Справа №485/1439/14-ц 01.12.2014 01.12.2014 01.12.2014
Провадження №22-ц/784/3184/14
Провадження №22-ц/784/3184/14 Головуючий у 1-й інстанції Лисенко М.Є.
Категорія 5 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Ухвала
Іменем України
01 грудня 2014 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,
за участі позивача ОСОБА_2,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2014 року, ухваленого за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Відділу державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області про визнання права власності на транспортний засіб та звільнення його з-під арешту, -
У липні 2014 року ОСОБА_2 пред'явив зазначений позов, який обґрунтовував наступним.
23 грудня 2008 року він в простій письмовій формі уклав з ОСОБА_4 договір купівлі - продажу автомобіля, за умовами якого ОСОБА_4 продав належний йому автомобіль марки IVECO, модель 35Е10V, 1999 року випуску, колір білий, шасі (кузов, рамка, коляска) НОМЕР_2, тип ТЗ - пасажирський - В, реєстраційний номер НОМЕР_1, а він придбав цей автомобіль у власність, сплативши за нього 3 000 доларів США.
Передачу автомобіля сторони оформили нотаріально посвідченою довіреністю.
З того часу тільки він здійснював правомочності власника у повному обсязі.
Не дивлячись на це, постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області по боргам колишнього власника автомобіля ОСОБА_4 накладено на названий транспортний засіб арешт, а сам автомобіль 30 червня 2014 року працівниками ДАІ тимчасово затримано та передано на тимчасове зберігання.
Посилаючись на те, що він є законним власником автомобіля і немає ніяких боргових зобов'язань перед ПАТ «Промінвестбанк», позивач просив позов задовольнити, визнати за ним право власності на названий автомобіль та зобов'язати державну виконавчу службу звільнити автомобіль з - під арешту.
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Позивач, в особі свого представника ОСОБА_3, подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Скаргу обґрунтовував тим, що він як власник транспортного засобу має право вимагати повернення свого майна, оскільки він не зобов'язаний відповідати по боргам колишнього власника автомобіля, про які йому не було відомо при оформлені договору купівлі - продажу автомобіля. Вважав, що рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.
Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
З таким висновком районного суду колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним.
У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України закріплено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі і право на власність, є договори та інші правочини.
Згідно з ст.ст.202,203,205,208,316-317, ч.2 ст.319, ст.ст.328,386-387, 626, 636 ЦК України, ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07 вересня 1998 р. (далі - Порядок державної реєстрації автомобілів) власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за власної волі, в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. У письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також інші правочини, щодо яких законом передбачена письмова форма.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає у власність другій стороні (покупцеві) майно чи товар, а покупець зобов'язаний прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, а ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Власником майна за договором купівлі-продажу стає покупець за цим договором, який прийняв майно і сплатив за нього обумовлену договором грошову суму.
Законодавчими актами України також встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, зокрема, пп.7,8 Порядку державної реєстрації автомобілів, передбачено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі -
власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується
у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документи, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами - виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах.
Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, крім зазначених документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою підрозділу Державтоінспекції про зняття транспортного засобу з обліку.
Перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції.
За правилами ч.3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
При цьому, вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального законодавства, а саме ст.ст. 59,60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».
Згідно них - рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст.58 - 59, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Оскаржене рішення районного суду ухвалено у повній відповідності з виписаним.
З матеріалів справи вбачається, що автомобіль марки IVECO, модель 35Е10V, 1999 року випуску, колір білий, шасі (кузов, рамка, коляска) НОМЕР_2, тип ТЗ - пасажирський - В, реєстраційний номер НОМЕР_1 з 03 лютого 2006 року та по теперішній час зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 (свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, видане Бердичівським МРЕВ ДАІ ГУ УМВС 03 березня 2006 року).
Рішенням Цюрупінського районного суду Херсонської області від 03 травня 2012 року з відповідача ОСОБА_4 на користь ПАТ «Промінвестбанк» стягнута заборгованість за кредитним договором в сумі 16 696 грн. 98 коп., а також судові втрати, до складу яких увійшли судовий збір в розмірі 170 грн. 00 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 00 коп.
На виконання ухваленого судового рішення 07 серпня 2012 року Цюрупінським районним судом Херсонської області було видано виконавчий лист за №2121/57/2012 року (а.с.31-32).
10 січня 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2121/57/2012 (виконавче провадження №35933434) (а.с.55).
При примусовому виконані вказаного виконавчого листа, державний виконавець відділу державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції 18 січня 2013 року оголосив у розшук автомобіль марки IVECO, модель 35Е10V, 1999 року випуску, колір білий, шасі (кузов, рамка, коляска) НОМЕР_2, тип ТЗ - пасажирський - В, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.59).
13 червня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме майно, що належить боржнику по виконавчому провадженню №43681509 від 13 червня 2014 року з примусового виконання виконавчого листа №2121/57 від 07 серпня 2012 року (а.с.111).
30 червня 2014 року вищевказаний автомобіль був тимчасово затриманий працівниками ДАІ та переданий на тимчасове зберігання. Підставою для затримання та вилучення автомобіля стала постанова державного виконавця від 18 січня 2013 року (а.с. 6,7).
Звертаючись до суду із вищевказаним позовом, позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі - продажу спірного автомобіля.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази тому, що між вказаними сторонами існують договірні відносини, підставою виникнення яких є дійсний договір купівлі-продажу автомобіля.
Нотаріально посвідчена довіреність, що видана ОСОБА_4 позивачу на право керування та розпорядження вищевказаним автомобілем, не є таким доказом, оскільки з неї випливають зовсім інші, чим ті на яких наполягає ОСОБА_2, правові наслідки, і більше того, відповідно до ст.238, ч.3 ст.244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, і вона ні в якому разі не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль від однієї особи до іншої.
За таких обставин, колегія суддів виходить з того, що одержавши довіреність від 23 грудня 2008 року, позивач не набув права власності на спірний автомобіль, оскільки його власником залишився ОСОБА_4
Що ж до твердження позивача, про те, що договір купівлі - продажу є укладеним, оскільки він був вчинений у письмовій формі і відбулася передача товару і грошей, то вони не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи такого, як вимагає закон, договору немає.
Також, безпідставними є посилання позивача в апеляційній скарзі на покази свідка, як на підтвердження того факту, що гроші насправді були одержані продавцем від покупця, оскільки в даному випадку рішення не може ґрунтуватися на показах свідків.
До того ж, згідно Порядку державної реєстрації автомобілів (з наступними змінами та доповненнями), документами, які посвідчують правомірність придбання автомобіля, крім іншого, можуть бути договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби.
Сторони не надали зареєстрованого в органах ДАІ договору купівлі - продажу за яким би позивач придбав у відповідача спірний автомобіль, то бажаний позивачем правочин є не укладеним, а, відповідно, у нього не виникли правомочності власника щодо спірного автомобіля, і тому у вимозі про визнання за ним такого права слід відмовити.
Не підлягають задоволенню і решта вимог позивача, оскільки вони похідні від вимоги про визнання права власності і наслідують його процесуальну долю.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.
За таких обставин, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: