Справа № 22-ц/796/14410/2014
Головуючий у 1 інстанції: Лужецька О.Р.
Доповідач: Гаращенко Д.Р.
27 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.
при секретарі - Шалапуда Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1- адвоката ОСОБА_3 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подав апеляційні скарги на вказану ухвалу, у яких просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою закрити провадження у справі. В обґрунтування заявлених вимог апелянт вказав, що підставою позову є фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а тому визначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним. На думку апелянта, підставою даного позову та іншого позову, що вже розглядався Дарницьким районним судом м. Києва, є його розписка на суму 60 200 грн., що свідчить про тотожність позовів і є підставою для закриття провадження у справі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1- адвокат ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу просили відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів прийшла до наступного.
Постановляючи ухвалу, що оскаржується, суд першої інстанції керувався п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України та виходив з того, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року, яким було скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 60 200 грн. як безпідставно набутого майна, а тому позови не є тотожними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зі змісту викладеного випливає, що закриття провадження у справі може мати місце лише за умови, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене у справі за позовом, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елемента не дає підстав для закриття провадження у справі. При цьому питання про тотожність треба вирішувати не лише за загальними ознаками предмета позову, але за його конкретним змістом.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року, яким було скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за розпискою у розмірі 60 200 грн. Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що у грудні 2010 року мав намір укласти з ОСОБА_1 договір позики та передав йому 60 200 грн., про що свідчить розписка. Договір укладений не був, що означає, що ОСОБА_1 отримав кошти без достатньої правової підстави і просив стягнути їх з останнього згідно ст. 1212 ЦК України.
02 липня 2014 року ОСОБА_2 знову звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 60 200 грн. на підставі розписки. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що ОСОБА_1 винен йому 60 200 грн. за розпискою від 05 грудня 2010 року. 07 березня 2014 року ОСОБА_1 надіслано претензію про повернення зазначених коштів у строк, визначений ст. 530 ЦК України, на що відповіді не отримано. З посиланням на ст.ст. 1046-1047 ЦК України та постанову Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс/13) ОСОБА_2 просив стягнути згадані кошти з ОСОБА_1
Отже, свої вимоги про стягнення коштів за розпискою позивач обґрунтовував різними підставами: у першому випадку як безпідставно набуте майно згідно ст. 1212 ЦК України, у даній справі - як боргу за договором позики, що свідчить про нетотожність підстав позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
Відхиляючи посилання апелянта на те, що підставою позову є фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а тому визначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним, колегія суддів виходить з того, що посилання позивача у позову на ст. 1046-1047 ЦК України свідчить про те, що він звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики.
Сама по собі розписка є не підставою позову, як помилково вважає апелянт, а одним із доказів, яким позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже, ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року є такою, що постановлена з додержанням вимог закону, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 312, ст.ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - відхилити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді