АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
02 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Круглику В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору недійсним.
Колегія суддів, -
У серпні 2014 р. ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (надалі - ПАТ «Альфа-Банк») про визнання недійсним договору.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що в момент укладення кредитного договору банком було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168; договір укладено з використанням банком нечесної підприємницької практики, що є підставою, з урахуванням положень ст.230 ЦК України до визнання його недійсним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2014 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08 серпня 2011 р. між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №500221281 про надання грошових коштів в сумі 59 000 грн., зі сплатою 17% річних та комісією за обслуговування кредиту в сумі 600 грн. щомісячно, й кінцевим терміном повернення до 09 серпня 2016 р. /а.с.7-9/.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним, районний суд виходив з підстав його недоведеності.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.
Так, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1, 3 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Також, відповідно до положень п. п. 2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168 банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.
Згідно з п.п.3.7., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за №168 якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Відповідно до положень ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно з ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Нечесна підприємницька практика забороняється. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до положень ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання інформації, зазначеної цією статтею суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, що не передбачає, як наслідок, визнання договору недійсним.
Доводи апеляційної скарги про те, що банком не було надано всіх зазначених відомостей щодо умов кредитного договору ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку в рішенні суду та обґрунтовано визнані безпідставними.
Так, відповідно до змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостей щодо процентної ставки, комісії за надання та обслуговування кредиту, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить його підпис.
Згідно ст. ст. 627, 638 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи свідчать, що позивач до банку із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору не звертався, а також не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, ОСОБА_1 не надав суду будь-яких належних доказів на підтвердження введення його ПАТ «Альфа-Банк» в оману, а також на підтвердження того, що умови кредитного договору є несправедливими. При цьому, відповідно до змісту ст. ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» саме по собі ненадання або неповне надання інформації не свідчить про введення особи споживача в оману.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам й доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 761/23255/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/13856/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.