Справа №591/914/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Клименко А. Я.
Номер провадження 22-ц/788/2131/14 Суддя-доповідач - Кононенко О. Ю.
Категорія - 5
04 грудня 2014 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,
суддів - Білецького О. М. , Шевченка В. А.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 жовтня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3, 3-і особи: Сумська міська рада, ОСОБА_8 про отримання дозволу на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, -
У лютому 2014 року позивачі звернулись до суду з вказаним позовом, який обґрунтовували тим, що відповідач відмовляється підписувати акт погодження меж земельної ділянки, який їм необхідний для виготовлення технічної документації і приватизації своєї земельної ділянки, тому просили дозволити приватизацію земельної ділянки без підпису власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_3
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено.
Дозволено ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виготовлення технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м. Суми, без погодження меж цієї земельної ділянки з ОСОБА_3
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповноту дослідження обставин справи, просить зазначене рішення скасувати та закрити провадження у справі.
При цьому зазначає, що право на приватизацію земельної ділянки реалізується рішенням органу місцевого самоврядування, а акт погодження меж не входить до переліку технічної документації із землеустрою, яка потрібна для отримання державного акту на земельну ділянку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представників ОСОБА_4, ОСОБА_9, які підтримали доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_10, позивача ОСОБА_6, які заперечували проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачам належить на праві власності будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 квітня 2009 року № 3-810 (а.с. 7-8).
Земельна ділянка, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 в м. Суми, не приватизована і перебуває у їхньому безстроковому користуванні.
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю №17605 від 11 квітня 2002 року відповідачу ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0,0647 га по АДРЕСА_2
Позивачі звернулися із заявою до землевпорядної організації ПП «Мегаполіс» з проханням провести роботи по складанню технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.
При оформленні технічної документації у позивачів виникла необхідність в підписані суміжними землекористувачами акту про погодження та закріплення в натурі меж земельної ділянки та акту прийомки - передачі межових знаків на зберігання, які підписали всі суміжні співвласники, за винятком відповідача.
26 грудня 2013 року позивач ОСОБА_5 письмово звернулася до відповідача з метою отримання його підпису на акті погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки. На її звернення відповідач не відповів.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що акт погодження меж земельної ділянки є складовою технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності позивачів на земельну ділянку і відмова ОСОБА_3 погодити межі земельної ділянки порушує право позивачів на приватизацію земельної ділянки.
Проте, погодитись з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це.
Отже, при відкритті провадження у справі та її вирішенні суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з'ясування наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної норми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Проте, суд першої інстанції зазначених вимог процесуального закону не дотримався.
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Посилання позивачів на порушення його прав з огляду на положення ч. 2 ст. 152 ЗК України при обранні даного способу захисту його прав, є помилковим.
Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Проте, місцевим судом порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, заявлені 13 лютого 2014 року, не змінювалися впродовж судового розгляду справи, але суд вийшов за їх межі та дозволив ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виготовлення технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м. Суми без погодження меж цієї земельної ділянки з ОСОБА_3
Крім того, суд помилково вважав, що акт погодження меж земельної ділянки є складовою технічної документації із землеустрою, яка необхідна позивачам для отримання державного акту на землю.
Відповідно до п. «і» ст.25 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, як вид документації із землеустрою існував до 01 січня 2013 року. На момент подачі позову такого виду документації із землеустрою, як акт погодження меж земельної ділянки не існувало.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.
Види документації із землеустрою:
а) загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель; б) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; г) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; д) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; е) проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; є) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; ж) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; з) робочі проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращання сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів (далі - робочі проекти землеустрою); и) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); і) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; ї) спеціальні тематичні карти і атласи стану земель та їх використання; й) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.
Законами України та іншими нормативно-правовими актами можуть встановлюватися інші види документації із землеустрою.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.
Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.
З аналізу вищезазначеного слід дійти висновку що Законом України «Про землеустрій» чітко визначений перелік документації із землеустрою та роботи, необхідні для їх виготовлення.
З наведеного вбачаться, що акт погодження меж земельної ділянки не є складовою документації із землеустрою і його погодження є правом, а не обов'язком землекористувачів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачі обрали не передбачений законом спосіб захисту своїх прав та інтересів. Між сторонами у справі виникли спірні правовідносини із суміжного землекористування і акт погодження меж земельної ділянки може бути лише письмовим доказом у справі про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з 1 січня 2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку не видаються.
Відповідні зміни внесені до Земельного кодексу України з 1 січня 2013 року, згідно ст. ст. 125, 126 якого право власності, постійного користування та право оренди виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування ділянкою оформляються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яку, згідно ст. 8 вказаного Закону, проводять органи державної реєстрації прав Міністерства юстиції України.
Крім того, суд першої інстанції своїм рішенням вирішив питання про права та обов'язки власника земельної ділянки, на яку претендують позивачі, Сумської міської ради, яка не є стороною у справі, а є лише третьою особою, що є не припустимим.
За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову позивачам у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовити.
Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -