Справа №489/187/14-ц 01.12.2014 01.12.2014 01.12.2014
Провадження №22-ц/784/3300/14
Провадження №22-ц/784/3300/14 Головуючий у першій інстанції Кокорєв В.В.
Категорія 42 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Іменем України
01 грудня 2014 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,
за участі: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2014 року, ухвалене по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном шляхом виселення,
У січні 2014 року ОСОБА_3 пред'явила зазначений позов до ОСОБА_5, в якому зазначала, що 18 серпня 2005 року на прилюдних торгах придбала житлові приміщення блоку 612-613, загальною площею 35.15 кв.м., які мають наступний опис: житлова кімната загальною площею 17.7 кв.м., житлова кімната загальною площею 11.8 кв.м., ? частка коридору загальною площею 4.25 кв.м., душ загальною площею 1.4 кв.м., в будинку АДРЕСА_1.
07 листопада 2013 року отримала Свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідчене приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №970.
Проте, у вказаних кімнатах проживає відповідач, яка відмовляється добровільно звільнити вказані житлові приміщення.
Посилаючись на викладене, а також на те, що ОСОБА_5 перешкоджає їй як власниці користуватися приміщеннями, ОСОБА_3, керуючись ст.391 ЦК України просила позов задовольнити та виселити ОСОБА_5 із спірних кімнат.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, в особі свого представника ОСОБА_4, ставить питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, вважаючи, що суд першої інстанції не врахував всіх доказів і обставин, які свідчать про наявність підстав щодо виселення ОСОБА_5 із кімнат.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із безпідставності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положенням ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За правилами ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.ст.41,47 Конституції України, ст.391 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України власник володіє своїм майном на власний розсуд, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
При цьому, згідно з приписами ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном.
У випадку порушення його прав, не пов'язаного з позбавленням права власності, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні.
У разі, коли такі перешкоди полягають у неправомірному користуванні житлом власника, або іншим належним йому приміщенням для цілей проживання, останній вправі, відповідно до положень житлового законодавства, вимагати виселення із належного йому приміщення.
Разом з тим, виселення з приміщень гуртожитків регулюється главою 4 розділу 3 ЖК України.
Відповідно до норм цієї глави виселення з гуртожитків можливо у випадках передбачених ст.132 ЖК України.
Згідно ч.2 ст.128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спеціальним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
В силу ст.129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Аналогічні положення щодо порядку надання жилої площі у гуртожитках містяться в пунктах 9,10 Примірного положення про гуртожиток, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року №208 (далі - Положення).
За ст.132 ЖК України передбачено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в ч.2 цієї статті, а також осіб, перелічених у ст.125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1228 від 28 грудня 1972 року дев'ятиповерховий гуртожиток по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію та передано на баланс Миколаївського заводу конденсаторів, на базі якого згідно з наказом Мінмашпрому України №260 від 24 лютого 1994 року було створено Відкрите акціонерне товариство «Ніконд» (далі - ВАТ «Ніконд»), яке в подальшому на підставі Закону України «Про акціонерні товариства» та рішення загальних зборів акціонерів (протокол №9 від 26 серпня 2010 року) перетворено в Публічне акціонерне товариства «Ніконд» (далі - ПАТ «Ніконд») (а.с.50).
14 січня 2000 року на добровільних засадах шляхом об'єднання вкладів засновників ВАТ «Ніконд» та фізичних осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 - створено ТОВ «Ніконджитбудсервіс», до статутного фонду якого увійшла і будівля гуртожитку, що розташована по АДРЕСА_1.
На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 червня 2001 року ТОВ «Ніконджитбудсервіс» 03 липня 2001 року отримало свідоцтво на право власності на вказаний гуртожиток загальною площею 6575,5 кв.м, яке зареєстроване в Миколаївському бюро технічної інвентаризації 03 липня 2001 року за №303 (а.с.71,72).
Згідно копії трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_5 слідує, що наказом №57 від 21 липня 1980 року останню прийнято на роботу до Миколаївського заводу конденсаторів, в цех №15 (а.с.41 - 43).
У зв'язку з роботою на підприємстві, на підставі рішення адміністрації та профспілкової організації підприємства відповідачу було видано ордер на зайняття кімнати у гуртожитку, що розташований в АДРЕСА_1 (відповідно до листа ПАТ «Ніконд» від 17 жовтня 2014 року, а.с.62).
З копії картки Форма А вбачається, що ОСОБА_5 з 30 жовтня 1980 року була зареєстрована у вищевказаному гуртожитку, а з 18 березня 2004 року - у кімнатах АДРЕСА_1 (а.с.65,66).
З листа ТОВ «Ніконджитбудсервіс» від 15 жовтня 2014 року слідує, що статус гуртожитку на 537 ліжкомісць, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та з липня 2001 року належить зазначеному товариству на праві власності, з дня введення його в експлуатацію і до теперішнього часу не змінювався (а.с.64).
У подальшому 17 березня 2004 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Ніконджитбудсервіс» укладено договір найму приміщень житлових кімнат гуртожитку АДРЕСА_1 (а.с.70).
Під час примусового виконання судових рішень про стягнення боргу з ТОВ «Ніконджитбудсервіс» державним виконавцем описано всю дев'ятиповерхову будівлю гуртожитку, загальною площею 6575,5 кв. м (акт опису та арешту майна від 02 лютого 2004 року) і накладено арешт для подальшої її реалізації.
18 серпня 2005 року відбулись прилюдні торги з продажу частин приміщень (блоків) вищевказаного гуртожитку, у тому числі і кімнат за № 612-613.
За результатами торгів був складений протокол №5150097/1368 про проведення прилюдних торгів по реалізації майна, відповідно до якого переможцем торгів стала ОСОБА_3
07 листопада 2013 року позивач отримала Свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (а.с.4).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.22 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач. Для цього, зокрема, необхідно витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача.
Якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст.132 ЖК України без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст.125 ЖК України, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.
Таким чином, встановивши, що відповідач вселилася в гуртожиток у зв'язку з трудовими відносинами та по теперішній час проживає в ньому, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що остання не може бути виселена без надання іншого жилого приміщення із гуртожитку.
Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим у справі обставинам.
До того ж, звертаючись із вищевказаним позовом про виселення, позивач посилалась на положення ст.391 ЦК України. Втім, виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, тому підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити, а рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий Судді: