Справа №477/773/14-ц 02.12.2014 02.12.2014 02.12.2014
Провадження №22-ц/784/3128/14 Суддя по першій інстанції - Саукова А.А.,
Категорія - 27 Суддя-доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Ухвала
Іменем України
2 грудня 2014 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,
при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участю відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2014 року у справі за
позовом
публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк ) звернулося з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Банк посилався на те, що 21 квітня 2008 року відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом 36 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим строком повернення, що відповідає дії платіжної картки.
Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, комісію, штрафи згідно з умовами і правилами надання банківських послуг.
Посилаючись на викладені обставини та неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просив стягнути з відповідача 13262,03 грн. заборгованості, яка утворилася станом на 28 лютого 2014 року.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2014 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 11 333,08 грн., із яких:
- 3 899,73 грн. заборгованість по основному кредиту;
- 6 655,38 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом;
- 250 грн. - штраф (фіксована частина) та 527,77 грн. - штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення районного суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Банку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи позов Банку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що кредитор звернувся до суду з дотриманням строку позовної давності, який було збільшено до 5 років за угодою сторін договору.
Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи.
Згідно із вимогами ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та відсотки.
За змістом ст. ст. 526, 527, 530, 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений сторонами строк, відповідно до вказівок договору та вимог Цивільного Кодексу, одностороння відмова від виконання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, 21 квітня 2008 року між Банком та відповідачем був укладений кредитний договір шляхом приєднання (ст. 634 ЦК України), за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом 3 % в місяць (або 36 % річних) на суму залишку заборгованості з кінцевим строком повернення, що відповідає дії платіжної картки.
В заяві позичальника, яка є складовою укладеного договору, позичальник зазначив, що він ознайомлений та погоджується з умовами та правилами надання банківських послуг: правилами користування платіжною карткою та тарифами банку.
Свої зобов'язання за договором відповідач виконував неналежно.
Згідно із розрахунком Банку, станом на 28 лютого 2014 року утворилася заборгованість в сумі 13 262,03 грн., із яких:
- 3 899,73 грн. - заборгованість за тілом;
- 6 655,58 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 1 599,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом;
- 1 107, 72 грн. - штрафи (500 грн. - фіксована частина, 607,72 грн. - процентна складова).
Згідно довідки про рух коштів по рахунку, 24 вересня 2010 року відповідач здійснив останній платіж у розмірі 420 грн. (а.с. 67-90).
Згідно п. 9.12 Умов і Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонгується на такий самий термін.
Відповідно до п. 3, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONH).
Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Така правова позиція викладена у постанові Верхового суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14 цс/14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковим для застосування.
За загальним правилом сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Разом з тим, відповідно до частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Оскільки відповідачем останній платіж за кредитним договором був здійснений 24 вересня 2010 року, враховуючи п'ятирічний строк позовної давності, висновок суду про дотримання позивачем позовної давності є вірним.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що він не підписував умов договору про збільшення позовної давності є необґрунтованими.
Так, із матеріалів справи вбачається, що наказом від 13 вересня 2007 року № СП-2007-299 позивач затвердив спрощену форму договору про надання даного виду кредитних послуг та форму (бланк) заяви позичальника, а також затвердив Умови та Правила надання банківських послуг, у тому числі й щодо користування платіжною карткою (а.с. 58-66).
Пунктом п. 5.12 Правил користування платіжною карткою, у редакції чинній на час укладення сторонами договору, строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагород, неустойки та штрафів збільшено до 5 років.
Оскільки відповідач отримав кредитні кошти на платіжну картку «Універсальна» 21 квітня 2008 року, саме в період дії Умов та Правил у вищезазначеній редакції, що підтверджується копією відповідного наказу, тому відсутні підстави вважати, що він укладав договір на інших умовах.
Крім того, пунктом 5.10 цих же Умов передбачено, що у разі порушення позичальником строків платежів з будь-якого грошового зобов'язання, передбаченого договором більш, ніж на 30 днів, позичальник має сплатити Банку штраф в розмірі 250 грн. та 5% від суми позову.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: