АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
25 листопада 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді: Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Круглику В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року
в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, третя особа - приватне акціонерне товариство страхова компанія «Уніка» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів, -
У березні 2014 р. публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (надалі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач належним чином умови кредитного договору не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, в рахунок погашення якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку АДРЕСА_2 що належать ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 р. позов задоволено. Постановлено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, в сумі 1 068 145 грн. 74 коп., звернути стягнення на нерухоме майно шляхом продажу на прилюдних торгах: земельну ділянку АДРЕСА_2 що належать на праві власності ОСОБА_1, визначивши початкову ціну відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності та/або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, 15 вересня 2011 р. між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/0224/74/32671 про надання кредитних коштів, в сумі 915 338 грн. 77 коп., зі сплатою 11,80% річних та кінцевим терміном погашення кредитної заборгованості до 15 серпня 2028 р. /а.с.10-17/.
В подальшому, 19 вересня 2011 р. між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору №1 про внесення змін до останнього, яким зменшено розмір щомісячного платежу на період з 15 жовтня 2011 р. по 14 жовтня 2012 р. /а.с.22-24/.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_1, 15 вересня 2011 р. укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку нерухоме майно - земельну ділянку АДРЕСА_2 та розташований на ній садовий будинок №118а /а.с.25-29/.
Відповідно до долученого до матеріалів справи розрахунку, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, у ОСОБА_1 утворилася заборгованість перед банком, в сумі 1 068 145 грн. 74 коп.
Встановлено, що банком 26 лютого 2014 р. ОСОБА_1 направлялася вимога про погашення заборгованості за кредитним договором, якою повідомлялося відповідача про можливість, у випадку не усунення порушень, вжиття заходів щодо дострокового повернення кредитних коштів шляхом реалізації банком свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки /а.с.34/.
Задовольняючи позовні вимоги районний виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, що підлягає стягненню на користь банку, в рахунок погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.
Доводи апеляційної скарги про порушення районним судом норм матеріального права, щодо незастосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не заслуговують на увагу та спростовуються наступним.
Так, матеріали справи свідчать, що предметом іпотеки є нерухоме майно - садовий будинок.
Відповідно до вимог пп.1.1 зазначеного Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно…
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрований в АДРЕСА_1, тобто зазначений садовий будинок, що є предметом іпотеки, не використовується відповідачем як постійне місце проживання /а.с.35-36/.
Окрім того, між сторонами виник спір з-приводу звернення стягнення на предмет іпотеки - садового будинку та земельної ділянки для ведення садівництва.
Згідно до додатком Б ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинку. Основні положення» садовий будинок не відноситься до житлового фонду, й відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 р. за №127 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за №582/5773, визначено, що садовий будинок це будинок для літнього (сезонного) використання.
Положеннями ст.81 ЖК України встановлено, що громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.
Матеріали справи не містять відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо переведення садового будинку, що виступає предметом іпотеки у житловий будинок.
Твердження апеляційної скарги про допущенні районним судом порушення норм процесуального права щодо незастосування п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України для зупинення провадження в справі до розгляду справи про стягнення з ПрАТ СК «Уніка» страхового відшкодування на користь банку, в рахунок якого може бути погашено кредитну заборгованість не заслуговують на увагу, остільки дані обставини ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку в рішенні суду та висновків суду про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог не спростовують.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та зібраним доказам.
Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь банку витрат, пов'язаних з оплатою судового збору, в сумі 3 654грн., районний суд припустився порушень норм Закону України «Про судовий збір».
Так, у відповідності до вимог п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються: інваліди І та ІІ груп…
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи /а.с.63, 113/, тобто з урахуванням зазначених положень Закону відповідач звільнений від сплати судового збору, що залишилося поза увагою суду.
Враховуючи викладене, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судових витрат, пов'язаних з оплатою судового збору, в сумі 3 654 грн., слід скасувати.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» судових витрат, пов'язаних з оплатою судового збору, в сумі 3 654 грн., скасувати.
В решті рішення районного суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа №753/4929/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/14159/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Колесник О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.