011 року) зазначається, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Відповідно до вимог ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. 160, ст.ст. 195,196, п.п. 3,4 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 205 ст.ст. 207,254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 року у справі № 803/8843/14 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України 04.04.2014 року № 186-14 про відмову у визнанні ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового статусу.
Зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути справу громадянина Афганістану ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Довга О.І.
Судді Ліщинський А.М.
Запотічний І.І.