Номер провадження №11-кп/791/943/14 Головуючий в І інстанції : ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач: ОСОБА_2
03 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області у складі:
головуючого суді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі: ОСОБА_5
за участю
прокурора: ОСОБА_6
обвинуваченого: ОСОБА_7
потерпілої: ОСОБА_8
адвоката: ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 вересня 2014 року щодо ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України,-
Цим вироком ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсона, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, раніше не судимого, що зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 135 КК України до 1 року позбавлення волі . Відповідно ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком три роки з покладенням на нього визначених п 2,3,4 ст. 76 КК України обов'язків.
Вирішено питання про речові докази та судові витрати.
Міру запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання залишено без зміни до набрання вироком законної сили.
ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 08.09.2013 р. близько 13.00 год., керуючи за дорученням технічно справним транспортним засобом ВАЗ 2105 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , без водійського посвідчення, рухаючись у правій смузі руху по автодорозі Т-22-16 «Гола Пристань - Залізний Порт» у напрямку Залізний Порт - Гола Пристань Херсонської області, на 29 км., за наявності перешкоди для руху велосипедиста ОСОБА_10 , який рухався у попутному напрямку, в порушення пп. 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, при виникненні перешкоди для руху не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, під час випередження перешкоди не дотримався безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху, внаслідок чого вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_10 в результаті чого заподіяв йому тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження , в наслідок яких останній не міг вчиняти самостійні дії, чим поставив потерпілого ОСОБА_10 у небезпечний для життя стан, бажаючи ухилитися від відповідальності за вчинення злочину, не зупиняючи транспортний засіб, з місця пригоди зник, будь-яких заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому не вжив, залишивши без допомоги потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану - отримання середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень і втрати свідомості. В результаті спричинених тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, в тому числі тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, потерпілий ОСОБА_10 загинув на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України - як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та за ч. 1 ст. 135 КК України - за відоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні вважає вирок суду незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого , внаслідок його м'якості.
Посилається на те, що суд належним чином не вмотивував підстави звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та не врахував, що в ході досудового розслідування та судового розгляді обвинувачений вину у вчиненні інкримінованих йому діянь не визнавав, розкриттю злочинів не сприяв, а навпаки намагався ввести органи досудового розслідування та суд в оману щодо обставин події, і лише після дослідження судом доказів, які беззаперечно підтверджують його винуватість, заявив про визнання вини, а тому визнання вини та каяття обвинуваченого, на яке послався суд за таких обставин вважає сумнівним і таким, що висловлене з метою уникнення призначеного судом більш суворого покарання. Зазначає, що суд також не врахував, що обвинувачений керував транспортним засобом за відсутності права на його керування та посвідчення водія, вчинив злочин будучи співробітником правоохоронного органу, намагався уникнути відповідальності за скоєне шляхом повідомлення слідчим органам про винність у злочині іншої особи, яка правопорушення не вчиняла, а тому вважає, що суд безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України та призначив покарання , яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.
Просить вирок скасувати, ухвалити новий вирок та призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 135 КК України у виді 2 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі. В решті зазначений вирок ( в частині вирішення питання стягнення процесуальних витрат, передачі речових доказів) просить залишити без змін.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_9 просить скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора , який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, обвинуваченого, його захисника та потерпілої , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за якими його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 135 , ч. 2 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі прокурором не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах санкції закону, з урахуванням ступеню тяжкості злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Так суд першої інстанції вірно призначив покарання за кожний злочин окремо і відповідно до положень ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив остаточне покарання.
Вбачається, що призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, позитивну характеристику обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, обставинами, що пом'якшують покарання визнав повне визнання вини, каяття, перерахування потерпілій коштів на відшкодування завданої втратою годувальника матеріальної шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, думку потерпілої, яка просила не позбавляти обвинуваченого волі.
Підстав вважати, що призначене обвинуваченому покарання є несправедливим через його м'якість, як про це зазначає прокурор в апеляційній скарзі, не вбачається.
Проте на думку колегії суддів свій висновок щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням суд належним чином не вмотивував. Так суд, хоча і послався на ступінь тяжкості скоєного, однак фактично не врахував, що обвинувачений скоїв тяжке кримінальне правопорушення, що призвело до загибелі людини. Також суд залишив поза увагою і те, що обвинувачений керував транспортним засобом не маючи посвідчення водія, характер порушення правил дорожнього руху, відношення до скоєного обвинуваченого, який після наїзду на потерпілого з місця події втік, а тому, на думку судової колегії , у суду були відсутні підстави для застосування ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 через неможливість досягнення мети покарання без реального його відбування обвинуваченим.
Враховуючи викладене вирок в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуванням належить скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особи засудженого, внаслідок його м'якості та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В зв'язку із викладеним, колегія суддів вважає, що обвинувачений має відбувати покарання в умовах ізоляції від суспільства з поміщенням його до кримінально - виконавчої установи закритого типу.
Саме таке покарання, на думку колегії суддів відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та буде справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
З огляду на зазначене у даному кримінальному провадженні має бути ухвалений новий вирок в частині призначеного покарання .
Доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність призначення більш сурового покарання за ч.1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України є невмотивованими , а тому апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 407,409, 413 , 420 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у провадженні задовольнити частково.
Вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 вересня 2014 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням скасувати , ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч 1 ст. 135 КК України у виді одного року позбавлення волі, за ч. 2 ст. 286 КК України у виді трьох років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з поміщенням його до кримінально - виконавчої установи закритого типу.
Строк відбування покарання обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 в порядку виконання вироку суду.
В решті зазначений вирок щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту його проголошення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Судді: ( підписи)
копія вірна, суддя ОСОБА_2