16 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Пікуль А.А., Саліхова В.В.
при секретарі: Троц В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції в Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/10943/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Середа К.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції в Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; стягнути солідарно з Держави Україна, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції в Дніпропетровській області на його користь в якості шкоди, завданої бездіяльністю Держави та органів державної влади кошти в сумі 3 446 380,92 грн.; стягнути солідарно з Держави Україна, Державної виконавчої служби України, Головного Управління юстиції в Дніпропетровській області на його користь в якості відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Держави та органів державної влади кошти в сумі 100 000,00 грн.; зобов'язати Головне управління Державної Казначейської служби України у м. Києві в день одержання рішення, що набрало законної сили, виплатити йому 3 546 380,92 грн. Зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, зокрема, постанові Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року, якою було визнано протиправною бездіяльність Красногвардійського відділу ДВС, та не було враховано висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року. Також, відмовляючи в задоволенні позову, суд, не надав оцінки наданим ним доказам щодо завданої йому шкоди у вигляді витрат по сплаті заборгованості за кредитним договором та у вигляді доходів, які він міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право володіння коштами не було порушено, а також не звернув уваги на зазначені у позовній заяві обґрунтування моральної шкоди. Вважає, що судом було неправильно застосовано положення ст. ст. 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст. 3, 8, 55 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з наведених в ній підстав.
Харченко О.О. в інтересах Державної виконавчої служби України, Глущенко В.В. в інтересах Міністерства юстиції України проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважали, що спір вирішений судом правильно.
В судове засідання представники Головного управління юстиції в Дніпропетровській області та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 серпня 2007 року приватним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_1 було видано виконавчий напис №4563 про стягнення з ОСОБА_8 на його користь 1 511 788,20 грн., 02 листопада 2007 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська позивачу були видані виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_8 на його користь суми боргу в розмірі 1 576 316 гри., суму процентів по договорам позики у розмірі 265 476,81 грн., індексу інфляції у розмірі 65 417,11 грн., трьох процентів річних у розмірі 25 652,80 грн., а також судові витрати у вигляді держмита у розмірі 1 700,00 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу у розмірі 30,00 грн.
Постановами державного виконавця Ванжи О.В. № 4626713 від 31 серпня 2007 року та № ВП 5622083 від 07 грудня 2007 року, №5622230 від 07 грудня 2007 року по вищезазначеним виконавчим документам були відкриті виконавчі провадження. 10 вересня 2007 року вказані виконавчі провадження було об'єднані у зведене провадження про стягнення з ОСОБА_8 заборгованості на користь ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10
В ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження державним виконавцем Індустріального відділу ДВС було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника. З метою виявлення за боржником рухомого та нерухомого майна державним виконавцем були направлені запити до МРЕВ ДАІ, відділу земельних ресурсів, КП МБТІ. В подальшому державним виконавцем отримано інформацію з КП «Дніпропетровське у міжміське бюро технічної інвентаризації», відповідно до якої за боржником зареєстровано право власності на Ѕ частину будівлі АДРЕСА_1. Також, державним виконавцем встановлено, що боржник є співвласником ТОВ «Дніпросіті».
У зв'язку з вищевикладеним, беручи до уваги заяву, яка надійшла від боржника щодо першочерговості звернення стягнення на майно, що належить боржнику на праві власності та майно належне ТОВ «Дніпросіті» державним виконавцем були закінчені виконавчі провадження, а виконавчі документи направлені за належністю до Красногвардійського відділу ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції.
11 січня 2009 року державним виконавцем Єлісєєвою М.О. були винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень по отриманим виконавчим документам, 21 січня 20009 року об'єднала вказані виконавчі провадження у зведене під №131. 30 червня 2010 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчих документів стягувачу у зв'язку з неможливістю звернути стягнення на рухоме та не рухоме майно боржника.
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання бездіяльності та постанов відповідачів протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо повноти здійснення виконавчих дій по виконанню виконавчого листа № 2-2136, виданого Індустріальним райсудом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_8 1 932 862,72 грн., виконавчого листа № 2-2136 про стягнення з ОСОБА_8 1 730,00 грн. та виконавчого напису № 4563, виданого 14 серпня 2007 року про стягнення з ОСОБА_8 1511 788,20 грн. Визнано протиправними та скасовано постанови Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про повернення ОСОБА_1 виконавчих документів від 30 червня 2010 року ВП № 20680607, від 30 червня 2010 року ВП № 2068333, від 30 червня 2010 року ВП № 20678319. Зобов'язано Красногвардійський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції відновити виконавчі провадження по виконанню вказаних виконавчих документів (а.с.45-51).
На підставі вказаної постанови 05 січня 2012 року зведене виконавче провадження було відновлено (а.с.6,14-15).
ОСОБА_1 порушив перед судом питання про солідарне стягнення Держави Україна, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції в дніпропетровській області 3 446 380,92 грн., шкоди завданої бездіяльністю держави та органу державної влади; стягнення солідарно з Держави Україна, Державної виконавчої служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві 100000,00 грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю держави та державного органу.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що посадові особи Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції зволікають із вчиненням виконавчих дій. Бездіяльність органів державної влади, неспроможність Держави виконати покладені на неї обов'язки щодо забезпечення виконання рішень суду завдали йому значні збитки, які полягають у позбавленні можливості розпоряджатися належним йому майном у вигляді грошей у сумі 3 446 380,92 грн.; звичайне розміщення зазначених коштів на банківський депозит під 20% річних дало б йому можливість одержати за шість років доход в сумі 4 135 657,10 грн. Крім того, у грудні 2006 року він одержав кредит в сумі 200 000,00 доларів США на строк до 07 грудня 2007 року, маючи обґрунтовані сподівання погасити кредит за рахунок коштів, стягнутих з боржника ОСОБА_8 На даний час відкрито виконавче провадження відносно стягнення з нього на користь Фінростбанку 915 346,55 грн. Лише прямі збитки у вигляді стягнення з нього виконавчого збору складають 91 534,00 грн.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарженні в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування під час здійснення нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК).
За положеннями ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ч. 2 вказаної статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Звертаючись до суду із позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на зволікання вчинення виконавчих дій, а також на порушення органами та посадовими особами Державної виконавчої служби строків примусового виконання.
Разом з тим, як вбачається зі змісту постанови Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року судом було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо порушення відповідачами строків вчинення виконавчих дій, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Підставою для визнання протиправною бездіяльності Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, визнання протиправними та скасування постанови Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про повернення ОСОБА_1 виконавчих документів від 30 червня 2010 року слугувало те, що під час здійснення виконання державним виконавцем не було встановлено місця проживання боржника, місце роботи, заробітної плати, наявність відкритих розрахункових рахунків та інших доходів отриманих від будь-якої господарської діяльності.
Зі змісту постанови Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року вбачається, що при підготовці пакету документів для реалізації арештованого майна виконавцем було здійснено витяги з Єдиного державного реєстру заборон, з якого стало відомо, що на майно належне боржнику, а саме: нежитлову будівлю за адресою: Дніпропетровськ вул. Робоча 82, приватним нотаріусом було накладено заборону на відчуження, що не дає можливості для законної реалізації арештованого майна. 21 квітня 2009 року державним виконавцем направлено запит до приватного нотаріуса з вимогою надати повідомлення про накладене обтяження. З отриманої відповіді стало відомо, що вказана будівля знаходиться в іпотеці в АКБ «УкрСиббанк». 12 травня 2009 року на адресу Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції надійшло повідомлення про наявність зареєстрованих за боржником транспортних засобів, у зв'язку з чим винесено постанову про розшук майна боржника, яку направлено реєструючим органам до виконання, та винесено постанову про зупинення виконавчого провадження, у відповідності до п. 6 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження». 15 травня 2009 року на адресу Красногвардійського відділу ДВС найшов лист з повідомленням про наявність іпотечного договору між ОСОБА_8 та АКБ «УкрСиббанк» від 06 липня 2007 року, до винесення рішень судів про стягнення заборгованості з ОСОБА_8, а також надійшла ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2009 року про заборону вчиняти будь-які дії по відчуженню нерухомого майна, транспортних засобів та 25% статутного капіталу ТОВ «Дніпросіті», що належить ОСОБА_8
Тому, посилання апелянта на зволікання вчинення державним виконавцем дій щодо реалізації належного ОСОБА_8 майна в рахунок погашення боргу є безпідставними.
Також, у суду відсутні підстави вважати, що недопущення державним виконавцем порушень щодо встановлення державним виконавцем місця проживання, місця роботи боржника, заробітної плати, наявності відкритих розрахункових рахунків та інших доходів отриманих від будь-якої господарської діяльності могло б забезпечити реальне виконання боржником своїх зобов'язань перед позивачем, оскільки можливість виконання виконавчого документу про стягнення заборгованості залежить від наявності у боржника відповідних коштів, а не лише від вчинення виконавцем відповідних дій, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист № 2-2136, виданий Індустріальним райсудом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_8 1 932 862,72 грн., виконавчий лист № 2-2136 про стягнення з ОСОБА_8 1 730,00 грн. та виконавчий напис № 4563 від 14 серпня 2007 року про стягнення з ОСОБА_8 1511788,20 грн. залишаються невиконаними і на даний час.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів державного виконавчої служби або їх посадових осіб з приводу виконання виконавчого листа № 2-2136, виданого Індустріальним райсудом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_8 1 932 862,72 грн., виконавчого листа № 2-2136 про стягнення з ОСОБА_8 1 730,00 грн. та виконавчого напису № 4563 виданого 14 серпня 2007 року про стягнення з ОСОБА_8 1 511 788,20 грн. за період до 11 січня 2009 року та з 30 червня 2010 року.
Посилаючись на завдання йому збитків, ОСОБА_1 зазначив, що кошти, які він мав отримати внаслідок належного здійснення виконавчих дій по виконанню виконавчого листа № 2-2136, виданого Індустріальним райсудом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_8 1 932 862,72 грн., виконавчого листа № 2-2136 про стягнення з ОСОБА_8 1 730,00 грн. та виконавчого напису № 4563 виданого 14 серпня 2007 року про стягнення з ОСОБА_8 1511 788,20 грн. він міг розмістити на банківський депозит під 20% річних, що дало б йому можливість одержати за шість років доход в сумі 4 135 657,10 грн. Крім того, за рахунок отриманих коштів він мав намір погасити заборгованість за кредитом, який він отримав у Фінростбанку.
Однак, позивачем не було надано доказів на підтвердження реальних намірів розміщення коштів, які він мав отримати від ОСОБА_8 на умовах депозиту. Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками, які підлягають відшкодуванню, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Крім того, в позовній заяві позивач зазначає, що він мав намір всю суму коштів, яку йому має повернути ОСОБА_8, розмістити на умовах договору про банківський вклад, і одночасно, мав намір погасити заборгованість за кредитним договором. При цьому, строк виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним ним з Фінростбанком закінчився 07 грудня 2007 року, тобто до передання виконавчих документів на виконання до Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Тому, заборгованість, яка утворилася за вказаним кредитним договором не можна вважати збитками.
Також, не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України і сума виконавчого збору, яка підлягає стягненню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження відповідно до положень ст. 56 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 1173, 1174 ЦК України є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, а також причинний зв'язок між ними.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в сумі 3446380,92 грн. Також, у суду були відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відповідно до положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України у зв'язку з їх недоведеністю.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом положень ст. ст. 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст. 3, 8, 55 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Всі викладені у апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: А.А. Пікуль
В.В. Саліхов